Системні (СЧВ, РА та ін.)

Органоспецифічні (тиреоїдит Хашімото, ЦД І типу, міастенія гравіс, атрофічний гастрит та ін.).

Аутоімунний процес може опосередковуватися як гуморальними (аутоАТ, ЦІК), так і клітинними (сповільнена гіперчутливість, Т-кілери) механізмами.

Більшість аутоімунних захворювань

Асоційована з антигенами HLA-DR.

Імунологічні ознаки аутоімунних захворювань

Ø Підвищений рівень гаммаглобулінів у крові

Ø Наявність аутоантитіл

Ø Знижений рівень сироваткового комплементу

Ø Високий вміст ЦІК

Ø Зниження вмісту й активності Т-супресорів

Ø Виявлення при біопсії пошкодження тканин і фіксованих у них імунних комплексів

Типи аутоантитіл

1. Неспецифічні (універсальні) – характерні для багатьох аутоімунних захворювань (протиядерні, протимітохондріальні, антифосфоліпідні).

2. Тканиноспецифічні – їх вплив обмежений певним типом тканин, хоча не завжди обмежений певним органом (АТ до острівців Лангерганса при ЦД І типу; АТ до ацетилхолінових рецепторів при міастенії).

3. Органоспецифічні – їх дія обмежена органом, але не тканиною (АТ до епітелію жовчних шляхів при первинному біліарному цирозі).

Імунологічна привілегія

Імунологічно привілегійованими місцями в організмі є мозок, очі, щитоподібна залоза, матка (плід), яєчка. За статистикою саме ці тканини частіше за інші стають об’єктом аутоімунного пошкодження, напр., симпатична офтальмія (дослівно “запалення другого ока”).

Лікування

І. Етіотропна терапія (стимуляція розвитку толерантності – per os отримують антиген (напр., мілорал при ЦД).

ІІ. Патогенетична терапія:

1) імуносупресія:

а) медикаментозна (ГКС, цитостатики);

Б) хірургічна (тимектомія при міастенії гравіс).

Детоксикаційна терапія (ентеросорбція,

Гемосорбція, плазмаферез).

Т-клітинна вакцинація (активація Тс).

Моноклональні антитіла (до CD3, до IL2r).