2015-08-13
1135
Статтею 211 Земельного кодексу України передбачаються види відповідальності за порушення земельного законодавства. Зокрема, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення:
а) укладення угод з порушенням земельного законодавства;
б) самовільне зайняття земельних ділянок;
в) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами;
г) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об’єктів, що негативно впливають на стан земель;
ґ) невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням;
д) порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов’язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;
е) знищення межових знаків;
є) приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель;
ж) не проведення рекультивації порушених земель;
з) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень;
и) невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту;
і) самовільне відхилення від проектів землеустрою;
ї) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них;
й) порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок.
Зокрема, стаття 254 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за безгосподарське використання земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту. Виходячи з практики правозастосування вимог норм чинного земельного законодавства останнім часом особливу увагу привертають порушення у сфері використання земельних ділянок під об’єктами природно – заповідного, історико – культурного, рекреаційного та іншого призначення. Одночасно, слід зазначити, що порушення земельного законодавства на даний час зустрічаються і у лісогосподарській сфері. Це насамперед незаконна порубка лісу, наслідком якої є знищення значних площ лісових масивів, що має негативний вплив на екологічну ситуацію.
Ще однією з нагальних потреб, з якою стикається юридична практика у сфері охорони та раціонального використання земель, вважається самовільне зайняття земельних ділянок, яке в сучасних умовах набуває значного поширення.
Крім того, цим Законом доповнено Кримінальний кодекс України статтею 1971, згідно з якою настає кримінальна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику, а також щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно – захисних зонах чи зонах особливого режиму використання. Також, кримінальна відповідальність передбачена і за самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці. Проте, в жодному нормативно – правовому акті, якими передбачено відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, не закріплено трактування даного терміну, що значно ускладнює процедуру притягнення винних осіб до відповідальності встановленої законом.
Підсумовуючи вищевикладене, вважаю, що застосування кримінальної відповідальності за порушення вимог норм чинного земельного законодавства потребує подальшого законодавчого удосконалення існуючих правових норм чинного Земельного кодексу України, законів України з питань регулювання земельних відносин, інших нормативно – правових актів, зокрема в частині деталізації терміну „самовільного зайняття”, визначення вичерпного переліку його ознак, що частково усуне можливість трактування цієї дефініції по – різному та забезпечить захист законних майнових прав та інтересів землевласників та землекористувачів.
