2015-06-26
355
2. Суть цього запобіжного заходу полягає в тому, що батьки (або один з батьків), опікун чи піклувальник або ж представник дитячої установи бере на себе письмове зобов'язання забезпечити належну поведінку та своєчасне прибуття неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду.
Законними приводами для розгляду слідчим суддею чи судом питання про обрання запобіжного заходу у вигляді передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд можуть бути: 1) письмове клопотання прокурора про обрання цього запобіжного заходу; 2) клопотання сторони захисту під час розгляду питання про обрання будь-якого іншого запобіжного заходу.
До сторони захисту тут належать: підозрюваний, обвинувачений, його захисник, законний представник (п. 19 ч. 1 ст. З КПК).
Про підстави обрання запобіжного заходу та обставини, які враховуються при його обранні, див. статті 177, 178 КПК.
3. Обов'язковими умовами для обрання запобіжного заходу у вигляді передання неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників є: 1) наявність їхньої згоди (або клопотання) і згоди (або клопотання) самого неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого і 2) з'ясування слідчим суддею, судом, чи спроможні будуть ці особи забезпечити належний нагляд за неповнолітнім підозрюваним, обвинуваченим.
|
|
|
Для обрання запобіжного заходу у вигляді передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд адміністрації дитячої установи, в якій виховується неповнолітній, такої згоди закон не передбачає.
4. Перед відібранням зобов'язання про взяття під нагляд батьки, опікуни, піклувальники, адміністрація дитячої установи попереджаються про характер підозри, обвинувачення неповнолітнього і про їхню відповідальність у разі порушення взятого на себе зобов'язання.
Проте у разі порушення цього зобов'язання лише на батьків, опікунів і піклувальників накладається грошове стягнення від двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати. Накладення грошового стягнення на адміністрацію дитячої установи закон не передбачає.
Батьки (або один із них), опікун чи піклувальник, який взяв зобов'язання про нагляд, має право відмовитися від подальшого виконання цього зобов'язання, заздалегідь про це повідомивши. У цьому разі прокурор має заявити клопотання про зміну запобіжного заходу.
Стаття 527
Стаття 494
Виділення в окреме провадження щодо кримінального правопорушення, вчиненого неповнолітнім
1. Якщо неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення разом із повнолітнім, повинна бути з'ясована можливість виділення в окреме цього кримінального провадження щодо неповнолітнього під час досудо- вого розслідування.
|
|
|
1. Про загальні правила виділення в окреме кримінального провадження щодо неповнолітнього під час досудового розслідування див. ст. 217 КПК. Питання про виділення провадження в окреме вирішує прокурор.
Виділення кримінального провадження щодо неповнолітнього в окреме може сприяти уникненню негативного впливу повнолітнього співучасника на неповнолітнього і виконанню вимоги засади розумності строків провадження щодо неповнолітніх. Відповідно до ч. 4 ст. 28 КПК кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
Закон не вимагає від прокурора прийняття рішення про виділення в окреме провадження щодо неповнолітнього підозрюваного у всіх випадках, коли неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення разом із повнолітнім. Він вимагає, щоб у всіх таких випадках було з'ясовано можливість прийняття рішення про виділення. У такому кримінальному провадженні за участю неповнолітнього діє загальна для всіх кримінальних проваджень умова, зазначена у ч. 4 ст. 217 КПК, згідно з якою матеріали досудового розслідування не можуть бути виділені в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду, тобто на повноту з'ясування обставин, які підлягають встановленню у кримінальному провадженні як щодо неповнолітнього, так і щодо дорослого, якщо їх дії із вчинення кримінального правопорушення у співучасті тісно пов'язані і важко визначити ступінь вини кожного з них при здійсненні досудового розслідування у різних провадженнях.
Про неповноту судового розгляду як підставу для скасування судового рішення див. статті 409-410 КПК.
Про види співучасників кримінального правопорушення див. ст. 27 КК.
Стаття 495
Тимчасове видалення неповнолітнього обвинуваченого із залу судового засідання
1. Суд, вислухавши думку прокурора, захисника і законного представника неповнолітнього обвинуваченого, має право своєю ухвалою видалити його із залу судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на нього.
2. Після повернення неповнолітнього обвинуваченого головуючий знайомить його з результатами дослідження обставин, проведеного за його відсутності, і надає йому можливість поставити запитання особам, які були допитані за його відсутності.
Глава 38. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх
1. Неповнолітній обвинувачений має право бути присутнім у судовому засіданні і брати активну участь у судовому розгляді справи, у дослідженні обставин, які підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо нього (про процесуальні права обвинуваченого та ці обставини див. статті 91 і 485 КПК). Зазначені права мають істотне значення для визначення змісту низки засад кримінального провадження, зокрема, презумпції невинуватості (ст. 17 КПК), забезпечення права на захист (ст. 20 КПК), доступу до правосуддя (ст. 21 КПК), змагальності сторін (ст. 22 КПК). Тому законодавець покладає на суд обов'язок забезпечення присутності обвинуваченого у судовому засіданні. Згідно зі ст. 323 КПК, якщо обвинувачений, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не прибув за викликом у судове засідання, суд відкладає судовий розгляд, призначає дату нового засідання і вживає заходів до забезпечення його прибуття до суду. Крім того, суд має право постановити ухвалу про привід обвинуваченого та ухвалу про накладення на нього грошового стягнення в порядку, передбаченому главами 11 та 12 КПК.
Тимчасове видалення неповнолітнього обвинуваченого із залу судового засідання є винятком із зазначеного загального положення про його обов'язкову участь у судовому засіданні. Суд має право видалити неповнолітнього із залу судового засідання як зі своєї ініціативи, так і з ініціативи учасників судового розгляду, уважно вислухавши думку прокурора, захисника, законного представника неповнолітнього обвинуваченого і, упевнившись у тому, що присутність неповнолітнього обвинуваченого під час з'ясування певних обставин кримінального провадження може негативно вплинути на нього. Про своє рішення суд виносить мотивовану ухвалу.
|
|
|
Під обставинами, що можуть негативно вплинути на неповнолітнього обвинуваченого, необхідно розуміти, зокрема, дані, що компрометують його батьків, учителів, вихователів, відомості про інтимні сторони життя осіб, які є учасниками кримінального провадження.
2. Після повернення неповнолітнього до залу судового засідання головуючий, надаючи неповнолітньому можливість поставити запитання особам, які були допитані за його відсутності, має вжити заходів, щоб під час цих запитань і відповідей не були розголошені обставини, для недопущення розголошення яких неповнолітнього було видалено із залу судового засідання.
Стаття 496
Участь у судовому розгляді представників служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей
1. Про час і місце судового розгляду за участю неповнолітнього обвинуваченого суд повідомляє відповідну службу у справах дітей та кримінальну міліцію у справах дітей. Суд має право також викликати в судове засідання представників цих установ.
2. Представники служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей мають право заявляти клопотання, ставити запитання неповнолітньому обвинуваченому, його законному представнику, потерпілому, свідкам, експерту і спеціалісту, висловлювати думку з приводу найбільш доцільних заходів щодо обвинуваченого з метою його перевиховання.
Стаття 527
1. Участь у судовому розгляді щодо неповнолітніх представників служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей є важливою для з'ясування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадження щодо неповнолітніх і для прийняття щодо неповнолітніх справедливого судового рішення, з огляду на те, що вони безпосередньо працюють з неповнолітніми і входять у систему органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту та профілактики правопорушень серед осіб, які не досягай вісімнадцятирічного віку (ст. 1 ЗУ від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей»). При цьому:
|
|
|
під соціальним захистом дітей розуміється комплекс заходів і засобів соціально- економічного та правового характеру, здійснення яких покладається на зазначених суб'єктів щодо забезпечення прав дітей на життя, розвиток, виховання, освіту, медичне обслуговування, надання матеріальної підтримки (ст. 1 Закону);
під профілактикою правопорушень серед дітей - діяльність цих суб'єктів, спрямована на виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню дітьми правопорушень, а також позитивний вплив на поведінку окремих дітей на території України, в її окремому регіоні, в сім'ї, на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності, за місцем проживання (ст. З Закону).
Про судовий розгляд щодо неповнолітнього обвинуваченого суд доводить до відома відповідної служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей одним із двох процесуальних способів:
1) надсилає їм повідомлення про час і місце судового розгляду і питання про участь свого представника у судовому розгляді вирішує ця служба чи кримінальна міліція у справах дітей;
2) здійснює судовий виклик представників цих установ у судове засідання, вважаючи необхідною їх участь у судовому розгляді. Про повідомлення та судовий виклик див. статті 111, 112, 134 КПК.
2. Представникам служби у справах дітей і кримінальної міліції у справах дітей як учасникам судового розгляду судовим розпорядником вручається пам'ятка про їхні процесуальні права та обов'язки, а за необхідності ці права та обов'язки ще й роз'яснюються головуючим (ст. 345 КПК), зокрема, їх права заявляти клопотання, ставити запитання неповнолітньому обвинуваченому, його законному представнику, потерпілому, свідкам, експерту і спеціалісту, висловлювати думку з приводу найбільш доцільних заходів щодо обвинуваченого з метою його перевиховання.
Стаття 497
Порядок застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру
1. Якщо під час досудового розслідування прокурор дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який обвинувачується у вчиненні вперше кримінального проступку, злочину невеликої тяжкості або необережного зло
Глава 38. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх
чину середньої тяжкості без застосування кримінального покарання, він складає клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду.
2. З підстав, передбачених частиною першою цієї статті, клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру може бути складене і надіслане до суду за умови, що неповнолітній обвинувачений та його законний представник проти цього не заперечують.
3. Під час судового розгляду суд за наявності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, може прийняти рішення про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
1. Залежно від змісту і достатності зібраних під час досудового розслідування доказів щодо підозрюваного прокурор може звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (ч. 1 ст. 290 КПК).
Прокурор складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, якщо під час досудового розслідування зібрано достатньо доказів, які вказують на те, що:
- неповнолітнім вперше вчинено кримінальний проступок, злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості;
- неповнолітнього можна виправити без застосування кримінального покарання;
- неповнолітнього можна виправити шляхом застосування до нього примусового заходу виховного характеру.
Про класифікацію злочинів (кримінальних правопорушень) див. ст. 12 КК.
Клопотання прокурора про застосування примусового заходу виховного характеру за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 291 КПК щодо змісту обвинувального акта, а також містити інформацію про захід виховного характеру, який пропонується застосувати (ст. 292 КПК).
2. До складання клопотання про застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру прокурор повинен з'ясувати, чи не заперечують проти складання клопотання і передання його до суду неповнолітній підозрюваний і його законний представник. За наявності заперечення з боку хоча б одного з них прокурор, за відсутності підстав для закриття даного кримінального провадження (ст. 284 КПК), має скласти щодо неповнолітнього обвинувальний акт або затвердити обвинувальний акт, складений слідчим, і передати його з реєстром матеріалів досудового розслідування та іншими додатками до суду (ст. 291 КПК).
Одночасно з переданням клопотання про застосування примусового заходу виховного характеру до суду прокурор згідно зі ст. 293 КПК під розписку має вручити копії клопотання та реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику, законному представнику.
3. Про види примусових заходів виховного характеру, які може застосувати суд, див. ч. 2 ст. 105 КК.
Стаття 527
§ 2. Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які недосягли віку кримінальної відповідальності
Стаття 498
Підстави для застосування примусових заходів виховного характеру
1. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється внаслідок вчинення особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
1. Особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, у віці від 11 років і до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, не підлягає кримінальній відповідальності, але до неї можуть бути застосовані за ухвалою суду примусові заходи виховного характеру.
За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115-117) та інші тяжкі та особливо тяжкі злочини, зазначені у ч. 2 ст. 22 КК.
Про види примусових заходів виховного характеру див. ч. 2 ст. 97, ч. 2 ст. 105 КК.
Стаття 499
Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру
1. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру здійснюється згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом. Таке досудове розслідування здійснюється слідчим, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх.
2. Під час досудового розслідування проводяться необхідні процесуальні дії для з'ясування обставин вчинення суспільно небезпечного діяння та особи неповнолітнього.
3. Участь захисника у кримінальному провадженні є обов'язковою.
4. За наявності достатніх підстав вважати, що особа, передбачена статтею 498 цього Кодексу, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, вона може бути поміщена у прий- мальник-розподільник для дітей на строк до тридцяти днів на підставі ухвали
Глава 38. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх
слідчого судді, суду, постановленої за клопотанням прокурора згідно з правилами, передбаченими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Слідчий суддя, суд зобов'язані відмовити у поміщенні особи у приймальник-роз- подільник для дітей, якщо прокурор не доведе наявність достатніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що особа може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 цього Кодексу, та що жоден із більш м'яких заходів не може запобігти цьому.
Строк тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей може бути продовжено ухвалою слідчого судді, суду ще на строк до тридцяти днів. Питання скасування чи продовження строку тримання особи у приймальнику-розподіль- нику для дітей вирішується в порядку, передбаченому для скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою відповідно.
5. За відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.
1. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру здійснюється слідчим, якого уповноважено керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх, за загальними правилами досудового розслідування з урахуванням особливостей провадження, обумовлених віком неповнолітнього.
Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») від 29 листопада 1985 р. визначають спеціалізацію поліції на здійсненні досудових розслідувань щодо неповнолітніх як один із загальних принципів кримінального провадження щодо неповнолітніх (п. 13).
2. Докладніше про особливості порядку кримінального провадження, зокрема, досудового розслідування, щодо неповнолітніх див. коментар до ст. 484 КПК.
3. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 52 КПК участь захисника у кримінальному провадженні щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру, є обов'язковою з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 14 ЗУ від 2 червня 2011 р. «Про безоплатну правову допомогу» такі особи є суб'єктами права на безоплатну правову допомогу. Тому якщо для захисту неповнолітнього не було залучено (запрошено) захисника, то слідчий або прокурор відповідно до частин 2 і 3 ст. 49 КПК має винести і негайно надіслати до Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги постанову, якою він доручає призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені у постанові час і місце для участі у кримінальному провадженні. Постанова про доручення призначити адвоката є обов'язковою для негайного виконання.
Стаття 527
До особи, яка на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (про такий вік див. ст. 22 КК), не можуть застосовуватися запобіжні заходи, передбачені статтями 176,493 КПК для підозрюваного, обвинуваченого.
4. Діяння, за яке КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, за класифікацією злочинів, передбаченою ст. 12 КК, належить до тяжких та особливо тяжких злочинів.
Тому закон дозволяє слідчому судді під час досудового розслідування, а суду - у судовому провадженні за клопотанням прокурора і за правилами, передбаченими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, винести ухвалу про поміщення особи, передбаченої ст. 498 КПК, до приймальника-розподільника для дітей на строк до тридцяти днів (з можливим продовженням його ще до тридцяти днів) за умови, що прокурор доведе:
- наявність достатніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, за яке КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років;
- наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що особа може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, та що жоден із більш м'яких заходів не може запобігти цьому.
Згідно зі ст. 7 ЗУ від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» приймальники-розподільники для дітей створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і підпорядковуються органам внутрішніх справ.
У приймальники-розподільники можуть бути доставлені діти віком від 11 до 18 років на строк до ЗО діб, які:
- вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, якщо є потреба негайно ізолювати їх;
- згідно з рішенням суду направляються у спеціальні установи для дітей;
- самовільно залишили спеціальний навчально-виховний заклад, де вони перебували;
- перебувають у розшуку.
Не підлягають поміщенню у приймальники-розподільники діти, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, психічно хворі з вираженими симптомами хвороби, діти, які вчинили правопорушення у віці, з якого за такі діяння можлива кримінальна відповідальність, крім випадків припинення кримінальної справи і направлення винних осіб у спеціальні установи для дітей за рішенням суду.
Про порядок обрання і скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою див. статті 193, 194, 199,202 КПК.
Про підстави для закриття провадження прокурором див. ст. 284 КПК.
Про вимоги до клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру див. ч. 1 ст. 292 КПК).
5. Клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру разом із реєстром матеріалів досудового розслідування передається прокурором до суду за правилами територіальної підсудності (ст. 32 КПК).
Глава 38. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх
Стаття 500
Порядок судового розгляду
1. Судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні за участю прокурора, законного представника, захисника та представників служби у справах дітей і кримінальної міліції у справах дітей, якщо вони з'явилися або були викликані в судове засідання, згідно із загальними правилами цього Кодексу.
2. Судовий розгляд завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх застосуванні.
1. Суд може своєю мотивованою ухвалою прийняти рішення про здійснення судового розгляду щодо неповнолітнього у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини (ч. 2 ст. 27 КПК).
Про участь законного представника у судовому розгляді щодо неповнолітнього див. ст. 488 КПК.
У виняткових випадках, коли участь законного представника може зашкодити інтересам неповнолітнього, суд повинен своєю ухвалою обмежити її відповідною частиною судового засідання або зовсім усунути певну особу від участі у розгляді справи і допустити замість неї іншого законного представника (див. п. 15 ППВСУ від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру»).
Про участь у судовому розгляді щодо неповнолітніх представників служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей див. ст. 496 КПК та коментар до неї.
У судовому засіданні представники цих органів, зокрема, висловлюють думку про те, який саме примусовий захід виховного характеру буде в конкретному випадку найбільш ефективним.
Стаття 501
Ухвали суду в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру
1. Під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з'ясовує такі питання:
1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння;
2) чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння;
3) чи слід застосувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме.
2. Якщо під час судового розгляду не буде доведено однієї з обставин, передбачених у пункті 1 або 2 частини першої цієї статті, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів виховного характеру і закрити кримінальне провадження.
Стаття 527
3. При застосуванні до неповнолітнього примусового заходу у вигляді направлення до спеціального навчально-виховного закладу на кримінальну міліцію у справах дітей покладається обов'язок доставити неповнолітнього до спеціального навчально-виховного закладу.
4. Ухвала, постановлена за наслідками розгляду клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру, може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.
1. Ухвала суду щодо застосування примусового заходу виховного характеру виноситься у нарадчій кімнаті і викладається окремим документом.
Про законність, обґрунтованість і вмотивованість ухвали суду див. ст. 370 КПК.
Про загальні вимоги до змісту вступної, мотивувальної та резолютивної частин ухвали суду див. ст. 372 КПК.
Якщо під час судового розгляду прокурором було доведено вчинення неповнолітнім, зазначеним у ст. 498 КПК, суспільно небезпечного діяння, то суд виносить ухвалу про застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру або кількох таких заходів.
Про види примусових заходів виховного характеру див. ч. 2 ст. 105 КК.
2. Якщо суд дійшов висновку, що прокурор під час судового розгляду не довів факт вчинення суспільно небезпечного діяння неповнолітнім, то він своєю ухвалою відмовляє в застосуванні щодо нього примусового заходу виховного характеру і закриває провадження.
Ухвала щодо застосування примусового заходу виховного характеру приймається більшістю суддів. Суддя, який залишився в меншості, має право письмово викласти свою окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, приєднується до матеріалів і є відкритою для ознайомлення.
Ухвала суду про застосування чи відмову в застосуванні примусового заходу виховного характеру може бути оскаржена в апеляційному (п. 2 ч. 1 ст. 392 КПК), а також в касаційному порядку за умови її перегляду в апеляційному порядку (ч. 1 ст. 424 КПК).
Дострокове звільнення від примусового заходу виховного характеру
1. Ухвалою суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться спеціальна навчально-виховна установа, неповнолітній може бути достроково звільнений від примусового заходу виховного характеру в порядку, передбаченому цим Кодексом.
2. Ухвала суду може бути постановлена за наслідками розгляду клопотання неповнолітнього, його захисника, законного представника або прокурора, якщо поведінка неповнолітнього під час перебування у навчально-виховній установі свідчить про його перевиховання. Під час розгляду клопотання суд з'ясовує думку ради спеціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповноліт-
Глава 38. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх
ній, щодо можливості його дострокового звільнення від примусового заходу виховного характеру.
1. Можливість дострокового звільнення неповнолітнього від примусового заходу виховного характеру стосується лише одного заходу - направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи - до загальноосвітньої школи чи професійного училища соціальної реабілітації, які відповідно до ст. 8 ЗУ від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», і є спеціальними навчально-виховними закладами для дітей, які потребують особливих умов виховання, та підпорядковуються спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у галузі освіти і науки. До цих закладів можуть направлятися особи, які вчинили злочин у віці до 18 років або правопорушення до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність.
До загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляються за рішенням суду діти віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації - віком від 14 років.
Дітей тримають у зазначених школах і професійних училищах соціальної реабілітації у межах встановленого судом строку, але не більше трьох років.
У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації дітей можуть тримати у виняткових випадках до досягнення ними 15 років, а у професійних училищах соціальної реабілітації - до досягнення 19 років, якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки.
