III. Вивчення нового матеріалу

1. ПОНЯТТЯ СПАДКОВОГО ПРАВА. ПОРЯДОК СПАДКУВАННЯ.

Розповідь учителя

Спадкове прав о — це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб.

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спад­кодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

Ø особисті немайнові права;

Ø право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їхніми установчими документа­ми;

Ø право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкоджен­ням здоров’я;

Ø права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, установлені зако­не;

Ø права та обов’язки особи як кредитора або боржника.

Спадкування — процес переходу прав і обов’язків (спадщини) від фізич­ної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, а також юридичні особи та інші учасни­ки цивільних відносин (держава Україна, Автономна Республіка Крим, тери­торіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права). Спадкування відбувається за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. За законом спадкування відбувається у випадку, якщо заповіт не був укладений або є недійсним. Спадкування за законом відбувається почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом отримує право на спадкуван­ня у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

(Учитель ілюструє свою розповідь за допомогою схеми.)

Не мають права на спадкування за законом:

v особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя;

v особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування в них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їх­ньої частки у спадщині;

v батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;

v батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші осо­би, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

v одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, не­працездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка у спадщині).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її помер­лою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи чи день, із якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце про­живання спадкодавця.

2. ПІДСТАВИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

Розповідь учителя

Цивільні правовідносини можуть існувати та успішно розвиватися лише за умови, що всі їх учасники належним чином виконуватимуть свої обов’язки. Порушення цього правила завдає шкоди як окремим громадянам чи юридич­ним особам, так і суспільству в цілому.

Одним із заходів впливу на особу, що посягнула на права або інтереси ін­ших учасників цивільно-правових відносин, є цивільно-правова відповідаль­ність. Вона полягає в тому, що на правопорушника покладається додатковий обов’язок, що тягне за собою певні майнові втрати. Так, орендодавець, який відмовився надавати приміщення, порушивши тим самим умови договору оренди, зобов’язаний виконати його — надати приміщення, а також від­шкодувати збитки, які виникли в орендаря у зв’язку з такими діями. Від­шкодування збитків у цьому прикладі є тим додатковим обов’язком, який покладається на правопорушника.

Цивільно-правова відповідальність — це примусовий захід майнового ха­рактеру, що забезпечує відновлення порушених цивільних прав і зумовлює негативні наслідки для порушника з метою його виховання і стимулювання до належної поведінки.

Особливість цивільно-правової відповідальності полягає в її функціях: ви­ховній, попереджувальній, а також каральній. Однак провідна роль відведе­на компенсаційній функції, яка полягає в усуненні негативних наслідків, що виникли у потерпілого, відновлення його статусу за рахунок винної особи.