Ефективність грошово-кредитної політики

З приводу ефективності грошово-кредитної політики не існує однозначної думки і постійно відбуваються дискусії.

На користь грошово-кредитної політики наводять такі аргументи:

1. Швидкість і гнучкість. У порівнянні з фіскальною політикою грошово-кредитна політика може швидко змінюватися. Як відомо, проведення відповідної фіскальної політики може бути відстрочено внаслідок обговорення у парламенті, а також внаслідок існування часового лагу. Грошово-кредитну політику в основному проводить центральний банк, який буквально щоденно може приймати рішення про купівлю і продаж цінних паперів і тим самим впливати на пропозицію грошей і ставку відсотку.

2. Менша залежність від політичного тиску і більш тонкий механізм дії, ніж у фіскальної політики. Так, зміни в обсязі державних видатків безпосередньо впливають на розподіл ресурсів, а також податкові зміни можуть мати далекосяжні політичні наслідки.

3. Монетаризм. Існує група економістів, яких називають монетаристами, які вважають, що зміна пропозиції грошей – це ключовий фактор, що визначає рівень економічної активності, а фіскальна політика є відносно неефективною.

В той же час і грошово-кредитна політика в реальній дійсності може стикатися з рядом ускладнень:

1. Циклічна асиметрія.

Проведення політики дорогих грошей дійсно може зменшити резерви комерційних банків до точки, в якій вони будуть вимушені обмежити обсяг кредитування. Це призведе до зменшення пропозиції грошей в економіці.

Проведення політики дешевих грошей може забезпечити комерційним банкам необхідні резерви і тим самим збільшити їх здатність надавати кредити у більш великих обсягах. Однак при цьому немає ніяких гарантій, що комерційні банки цим скористаються, тобто дійсно збільшать видачу кредитів і тим самим збільшать пропозицію грошей в економіці. Причин цьому може бути декілька:

а) комерційні банки, які прагнуть стати більш платоспроможними, стійкими, надійними можуть не захотіти збільшувати обсяги кредитування;

б) населення і фірми не бажають брати більше кредитів;

в) гроші, які центральний банк спрямовує в економіку, купуючи у населення облігації, можуть бути використані населенням для погашення тих кредитів, які в них вже є.

Слід відмітити, що вказані причини є серйозною перешкодою грошово-кредитній політиці лише в період глибокої депресії.

Ліквідна пастка – умови на ринку грошей, за яких ставка відсотку реагує на зміни в пропозиції грошей в дуже незначній степені (особливо, коли ставка відсотка низька).

2. Зміна швидкості обігу грошей.

З точки зору обігу грошей сукупні видатки можуть розглядатися як пропозиція грошей помножена на швидкість обігу грошей, тобто таку кількість разів, яку одна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів та послуг упродовж року.

Представники кейнсіанської теорії вважають, що швидкість обігу грошей має тенденцію змінюватися у напрямку протилежному до зміни пропозиції грошей, тим самим стримуючи або навіть ліквідуючи зміни в пропозиції грошей, які спричинені відповідною грошово-кредитною політикою. Тобто, коли в період інфляції пропозиція грошей обмежується відповідною грошово-кредитною політикою, швидкість обігу грошей схильна до зростання. І навпаки, коли у період падіння обсягів виробництва застосовуються заходи для збільшення пропозиції грошей, швидкість обігу грошей може уповільнитися.

P × Q = M × V

600 = 150 × 4

600 = 200 × 3

Така поведінка швидкості обігу грошей пояснюється попитом на гроші з боку активів. Наприклад, у випадку проведення політики дешевих грошей збільшення пропозиції грошей по відношенню до попиту на них призводить до зниження ставки відсотку. Але коли ставка відсотку (яка показує альтернативні витрати вкладання грошей в якості активів) – знизилась, населення буде намагатися більшу кількість грошових коштів тримати на руках, а це означає, що гроші будуть переходити із рук в руки більш повільно, тобто швидкість обігу грошей понизиться.

3. Вплив інвестицій.

Деякі економісти мають сумнів, що грошово-кредитна політика може сильно впливати на обсяг інвестицій, а відповідно, і на рівноважний обсяг виробництва ЧВП. Пояснюють вони це так:

по-перше, поєднання відносно пологої кривої попиту на гроші з відносно крутою кривою попиту на інвестиції;

по-друге, несприятливою зміною розташування кривої попиту на інвестиції.

Наприклад, політика дорогих грошей, спрямована на підвищення ставки відсотку може здійснити слабкий вплив на інвестиційні видатки, якщо одночасно крива попиту на інвестиції, внаслідок припустимо підприємницького оптимізму, зміщується вправо. В таких умовах для ефективного скорочення сукупних видатків грошово-кредитна політика повинна підняти ставки відсотку дуже високо. І навпаки, серйозне падіння обсягу виробництва може підірвати довіру до підприємницької діяльності, що різко змістить криву попиту на інвестиції вліво і тим самим звести на ні політику дешевих грошей.

Наведені складнощі проведення та ефективності грошово-кредитної політики підводять до одної із самих складних її проблем. А саме: що повинен намагатися контролювати центральний банк (НБУ): пропозицію грошей або ставку відсотку? Ця дилема цілей виникає в силу того, що керівники державної грошово-кредитної установи не можуть стабілізувати те та інше одночасно.

Дилема цілей – проблема, яка виникає внаслідок того, що фінансові відомства держави не в змозі одночасно стабілізувати як масу грошей в обігу так і рівень ставку відсотку. (Дилема – необхідність вибору з двох можливостей).

Щоб краще це зрозуміти необхідно звернутися до графіку грошового ринку. Припустимо, що мета центрального банку полягає в стабілізації ставки відсотку, оскільки коливання ставки відсотку дестабілізує інвестиційні видатки і через мультиплікатор доходів, дестабілізують економіку. Представимо тепер, що в результаті зростання економіки збільшується обсяг ВВП, який, у свою чергу, збільшує попит на гроші для угод, а відповідно, і сукупний попит на гроші. В результаті рівноважна ставка відсотку почне зростати. Для стабілізації ставки відсотку, тобто зниження її до початкового рівня центральний банк зобов’язаний збільшити пропозицію грошей. Однак це може перетворити економічне зростання в інфляційний бум, який держава намагається запобігти (відвернути).

Аналогічний сценарій можна розглянути відносно і до падіння обсягів виробництва. В результаті зменшення обсягу ВВП зменшується попит на гроші і ставка відсотку за умови, що пропозиція грошей не змінилась. Але щоб запобігти падінню ставок відсотку необхідно скоротити пропозицію грошей, що сприяє подальшому скороченню сукупних видатків і посилює падіння обсягу ВВП.

Розглянемо, що буде відбуватися, якщо метою політики національного банку буде пропозиція грошей, а не ставка відсотка.

В такому випадку НБУ повинен змиритися з коливаннями ставки відсотку, що сприяють нестабільності економіки. Пояснюється це так. Припустимо, що НБУ досяг бажаної мети, встановив пропозицію грошей на рівні 150 млрд. грн. У разі зростання ВВП збільшиться попит на гроші і зросте ставка відсотку. Таке зростання ставки відсотку призведе до зменшення інвестиційних видатків і придушить (стримає) економічне зростання, якого можна було б досягти.

Оскільки неможливо одночасно стабілізувати ставку відсотку і пропозицію грошей, існують серйозні розходження відносно того, яка із цілей грошово-кредитної політики є більш переважаючою:

а) стабілізація ставки відсотку;

б) контроль пропозиції грошей;

в) певна увага повинна приділятися як ставкам відсотку, так і пропозиції грошей, коли явної переваги не віддається ні одній із цілей.

Кейнсіанці наголошують на регулюванні ставки відсотку, тоді як пропозиція грошей може коливатися вільно.

Монетаристи навпаки наголошують на регулюванні обсягу пропозиції грошей, в той час як ставка відсотку може вільно коливатися.

Який із підходів в грошово-кредитній політиці має більшу ефективність поки не визначено.