Стаття 5. Співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами

5.1. Поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу.

5.2. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

5.3. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Цією статтею встановлюється межа впливу норм податкового законодавства та співвідношення їх із нормами законодавчих актів, які не відносяться до складу податкового законодавства України згідно із ст. 3 цього Кодексу. Ця стаття застосовується при вирішенні питання щодо відповідності нормативно-правових актів, які регулюють відносини оподаткування з іншими джерелами податкового права, з іншим законодавством, закладає підстави співвідношення актів за юридичною силою. Визнання нормативно-правового акта таким, що не відповідає Податковому кодексу України, вирішується в судовому порядку. Треба мати на увазі, що фактично йдеться про три варіанти співвідношення норм податкового законодавства з іншими нормами.

По-перше, податкове та митне законодавство. Цілим рядом статей цього Кодексу акцентується увага на існування такої межі та використання митного законодавства до відносин оподаткування. Цьому є дві підстави: а) включення до сукупності податків та зборів мита – спеціального обов’язкового платежу, який входить до податкової системи України, справляється при перетинанні митного кордону України та регулюється митним законодавством; б) справляння податку на додану вартість та акцизного податку при перетині митного кордону України, яке регулюється в тому числі і митним законодавством. У цих відносинах податкове законодавство регулює справляння таких платежів на межі фінансового та адміністративного законодавств.

По-друге, податкове та бюджетне законодавство. Сплачені податки та збори зараховуються до відповідних бюджетів. Але це вже не є предметом регулювання податковим законодавством. Зарахування ж податків та зборів до відповідних бюджетів і регулюється Бюджетним кодексом України. Саме в цій ситуації виникає певна межа в реалізації податкових та бюджетних норм. Податкове законодавство стосовно цих відносин застосовується лише до того моменту, коли йдеться про регулювання виконання податкового обов’язку та закінчується сплатою податків та зборів. Стосовно цих відносин бюджетне законодавство не застосовується.

По-третє, податкове та інше (цивільне, трудове, адміністративне, кримінальне і тощо) законодавство. Йдеться перш за все про конструкцію та зміст ст. 14 цього Кодексу, яка виглядає досить суперечливою. Стаття 14 «Визначення понять» охоплює велику кількість термінів, які складно розглядати як єдину систему. Сюди увійшли поняття, які регулюються виключно податковим законодавством; мають міжгалузеве значення (кошти); мають цивільно-правову або господарсько-правову природу; взагалі складно розглядати як правові приписи (пиво, хронометраж та ін.). Значна кількість термінів із цієї статті або повністю дублює інше законодавство (і тому незрозуміло – навіщо воно взагалі в цій статті, якщо ніякої специфіки у визначенні та значенні Податковий кодекс України йому не надає), або взагалі містить посилання на інший законодавчий акт (неподатковий), у розумінні якого використовується це поняття.

Стаття 10. Загальні засади встановлення податків і зборів

1. При встановленні податку і збору обов'язковим є визначення таких положень:

1.1) платники;

1.2) об'єкт оподаткування;

1.3) база та одиниця оподаткування;

1.4) ставка;

1.5) порядок обчислення;

1.6) джерело сплати;

1.7) строк та порядок сплати;

1.8) строк та порядок складання і подання звітності про обчислення і сплату.

2. При встановленні податку і збору можуть передбачатися підстави для надання податкових пільг.

3.Визначення нових загальнодержавних та місцевих податків і зборів, внесення змін до переліку чинних податків і зборів та їх скасування може здійснюватися лише шляхом внесення змін у цей Кодекс.

4. Збільшення переліку загальнодержавних чи місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом, може мати місце не раніше, як через п'ять років з дня набрання чинності цим Кодексом.

5. Збільшення ставки та скорочення пільг, зміна положень про платників, об'єкт, базу та одиницю оподаткування, джерела сплати і порядок обчислення загальнодержавного податку і збору може мати місце не раніше, як через 5 років з дня набрання чинності цим Кодексом.

6. Збільшення граничного розміру ставок, скорочення податкових пільг, зміна положень про платників, об'єкт, базу та одиницю оподаткування, джерела сплати місцевих податків і зборів може мати місце не раніше, як через 5 років з дня набрання чинності цим Кодексом.

7. Зміни положень, визначених в частинах 4 - 6 цієї статті, повинні бути встановлені не пізніше 1 липня поточного бюджетного року і набирають чинності з 1 січня нового бюджетного року. Зміни, внесені з порушенням цього терміну, набирають чинності з 1 січня бюджетного року, наступного за новим бюджетним роком.