Сутність мотивів та мотивації

Мотив (фр. motif і лат. moveo - рухаю) - внутрішня спонукальна сила, що забезпечує інтерес особистості до діяльності, активізує її зусилля. Як підкреслював С.Рубіштейн, "мотив як спонукач - це джерело дій".

Згідно закону Йеркса - Додсона, який було сформульовано декілька десятиліть тому, ефективність діяльності залежить від сили мотивації, тобто чим сильніше спонукання до дії, тим вища результативність діяльності. Ця теза стосується і діяльності молоді при виборі ВНЗ [4.с.342].

Мотив - це спонукання людини до активності, пов’язане з намаганням. Мотив у цьому разі виступає як причина постановки тих чи інших цілей.

Отже, мотиви і цілі не тотожні між собою, хоч інколи збігаються.
Мотиви виявляються:

- як сукупність зовнішніх або внутрішніх умов, які викликають активність людини і визначають її спрямованість;

- предмет, об’єкт (матеріальний або ідеальний), що спонукає і визначає вибір спрямованості діяльності;

- усвідомлена причина, яка лежить в основі вибору дій особистості.

Система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини, називається мотивацією.

Відповідно до проявів мотивів мотивуючі фактори поділяються на три класи:

- потреби як основа активності;

- причини, які обумовлюють вибір діяльності залежно від спрямованості особистості;

- суб’єктивні переживання, емоції як форми регуляції (саморегуляції) поведінки і діяльності.

.

Мотивація на основі врахування відмічених мотивуючих факторів забезпечує спрямованість і регуляцію активності молоді. Усі мотиви є результатом відображення людиною умов свого існування та усвідомлення потреб.

Мотив як усвідомлена потреба в досягненні бажаних умов і результатів діяльності набирає форми внутрішніх спонукань людини, тобто характеризує внутрішню мотивацію [16.с.267]. Зовнішні спонукання до тієї чи іншої форми поведінки через використання різних стимулів характеризуються як зовнішня мотивація.

Проте ефективність зовнішніх впливів може бути забезпечена лише за умови, коли вони стають мотивами, суб’єктивно значущими для молоді, відповідають його потребам та інтересам щодо вибору ВНЗ.

Людині властива ієрархія мотивів - від найбільш загальних, які характеризують спрямованість її діяльності (концепція життя, система цінностей), до ситуативних, пов’язаних із задоволенням певних потреб в конкретній ситуації.

Серед цих мотивів одні також мають більше, інші менше значення. Можливі ситуації, коли має місце зіткнення різних мотивів, що вимагає від молоді вольового рішення, тобто вибору певного способу діяльності в досягненні мети. Система мотивів, які виконують функцію спонукання, спрямування і регулювання діяльності, утворює мотиваційну сферу особистості. Мотиваційна сфера представлена:

- актуальними мотивами, які фактично спонукають до вибору;

- потенційними мотивами, які сформовані, але не виявляються в діяльності [23.с.156].

Зауважимо проте, що мотиваційна сфера є динамічна, мотивація може посилюватися або послаблюватися. Можуть змінюватися ієрархія і стійкість мотивів. У мотиваційній сфері вирізняють три зони мотивації:

- центральна зона, у межах якої незадоволені потреби, виступаючи в формі високозначущих мотивів, зумовлюють активну, напружену діяльність;

- зона мотивації, яка пов’язана з потребами, що постійно і легко задовольняються, значущість їх часто людиною недооцінюється, однак втрата одразу ж виявляє високу особистісну цінність;

- зона мотивації, в основі якої лежать потреби, для задоволення яких поки що немає можливостей і вони не можуть викликати адекватної їм діяльності [10.с.79].

З мотивами пов’язані мотиваційні стратегії діяльності людини, які можуть сприяти або протидіяти її прогресивному розвитку.

Мотиви формуються поетапно.

Перший етап характеризується усвідомленням спонукання, яке включає усвідомлення його предметного змісту, способів дії і результату. Усвідомлене спонукання виступає мотиваційною одиницею, якою можуть бути потреба, схильність, бажання.

Другим етапом є прийняття мотиву. Щоб усвідомлене спонукання перетворилося на особистісний мотив, воно повинно бути внутрішньо прийняте людиною, тобто співвіднесене з ієрархією особистісних цінностей.

Третій етап пов’язаний з реалізацією мотиву, на якому його спонукальна функція поєднується з функцією задоволення потреби. Якщо неможливо реалізувати прийнятий мотив, то виникає фрустрація.

Фрустрація - це психічний стан людини, викликаний об’єктивно непереборними (або суб’єктивно так сприйнятими) труднощами виконання завдання, досягнення мети. Наслідком цього може бути зниження самооцінки і рівня домагань [24.с.326].

На четвертому етапі мотив закріплюється в характері людини, перетворюється на властивість особистості, тобто на потенційні спонукання. Кінцевим етапом в розвитку мотивів є актуалізація потенційних спонукань, тобто відповідний вияв їх як рис особистості в умовах внутрішньої або зовнішньої необхідності.

Стосовно мотиваційної сфери такими рисами є мотив досягнення успіхів і мотив уникнення невдач, а також певний локус контролю, самооцінка і рівень домагань.

Мотив досягнення успіхів - намагання людини добитися успіхів у діяльності і спілкуванні.

Мотив уникнення невдач - відносно стійке намагання людини уникнути невдач у життєвих ситуаціях, пов’язаних з оцінкою результатів її діяльності іншими людьми [13.с. 335].

Змістовні теорії мотивації базуються на врахуванні різноманітних потреб і пов’язаних з ними факторів, які визначають поведінку молоді.

Потреба - це внутрішній стан фізіологічного або психологічного відчуття людиною браку чогось важливого для її життєдіяльності. Потреби утворюють ієрархічну структуру, котра як домінанта визначає поведінку людини. Загальноприйнятим є поділ потреб на первинні, за своєю природою фізіологічні, і вторинні - психологічні (потреба в успіху, повазі, владі, приналежності) [8.с.287].

Найпоширенішою для цілей мотивації є класифікація потреб, запропонована А. Маслоу, який виділяє п’ять типів потреб:

- фізіологічні;

- безпеки й захисту;

- соціальні;

- поваги;

- самовираження.

Д. Мак-Клелланд доповнив цю класифікацію такими потребами, як потреба влади, успіху і приналежності. Ф. Герцберг мотивуючими факторами вважає відчуття успіху, просування по службі, визнання з боку навколишніх людей, відповідальність, збільшення можливостей наведені у додатку А.

Потреби більш високих рівнів не мотивують, поки не задоволені хоча б частково потреби нижчого рівня. Проте слід мати на увазі, що і при домінуванні в даний момент однієї з потреб, діяльність людини стимулюється не тільки нею, а комплексом потреб. Ефективна мотивація через потреби вимагає постійного виявлення актуальних потреб, які є рушійною силою активності [27.с.432].

Процесуальні теорії мотивації виходять з того, що поведінка визначається не тільки потребами, а є функцією сприймання і очікування можливих наслідків від вибраного типу поведінки.

Відомі три процесуальні теорії мотивації:

- теорія очікувань;

- теорія справедливості;

- модель Портера—Лоулера дивитися додаток Б.

Згідно з цією моделлю мотивації досягнуті результати залежать від докладених працівником зусиль, його здібностей, характеру та усвідомлення своєї ролі. Рівень цих зусиль визначається цінністю винагороди і рівнем впевненості в тому, що між затраченими зусиллями і можливою винагородою існує тісний зв’язок. Досягнуті результати обумовлюють внутрішню (почуття компетентності, самоповаги) і зовнішню (похвала). Результатом зовнішніх і внутрішніх винагород з урахуванням їх справедливості є задоволення. Усе це свідчить про те, що механізм мотивації складний і вимагає всебічного врахування індивідуальних психологічних особливостей людини, їхніх потреб, інтересів, спрямованості, ціннісних орієнтацій [17.с.376].