Стан водних басейнів України

Розглянемо екологічні проблеми Дніпра, Дністра, Чор­ного й Азовського морів.

Дніпро й Дністер — головні водні артерії нашої держа­ви, в басейнах яких проживає майже 80 % населення. Ко­лись Дніпро, одна з найбільших річок Європи, мав чисту воду та стабільну екосистему, що еволюціонувала й нор­мально функціонувала протягом тисячоліть, характеризу­валася великою біологічною продуктивністю, годувала й напувала мільйони людей, що жили в його басейні.

Нині ж через нехтування протягом останніх десятиліть усіх правил і принципів раціонального природокористуван­ня екосистема Дніпра повністю деградована, порушені всі вертикальні та горизонтальні зв'язки між біотичними й абіотичними елементами. Основні причини кризової ситуа­ції, що склалася, такі: спорудження водосховищ на Дніпрі; великомасштабні меліорації; будівництво цілого ряду ве­ликих промислових комплексів у басейні; величезні об'єми водозабору для промисловості й зрошення; колосальні об­сяги забруднень. З таких же причин деградувала й еко­система Дністра, де також вимерли цінні види риби, на дні акумулюється дедалі більша кількість теригенних відкладів, важких металів; радіонуклідів, гумусових речовин, еродуються береги.

З Дніпра для потреб промисловості й сільського госпо­дарства щорічно відбирають близько 15 млрд. м³ води, а в атмосферу басейну щорічно викидається понад 10 млн. т газопилових забруднень. Щорічно з різними стоками (до­щовими й талими водами) в Дніпро та водосховища по­трапляє близько 500 тис. т азотних сполук, 40 тис. т фос­форних, 20 тис. т калійних, близько 1 тис. т заліза, 40 т нікелю, 2 т цинку, 1 т міді, 0,5 т хрому. В басейні Славу­тича діють сім АЕС!

Штучно річковий режим Дніпра трансформовано в озерний, водообмін різко уповільнився, утворилися зони застою (замору), почастішали явища евтрофікації. Крім того, водосховища значно погіршили стан довкілля — під­нявся рівень ґрунтових вод далеко від берегів, посилилося засолення грунтів, майже в десять разів збільшився об'єм підземного стоку, а разом з цим — значно зросло забруд­нення підземних вод, особливо в нижній частині басейну; змінився водно-сольовий режим грунтів у зонах іригації, знизився вміст гумусу; посилилася ерозія берегової зони. Такі ж негативні наслідки характерні й для басейну Дні­стра. Великої шкоди водам цього басейну завдають дуже брудні стоки з полів, викиди таких концернів, як «Хлорві­ніл» (м. Калуш), «Укрцемент» (м. Кам'янець-Подільський), «Укрнафтохім» (м. Надвірне), Бурштинська ДРЕС та ін.

Дуже небезпечним явищем є постійне підвищення ра­діаційної забрудненості донних відкладів Дніпра, особли­во — Київського водосховища, а також швидке накопичен­ня в намулах Дніпродзержинського й Дніпровського водо­сховищ великих кількостей заліза, ціанідів, хлоридів, хрому, міді, кобальту, свинцю, цинку, кадмію, фенолів, нафтопродуктів.

Втрати від затоплення чорноземів дніпровських заплав, як підрахували, становлять до 10 млрд. крб. щорічно, тоді як усі шість ГЕС на Дніпрі дають прибуток 25—28 млн. крб. па рік. Загинули не лише заплавні зообіоценози, Дніпро тратив здатність до самоочищення.

Наша красуня-Десна теж потребує термінової й серйоз­ної допомоги, бо її чисті та цілющі колись води нині вже не відповідають навіть третій категорії класифікації дже­рел питної води й забруднюються все більше. Найголов­нішу роль у цьому відіграють Шосткинський хімкомбінат, промпідприємства Чернігова та Сум, Смоленська й Кур­ська АЕС. У дуже тяжкому екологічному стані перебуває Азовське море, без перебільшення, це — зона екологічної катастро­фи. Якихось 40—50 років тому в ньому виловлювали риби в 35 разів більше, ніж у Чорному морі, в 12 разів більше, ніж у Балтійському.

Тут раніше водилося 114 видів риби, і загальний вилов іноді перевищував 300 тис. т на рік (з них більша части­на— цінні породи). Нині ж вилови знизилися в шість ра­зів, а та риба, що виловлюється, забруднена отрутохімі­катами настільки, що споживати її небезпечно. Як і дес­нянські води, води Азову колись відзначалися цілющими властивостями, але в результаті антропогенних забруднень у 1987 р. концентрація в них лише пестицидів зросла в 20 разів. Вміст отрутохімікатів, важких металів в донних від­кладах моря набагато перевищує норми.

Головні причини катастрофи Азовського моря такі:

хижацький вилов риби Мінрибгоспом, який розпочався з 50-х років (методом потужного океанічного лову за до­помогою величезних тралів, кошелів, механічних драг за­мість віковічно традиційних невеликих сіток, особливих снастей, невеликих карбасів, розрахованих на глибини мо­ря 5—8 м);

будівництво гребель і водосховищ на основних, живля­чих море ріках (Дон, Кубань), перетворення цих водосхо­вищ на гігантські промислові відстійники, наприклад Цим­лянське водосховище перетворилося на азотно-марганцево-нікелево-кобальтовий відстійник, у водах якого концентрація міді у 12 разів більша ГДК, кадмію — в 60, нафтопродук­тів— у чотири, повно ДДТ у всіх ланках екосистеми, ак­тивно розвиваються аміачні замори, синьо-зелені водорості;

інтенсивне впровадження в сусідніх регіонах зрошува­ного землеробства й рисосіяння замість традиційних куль­тур, що призвело до інтенсивної хімізації, забруднення грунтів і вод,- засолення, з'явилося 1700 водозаборів у ба­сейні Дону, який почав недодавати щорічно в Азов 6— 8 км³ прісної води (Кубань недодає 5—6 км³ щорічно); якби не води Чорного моря, що підтікають у Азов через Керченську протоку, він висох би раніше Аралу;

зростання забруднення довкілля викидами хімічної й ме­талургійної промисловості (Маріуполь, Ростов, Таганрог, Камиш-Бурун) — лише Маріуполь викидає близько 800 тис. т токсикантів на рік;

інтенсивне будівництво на узбережжі й косах моря чис­ленних пансіонатів і баз відпочинку, що негайно призвело до активного зростання побутових відходів, каналізаційних стоків у море;

неконтрольоване лавиноподібне зростання зливу пести­цидів у море з прилеглих сільськогосподарських масивів та внесення їх у море річками Доном і Кубанню.

Врятувати Азов з величезними труднощами й витрата­ми ще можливо, якщо вжити таких заходів:

повністю припинити на певний час промисловий лов ри­би, покінчити з браконьєрством;

довести до оптимальних об'ємів річковий стік;

звести до мінімуму обсяг забруднень морських вод про­мисловими й сільськогосподарськими відходами (перейти па нові технології виробництва та господарювання);

зменшити, згідно з екологічною ємністю узбережжя, кількість рекреаційних баз, відремонтувати каналізаційну мережу.

Екологічна ситуація в басейні Чорного моря не наба­гато краща (табл. 11).

Поки що рятують його розміри й глибина. Як уже зга­дувалося, й у цей басейн водами Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Дунаю щорічно вносяться мільйони кубометрів забруднених десятками токсикантів стоків. Мають місце величезні обсяги забруднень шельфових зон побутовими, каналізаційними стоками, пов'язаними з індустрією туриз­му й рекреації. Через це в останні роки десятки разів закри­валися пляжі Ялти, Феодосії, Євпаторії, Алушти, Одеси. Саме внаслідок великих обсягів брудного теригенного зносу в прибережних районах північно-західної частини Чор­ного моря дедалі частіше виникають зони замору (рис. 19). У цьому ж регіоні в зв'язку з розробкою підводних нафто­газових родовищ почалося активне забруднення води наф­топродуктами.

Протягом останніх років значно підвищився у водах моря й донних відкладах вміст радіонуклідів. Через пору­шення регіонального гідродинамічного, гідрохімічного й теплового балансу водних мас моря поступово піднімається верхня межа насичених сірководнем глибинних вод моря. Нині вона знаходиться вже на глибинах 80—110 м (рані­ше— на глибинах 150—200 м).

Різко погіршилася ситуація в Дніпровському й Дніст­ровському лиманах, Каламітській і Каркінітській затоках, кризовою вона стала в Сасикському водосховищі. Велику небезпеку становлять припортові потужні заводи й Півден­ний порт поблизу Одеси, де виробляються та концентрую­ться великі об'єми рідкого аміаку, функціонує потужний аміакопровід Одеса — Тальятті. Ця дуже отруйна речовина перевозиться танкерами ємністю до 50—12 тис. т. Аварія на заводі, в порту чи на такому танкері призведе до дуже тяжких екологічних і економічних наслідків. До екологічних бід водних екосистем України з травня 1986 р. додалася ще одна — зростання забруднення радіо­нуклідами вод Дніпровського басейну й морів.

Як нині стало відомо, жодна катастрофа XX ст. не ма­ла таких тяжких екологічних наслідків, як чорнобильська. Це трагедія не регіонального чи національного, а глобаль­ного масштабу. В результаті катастрофи вже загинуло ба­гато тисяч людей (10 тис. з 100 тис, які брали участь у ліквідації аварії). Колективну дозу опромінення нині ви­значено в 20 млн. людино-бер лише в момент ліквідації аварії.

Сильним радіоактивним брудом вкрито 5 млн. га тери­торії України (32 райони шести областей), більша части­на яких — сільськогосподарські угіддя. Забруднено 1,5 млн. га лісів. Понад 15 тис. людей мешкають в умовах радіо­активного забруднення понад 45 Кі/км² (за цезієм), 46 тис.— від 15 до 45, а ще 150 тис.— від 5 до 15 Кі/км². Майже 1,5 млн. чоловік проживає на території, де радіо­активний фон у десятки разів перевищує допустимі норми (Київська, Житомирська, Чернігівська, Рівненська, Черка­ська, Вінницька, Чернівецька, Кіровоградська, Івано-Фран­ківська області).

Дезактиваційні роботи, на які в 1986—1989 рр. було витрачено мільйони карбованців, бажаних результатів не дали.

У водах Дніпра, Прип'яті, Київського водосховища кон­центрації радіонуклідів і через шість років після аварії були в 10—100 разів вищими, ніж до аварії, а в донних відкладах, особливо мулових, збагачених органікою, нако­пичилася величезна кількість радіоактивного бруду. Вва­жають, що в грунті заплав і дна водойм 30-кілометрової зони накопичилося близько 14 400 Ки цезію-137, 7360 стронцію-90, 250 Кі плутонію, а в Київському водосховищі на­дбиралося вже понад 60 млн. т радіоактивного мулу (в ньо­му — понад 2000 Кі цезію-137).

Велику небезпеку для довкілля становлять 800 тимчасових могильників навколо АЕС і «Саркофаг» над четвер­нім блоком. Там ще знаходиться велика кількість бруду Радіоактивністю багато сотень тисяч кюрі, непоширення якого зовсім не гарантоване. Могильники вже нині проті­кають. «Саркофаг» з роками стає дедалі радіоактивнішим, конструкції його осідають, деформуються.

Вплив чорнобильської аварії на здоров'я людей є дуже значним і становитиме проблему не лише для нас, а й для кількох прийдешніх поколінь. Уже в 1991 —1992 рр. у Житомирській і Київській областях, як і в Білорусії, за даними МОЗ України, в жительок забруднених радіонуклідами районів значно збільшилася кількість недоношених дітей і калік, тяжких ускладнень вагітності (у 2,5—3 рази), є серйозні генетичні зміни.

У 1990 р. експертна комісія по­передньо оцінила збитки від катастрофи на ЧАЕС у 250 млрд. крб. Реальні ж витрати поки що підрахувати важко. Наслідки цього лиха — вічні, глобальні, й тепер можна ли­ше говорити про пристосування біосфери, людства до не­оборотного пост чорнобильського стану.

Одне з основних завдань подолання наслідків — це збе­реження й оздоровлення етносоціальних спільностей, сімей, окремих осіб, що постраждали, як носіїв культури (фоль­клору, ремесел, звичаїв, обрядів тощо). Необхідно зберег­ти унікальну культуру Полісся, північного й середнього Придніпров'я.

Інші завдання — локалізація забруднених районів, об­меження міграції радіонуклідів, ліквідація опромінених, моральна, медична й економічна допомога людям, які постраждали, виконання комплексу наукових досліджень усіх аспектів катастрофи з метою визначення змін, що ста­лися й відбудуться в природному середовищі, та вироб­лення заходів щодо мінімізації подальших негативних на­слідків чорнобильської катастрофи й діяльності атомної енергетики взагалі.

Останнім часом (1993—1994 рр.) захисту екосистем Чорного моря приділяється особлива увага. У квітні 1993 р. на Нараді міністрів охорони довкілля країн, що оточують Чорне море (м. Одеса), було прийнято Декларацією із за­хисту Чорного моря, яку підтримали присутні на нараді представники ООН, Міжнародної Морської організації, Всесвітнього Банку та ін. Ця Декларація — проміжний етап дій, спрямованих на збереження Чорного моря відпо­відно до резолюції 3-ї дипломатичної Конференції (1992, Бухарест) і проекту Всесвітнього екологічного фонду «Раціональне природокористування та захист Чорного моря».

У Декларації 1993 р. визначено основні завдання щодо покращення екологічної ситуації в Чорному морі та захо­ди, яких слід для цього вжити:

розробити та впровадити до 1996 р. національні плани реалізації вимог міжнародних угод і конвенцій щодо гос­подарювання в Чорному морі;

заборонити скидання радіоактивних речовин у море, зменшити скидання шкідливих хімічних матеріалів і побу­тових стоків; терміново спорудити каналізаційні системи та станції очищення стічних вод;

довести до нормального рівня туристичне навантаження га риболовство;

заборонити транспортування через Чорне море токсич­них відходів;

вжити заходи по відтворенню, збереженню та регулюванню живих природних ресурсів Чорного моря;

розробити плани ліквідації аварійних ситуацій та ін.