Теорія пізнання-гнесеологія
Пізнання-це сукупність процесів отримання,переробки і використання інформ про світ та саму людину.
Мета пізнання-задоволення матер і духовних потреб людини.
Дві сторони пізнання:
1.обєкт-процеси та якища, предмети на які безпосер спрямов активна діяльність людини
2.субєкт пізн.-той хто здійсн. пізнав.д-ть.
Принципи пізнання:
1)об’єктивності-ствер., що об’єкт пізнання існує не халежно від субєктаі самого процесу пізн.
2)пізнавальності-стверджує, що реальність можна пізнати такою, якою вона є.
3)відображення-пізнання об’єкта виступ.як відображення в голові суб’єкта
4)визначальної ролі практики-ствер.,що практик.д-ть є основою, кінцевою метою та критеріями істиності пізнання.
5)творчості-стверджує,що найвищий р-нь пізнання- це абстрактне мислення коли відбувається ідеальне конструюв знань на рівні інтелекту.
Рівні пізнання:
-чуттєве пізнання –отрим.інформ.через органи чуття. Форми:відчуття-фіксують окремі власт.речей,сприйняття-поєднання відчутів і створ.певного образу,уявлення-стійке зберіг.образу речі в памяті
|
|
-раціональне-форми:поняття-слова,які фіксують суттєві х-ки предметів, судження-звязування між собою понять для наближу.реальності до мислення,умовивід-звязування між собою суджень на основі законів логічного мислення.
Т.ч.людське пізнання відбувається як єдність чуттєвого та раціонального рівнів.
Еститичні категорії гармонія і мрія
З відомого античного міфа Гармонія (у перекладі з грецької «злагода, лад»), була донькою бога війни Арея та богині кохання і краси Афродіти. У міфі відбилось уявлення про гармонію як породження двох протилежних основ — краси і боротьби, любові і війни. Інший давньогрецький міф розповідає про походження всесвіту, де гармонія є протилежністю хаосу, який виступає однією з першооснов виникнення всесвіту. Хаос — щось позбавлене якості, визначеності, форми, це порожнеча, розпорошеність. Гармонія ж означає певну якісну визначеність, єдність і оформленість цілого як сукупності складових частин. Принципом, на основі якого ця єдність можлива, є міра. Грецької давнини сягають вислови: «нічого занадто», «міра — найкраще», «використовуй міру», «людина — міра всього». І, нарешті, найхарактернішим для піфагорійського вчення є те, що гармонія вних має числове вираження, що вона органічно пов'язана із сутністю числа. Числова гармонія лежить в основі античного вчення про космос із симетрично розташованими і настроєними на певний музичний числовий тон сферами.