Система аграрного права

Будь-яка галузь права має свою систему.

Система АП -це науково обґрунтоване, логічно-послідовне розміщення аграрно-правових інститутів, нормами яких регулюються аграрні відносини. Норми АП регулюють різноманітні відносини. Це дає підстави для систематизації цих норм по різних правових інститутах. Якщо норми, що регулюють ці відносини за своїми юридичними властивостями, характером, змістом близькі між собою, вони мають об'єднуватися одним правовим інститутом, сукупність яких і створює систему.

Система АП як галузі юридичної науки являє собою систему наукових знань про АП, його становлення, розвиток, принципи, особливості правового регулювання аграрних відносин, основні правові інститути АП, державне регулювання с/г, організаційно-правові форми с/ підприємств, правовий режим їх майна. Аграрно-правова наука вивчає також аграрне законодавство зарубіжних країн, здійснює його порівняльно-правовий аналіз.

Як навчальна дисципліна АП - це система наукових знань про АП як галузі права, що обов'язкова для вивчення в учбових юридичних закладах. Система АП як навчальної дисципліни складається із загальної, особливої та спеціальної частини. В загальній частині містяться норми, які мають визначальне значення для всієї галузі права цілком: предмет, метод, принципи, система, джерела, правовідносини, державне регулювання. Матеріал особливої частини характеризуються певними особливостями: це суб'єкти, правовий режим майна, органи управління, правове регулювання виробничо-господарської діяльності, оплата праці, трудова дисципліна, відповідальність за порушення аграрного законодавства. Спеціальна частина АП присвячена основним рисам АП зарубіжних країн, правовому регулюванню земельної та аграрної реформ в цих країнах.

Джерела аграрного права.

Під джерелами АП розуміють уніфіковані та диференційовані нормативно-правові акти держави, а також акти с/г підприємств, які регулюють аграрні правовідносини.

Джерела АП мають особливі риси серед яких слід назвати: відсутність єдиного нормативного акту; значимість локальних актів с/г підприємств; зростання ролі Законів України в регулюванні аграрних правовідносин;
значна питома вага рекомендаційних правових норм, на підставі яких формується самостійна підсистема локальних правових актів; використання правових норм інших галузей права, які одночасно належать і до норм АП; зростання ролі міжнародних норм права.