Нововіденська школа. Експресіонізм

Експресіонізм (з лат. Expression – вираження) – це напрям у європейському мистецтві. Виник напередодні Першої світової війни в Австрії та Німеччині. Експресіонізм був відображенням гострого розладу художника з дійсністю. Протест проти шовінізму, мілітаризму, міщанського самовдоволення, передчуття наближення світової катастрофи – все це знайшло відображення у творах експресіоністів. Експресіонізм з’явився спочатку в живопису (Е. Мунк, «Крик» 1893, Оскар Кокошка, Марк Франк та інші).

Песимізм, трагізм та почуття безвиході – характерні риси світосприйняття експресіоністів.

Музичний експресіонізм зв’язан з пізнім романтизмом. Риси надзвичайної експресії присутні, наприклад, в опері Вагнера “Тристан і Ізольда“, в пізніх симфоніях Малера, операх Р. Штрауса “Соломея” та “Електра“.

Найбільш яскравими представниками експресіонізму стали композитори т.з. нововіденської школи – А. Шонберг та його учні А. Берг та А.Веберн.

Опери А. Шонберга “Чекання”, ”Щаслива рука“ та вокальний цикл “Місячний П‘єро” – типово експресіоністичні твори. Найвищім досягненням експресіонізму вважається опера А. Берга “Воццек”.

Окремі експресіоністичні риси проявилися в таких творах, як ”Вбивця – надія жінок“ П. Хіндеміта, “Чудовий мандарин” Б. Бартока, “Вогняний янгол “С. Прокоф‘ева, “Нос” Д. Шостаковича.

У роки Другої світової війни образи жорстокості та страждань знов призвели до використання експресіоністичних засобів виразності, це такі твори як “Свідок з Варшави“ А. Шонберга, “Вогняний замок” Д. Мійо, Третя симфонія А. Онеггера та інші.

Основна тематика експресіоністів – це страждання та загибель “маленької“ людини у ворожому світі. Характерна риса – яскравий психологізм, який передавався з надзвичайною експресією. Для відтворення внутрішніх суб‘єктивних відчуттів композитори прагнули до “тональної невагомості “. Це призвело до виникнення атональної музики. Її різновиди – серійна та додекафонна системи, пуантилізм – були розроблені представниками нововіденської школи – Шонбергом, Бергом, Веберном.

Арнольд Шонберг (13.09.1874-1951)

А. Шонберг – австрійський композитор, педагог, музичний теоретик, диригент. Голова нововіденської школи.

Народився у Відні, в родині небагатого купця. В дитинстві почав вчитися грі на скрипці та віолончелі. Самостійно вивчав музику віденських класиків. Після закінчення середньої школи працював у банку, потім присвятив себе музиці. Вчився поліфонії у А.Цемлінського.

Шонберг почав свій творчій шлях у традиціях пізнього німецького романтизму. У 1899 році він створив струнний секстет “Просвітлена ніч” за поемою поета-неоромантика Рихарда Демеля "Світ та жінка". Жанр "Просвітленої ночі" наближується до симфонічної поеми, яка має програму символістського плану. Композитор спробував ввести до камерно-інструментальної музики принцип сюжетної програмності.

З 1903 року Шонберг викладав композицію в школі Е.Шварцвальд у Відні. Серед його учнів – А.Берг, А.Веберн, Г.Ейслер.

Твори 1909 року – П’ять п'єс для оркестру та монодрама "Чекання" відкрили новий, атональний період творчості. Кульмінація цього періоду – "Місячний П’єро" (1912 р.). За жанром – цикл мелодекламацій (різновид вокального циклу). Складається з трьох частин по сім мелодекламації у кожній. Слова бельгійського поета-символіста Альберта Жиро. Шонберг створив новий принцип виконання вокальної мелодії – мовний вокал (sprechstimme або sprechgesang) – щось середнє між співом та мовою. Композитор спирається на традиції виконання пісень у кабаре, де використовуються мова та шепіт. Новаторським є також камерний оркестровий стиль цього твору. (склад: Klavier, Fl-piccolo, Fl, Kl, Bass-Kl, Bratsche, Violine, Violoncell).

”Місячний П’єро” продовжує традиції ”Карнавалу” Шумана – це романтична іронія крізь призму гротеску XX ст., ”трагічне кабаре”.

З 1925 р. Шонберг стає професором композиції Прусської академії мистецтв в Берліні. У своїй творчості від вільної атональної музики композитор переходить до додекафонії (з лат. –дванадцятизвучча), де серія або ряд складаються не менш, чим з дванадцяти звуків.

У 1933 р., після приходу до влади фашистів, Шонберг виїхав з країни.

З 1934 р. жив у Лос-Анжелосі, займався педагогічною та композиторською діяльністю.

У 1940 р. прийняв американське громадянство.

Трагічна вершина творчості – кантата ”Свідок з Варшави” (1947 р.) для читця, хору та оркестру. Текст кантати – це розповідь одного з в‘язнів варшавського гетто. Гуманістичну тему викривання фашизму втілено типовими засобами експресіоністичного мистецтва. У музиці нема духу боротьби та протесту, а тільки почуття песимізму та безвиході. Весь твір побудовано на одній серії – від початкового трубного оклику, який втілює зло та до молитви на древнє-єврейський текст наприкінці твору.

В творчості Шонберга дуже гостро відобразилися протиріччя епохи, які композитор сприймав крізь призму суб’єктивного світосприйняття.

Альбан Берг (9.02.1885-1935)

А. Берг – один з найбільш визначних композиторів нововіденської школи. Жанровий діапазон його творчості дуже широкий: від камерно- вокальних та фортепіанних творів до опер та концертів.

Загальний об’єм творчої спадщини порівняно невеликий (біля п’ятнадцяти опусів). Серед композиторів нововіденської школи він найбільш романтичний, (сучасники назвали його “романтиком додекафонії“).

Народився Берг у Відні, в родині військового. Нелегкою була юність композитора: смерть батька, хвороба – все це призвело до думок про самогубство. Другом, який допоміг подолати кризу, та вчителем став А.Шонберг.

У 1915-18 роках Берг був на військовій службі, враження від якої знайшли відображення у центральному творі композитора – опері “Воццек“. Прем‘ера цієї опери у 1925 році в Берлині принесла композитору успіх та визнання. У 1927 році за сприянням Б. Асаф’єва опера була поставлена в Ленінграді. У фашистський Німеччині виконання цієї опери було заборонено.

Серед кращих творів Берга – Камерний концерт для ф.п., скрипки та духових; Лірична сюїта для струнного квартету; опера ”Лулу” та концерт для скрипки з оркестром.

Опера ”Воццек” (1925) – відноситься до вищих досягнень експресіонізму. Основна ідея опери – гнівний протест проти війни. Тема опери: «Людська особистість в утисках приниженості та зневаги» (Б. Асаф’єв). В опері присутні риси умовного театру (ефект відчуження). Дія має умовно-неправдоподібний характер.

В основі опери – п’єса революціонера-демократа Георга Бюхнера (1813-1837). Лібрето композитора. Головні герої – солдат Воццек та його жінка Марія. Драматургію опери побудовано на зовнішньому та внутрішньому конфліктах. Зовнішній конфлікт – між Воццеком та Марією з одного боку та Доктором, Капітаном та Тамбурмажором – з іншого.

Ι акт – експозиція та зав’язка (зваблювання Марії Тамбурмажором).

ΙΙ акт – розвиток конфлікту та кульмінація (сцена приниження Воццека в казармі).

ΙΙΙ акт – трагічна розв’язка (загибель обох ”бідних людей”). Завершує оперу лірико – філософська кода.

Але головний конфлікт – внутрішній. Це виникнення в душі Воццека відчаю, почуття протесту та idee fixe, котра призводить Воццека до вбивства Марії та самогубства.

Опера складається з трьох актів, збудованих за конструктивними схемами інструментальної музики, що надає їй рис неокласицизму. Наприклад, Ι акт.

Драматичні форми Експозиція. Воццек та його відношення до оточення.	Музичні форми. П’ять характеристичних замальовок.
1. Капітан. 2. Андрес. 3. Марія. 4. Доктор. 5. Тамбурмажор	Сюїта. Рапсодія. Військовий марш та колискова. Пассакалія. Andante affetuoso (quasi Rondo).

В основі вокальних партій – надто ускладнений речитатив (Воццек – баритон, Капітан – тенор, Марія – сопрано).

Опера Воццек продовжує традиції верізму та кращі традиції німецької психологічної драми XΙX ст.

Концерт для скрипки з оркестром (1935).

Це останній твір Берга. Авторський надпис: ”В пам’ять про янгола”. Створення концерту зв’язано з особистими переживаннями композитора з приводу передчасної загибелі вісімнадцятирічної Манон Гропіус[3].

Ι ч. Andante. Allegretto. Втілює образ молодості. В інтродукції – ”кришталеві крапельки ”. Ці звуки складають основну серію (ряд). Характер музики світлий, романтичний. З’являються ритми та інтонації віденських вальсів —– як спогади про щасливе минуле.

ΙΙ ч. Allegro. Adagio. У музиці цієї частини композитор виділяє дві сфери: ”катастрофа” (початок), та ”звільнення від смерті, просвітлення” (закінчення). У другому розділі Берг вводить мелодію траурного хоралу Баха “Es ist genug ”. Концерт закінчується просвітлено. Скорботні почуття зникають у ліричній стихії.