Сім’я визначається як соціальний інститут, стійка форма стосунків між людьми, пов’язаних узами браку та кровною спорідненістю, заснована на любові, повазі, підтримці. У сучасному суспільстві сім’я виконує наступні вісім функцій:
1) господарчо-побутову (щоденне життєзабезпечення);
2) економічно-розпорядчу (нагромадження власності, коштів, що є спільним надбанням й багатством родини);
3) надання емоційної підтримки, любові, ніжності;
4) спілкування, наявність спільних духовних цінностей;
5) сексуально-еротичну, відтворення людей;
6) виховання (соціалізація);
7) соціального контролю;
8) рекреації та терапії.
Аналіз літератури свідчить про відсутність єдиного підходу до класифікації неблагополучних сімей. Більш того, відсутня розгорнута характеристика благополучних сімей і навіть визначення сімейного благополуччя як такого. Найчастіше фахівці виділяють такі сім'ї:
· проблемні, де немає порозуміння, співробітництва між членами сім'ї;
· конфліктні, де члени сім'ї не задоволені своїм сімейним життям і тому ці сім'ї є нестабільними і педагогічно дуже слабкими;
|
|
· соціально неблагополучні, у яких культурний рівень подружжя зазвичай є достатньо низьким, поширене пияцтво, діти-вихідці з цих сімей найчастіше складають основний контингент важковиховуваних, педагогічно запущених підлітків;
· дезорганізовані, де процвітає культ сили, пануючим є почуття страху, кожний член сім'ї живе сам по собі, нормальних людських контактів між ними майже немає;
· малозабезпечені - з низьким матеріальним рівнем і поганими житловими умовами;
· з поганими медико-санітарними умовами;
· неповні, де виховує тільки мати або тільки батько, де один із батьків хворий або інвалід. У таких сім'ях, як правило, зовнішні конфлікти не спостерігаються, але поступово відбувається фактична втрата впливу батьків на підлітка.
А.А.Бєсєдін, спираючись на структурно-функціональну парадигму, розглядає різні види сімейного неблагополуччя як елементи єдиної системи, яка визначає механізм трансформації сім’ї з нормального стану у кризовий. Таким чином, за ознаками «благополуччя – неблагополуччя» можна виділити сім’ї благополучні та неблагополучні.
Неблагополуччя, як і благополуччя, може бути формальним і змістовним, це пов’язано з особливостями реалізації сім’єю своїх функцій. Формально неблагополучні сім’ї компенсують неповноту виконання функцій за рахунок власних можливостей. Такі сім’ї є маргінально-функціональними. Саме вони являють собою своєрідну «зону ризику» для переходу до змістовного неблагополуччя. Таке неблагополуччя притаманне так званій дисфункціональній сім’ї. Вона є кінцевою, кризовою точкою існування сім’ї як малої групи. У ній порушується як ендолокальний (спрямований на внутрішню взаємодію), так і екзолокальний (спрямований на зовнішню взаємодію) механізм існування, тобто руйнується система цінностей, які визначають зв’язки між членами сім’ї та суспільством.
|
|
Аналіз наукової літератури свідчить, що під неблагополучною сім’єю слід розуміти таку, де дитина не одержує адекватні – увагу, підтримку, догляд та виховання.
У літературі зустрічається спроби класифікації неблагополучних сімей. Так, С.О.Бєлічева поділяє їх на - кримінально-аморальну, аморально-асоціальну, корисливо зорієнтовану, конфліктну, педагогічно некомпетентну.
Ознаками сімейного неблагополуччя слід вважати:
Þ конфлікт між батьками;
Þ розлучення батьків (виникає неповна сім’я, яка може бути й загалом благополучною, але це потребує значних зусиль);
Þ зловживання психоактивними речовинами (алкоголь, наркотики), аморальна та протиправна поведінка членів сім’ї;
Þ психічні чи інші тяжкі та тривалі хвороби, інвалідність;
Þ бідність, низький культурний рівень, насильство, що створюють труднощі для позитивного спілкування та життєзабезпечення родини;
Þ аморальна або асоціальна поведінка батьків;
Þ педагогічна безграмотність батьків.
Сім’ї, які не спроможні виконувати деякі або всі головні функції в літературі називають по-різному: неблагополучними, дисфункціональними, дезорганізованими, соціально-дезадаптивними, кризовими, проблемними, конфліктними тощо.
Дисфункціональна сім'я є сім'єю, в якій функції, що покладені на неї, не виконуються або виконуються не повно та не ефективно. До даного стану веде не якийсь певний вид неблагополуччя, а саме порушення функції, яке є результатом дії багатьох чинників. Психологічна атмосфера дисфункціональної сім'ї здійснює деформуючий тиск на всіх її членів.
Є.Г. Ейдміллер виділив такі типи дисфункціональних сімей:
1) деструктивна сім’я – відрізняється автономністю окремих членів, відсутністю взаємин на емоційному рівні;
2) сім’я, що розпадається – їй притаманна надмірно загострена конфліктна ситуація. За умов фактично зруйнованого шлюбу подружжя продовжує проживати спільно, що є джерелом психічної травматизації для дитини, оскільки значний термін перебування в стресовому стані веде до деформацій розвитку особистості;
3) неповна сім’я за відсутністю одного з дорослих членів сім’ї, як правило має фінансові проблеми, а також однобокість виховання;
4) ригідна (псевдо солідарна) сім’ї притаманне безумовне лідерство одного члена, який встановлює жорстку регламентацію стосунків;
5) сім’я, що розпалась – характеризується наявністю члена сім’ї, який після розлучення проживає окремо, але продовжує виконувати певні функції.
Факторами дисфункціональності сім'ї можуть бути:
1. Соціально-економічні: низький матеріальний рівень життя сім'ї, нерегулярні доходи, погані житлові умови.
2. Медико-соціальні: екологічно несприятливі умови, інвалідність, хронічні захворювання членів сім'ї, шкідливі умови роботи (особливо матері), нехтування санітарно-гігієнічними нормами.
3. Соціально-демографічні: неповна або багатодітна сім'я; сім'ї з неповнолітніми або старими батьками; сім'ї з повторним шлюбом і зведеними дітьми.
4. Соціально-психологічні та психолого-педагогічні: сім'ї з деструктивними емоційно-конфліктними відносинами подружжя, батьків і дітей; педагогічною неспроможністю батьків та їх низьким загальноосвітнім рівнем; деформованими ціннісними орієнтаціями.
5. Кримінальні фактори: алкоголізм, наркоманія, аморальний та паразитуючий спосіб життя; сімейні дебоші, прояв жорстокості і садизму; наявність судимих членів сім'ї, які поділяють норми і традиції злочинного середовища, їх субкультуру.
|
|
Пропонується розрізняти чотиритипи дисфункціональних сімей, в яких дитина є:
1) занедбаною, оскільки батьки не спроможні забезпечити належне виховання й піклування про неї. Такі батьки потребують матеріальної й соціальної допомоги, консультацій з боку фахівців, контролю соціальних служб. У такому випадку органи місцевої влади, міліція, суд провинні втрутитися. Не виключається застосування правового примусу, зокрема, позбавлення батьківських прав;
2) скривдженою, потенціальною або латентною жертвою насильства, зловживань, змушена тікати з дому. Така дитина потребує соціального й правового захисту;
3) свідком або активним учасником аморальних чи протиправних дій рідних, перебуває під їх негативним впливом. Ризик негативних наслідків такого стану сімейного життя є неприйнятним й необхідно вживати превентивні заходи;
4) схильною до девіантної, делінквентної, адиктивної поведінки, вчинення протиправних дій, а батьки або особи, що їх заміняють, педагогічні працівники – не спроможні забезпечити належний корекційно-виховний вплив.
У залежності від провини та віку та інших важливих обставин, така дитина може бути поміщена до спеціального виховного закладу (за рішенням служби у справах неповнолітніх) або поставлена на превентивний чи профілактичний облік до кримінальної міліції у справах дітей (КМСД), або засуджена судом, перебувати під наглядом кримінально-виконавчої інспекції, або у місцях позбавлення волі.