Правова охорона земель

Правова охорона земель являє собою систему врегу­льованих нормами права організаційних, економічних та інших суспільних відносин щодо забезпечення раціональ­ного використання земельного фонду країни, запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподар­ського обороту, захисту земельних ресурсів від шкідливих антропогенних впливів, а також щодо відтворення та під­вищення родючості грунтів, продуктивності земель лісово­го фонду, забезпечення особливого правового режиму зе­мель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. її основне завдання полягає в забезпеченні збереження та відтворення земель­них ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Охорона земель є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної безпе­ки країни. Тому важливу роль у здійсненні завдань право­вої охорони земель відіграє держава шляхом виконання ря­ду своїх функцій.

У процесі здійснення правової охорони земель держава виконує чотири основні функції — регулюючу, стимулюючу, контрольну та каральну.

Регулююча функція правової охорони земель зводиться до встановлення правил раціонального використання земельних ресурсів. Такі правила можуть встановлюватися, наприклад, у формі обов'язків власників і користувачів земельних ділянок щодо їх раціонального використання, нормативів допустимої експлуатації земель, нормативів їх якісного стану та допусти­мого антропогенного навантаження на земельні ресурси.

Стимулююча функція правової охорони земель поля­гає в запровадженні економічних стимулів раціонального ви­користання та охорони земельних ресурсів, які передбачені, зокрема, ст. 205 ЗК України.

Контрольна функція правової охорони земель зводить­ся до здійснення відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування державного контролю за вико­ристанням та охороною земель.

Каральна функція правової охорони земель виявляєть­ся у встановленні санкцій за порушення правил раціональ­ного використання і охорони земель та їх застосуванні до по­рушників земельного законодавства. Такі санкції застосову­ють суди, а також державні інспектори з контролю за вико­ристанням і охороною земель та деякі інші посадові особи.

Важливим напрямом державної політики щодо охорони земель є стандартизація і нормування у галузі використання земель, які здійснюються шляхом прийняття нормативів і стандартів. Вони визначають вимоги щодо якості земель, до­пустимого антропогенного навантаження на грунти та окре­мі території, а також щодо допустимого сільськогосподар­ського освоєння земельного фонду країни. В Україні застосо­вуються, зокрема, нормативи: оптимального співвідношен­ня земельних угідь; якісного стану грунтів; гранично допус­тимого забруднення грунтів; деградації земель та грунтів.

Охорона земельних ресурсів здійснюється також шляхом рекультивації порушених земель, що включає комплекс орга­нізаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямова­них на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель.

Згідно з Земельним кодексом при здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого шару грунту, власники земельних ділянок і землекористувачі повинні забезпечу­вати зняття, складування, зберігання поверхневого шару грунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий, або на іншу земельну ділянку для підвищення

продуктив­ності та інших якостей. Нарешті деградовані і малопродук­тивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, підлягають кон­сервації, яка становить окремий напрям охорони земель.

Важливе значення у забезпеченні охорони земель має юридична відповідальність за порушення земельного зако­нодавства. Особи, винні в недодержанні передбачених зако­нодавством вимог щодо охорони земель, можуть бути при­тягнуті до адміністративної, цивільної, а в ряді випадків і до кримінальної відповідальності.

за суб'єктами правової охорони можна виділити зем­лі, охорона яких є обов'язком того чи іншого суб'єкта. Так, власники та користувачі земельних ділянок охороняють ді­лянки, що перебувають у їх власності чи користуванні. Об'єк­том охорони земель, яку здійснюють сільські, селищні та міські ради, є землі в межах відповідних населених пунктів.

За специфікою об'єкта охорони землі класифікують за їх Категорійною належністю та цільовим призначенням. Так, від­повідно до ст. 19 ЗК у складі земель України виділяють дев'ять категорій земель. Використання та охорона кожної з них регу­люються як загальними, так і спеціальними нормами земельного права, які враховують соціально-економічну та екологічну Специфіку земель кожної категорії. Окремими об'єктами охорони земель слід вважати землі, віднесені до кожної з передбаченої Земельним кодексом України категорій земель.

Відповідно до ст. 165 ЗК України, поряд зі стандартизаці­єю, в сучасних умовах застосовується ще один напрям забезпечення впорядкованості суспільних відносин у галузі охоро­ни земель — нормування. Воно полягає у прийнятті норма­тивів, перелік яких встановлений ЗК України: а) оптималь­ного співвідношення земельних угідь; б) якісного стану ґрун­тів; в) граничнодопустимого забруднення ґрунтів; г) показ­ники деградації земель та ґрунтів.

Нормативи оптимального співвідношення земель­них угідь встановлюються для запобігання надмірному ант­ропогенному, в тому числі сільськогосподарському, освоєнню території та надмірній розораності земельних угідь сільсько­господарського призначення.

Нормативи якісного стану ґрунтів встановлюються для здійснення ефективного контролю за якісним станом ґрунтів сільськогосподарських угідь, які використовуються у сільсько­господарському виробництві, та запобігання їх виснаженню.

Нормативи гранично допустимого забруднення ґрунтів запроваджуються з метою встановлення критеріїв придатності земель за їх основним цільовим призначенням (сільськогосподарським, оздоровчим, рекреаційним тощо). До нормативів граничнодопустимого забруднення ґрунтів належать: граничнодопустимі концентрації у ґрунтах хіміч­них речовин, залишкових кількостей пестицидів і агрохімікатів, важких металів тощо; максимально допустимі рівні забруднення ґрунтів радіоактивними речовинами.

Нормативи рівня деградації земель та ґрунтів встановлюються для кожної категорії земель з метою здій­снення ефективного контролю за земельними ресурсами та запобігання погіршенню їхнього стану.

31. Поняття та види юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства

Юридична відповідальність спрямована на стимулювання додержання земельно-правових норм, відновлення порушених земельних прав, а також на запобігання вчиненню земельних правопорушень.

Юридичний зміст відповідальності полягає у безумовному обов'язку правопорушника зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру. Вид і міра цих наслідків передбачені відповідними санкціями правових норм.

Кримінальна відповідальність є найбільш суворим видом юри­дичної відповідальності за земельні правопорушення і має караль­ний характер. Вона настає за вчинення злочину, яким визнається винне суспільне небезпечне діяння, заборонене КК, під загрозою покарання. Кримінальній відповідальності за порушення земель­ного законодавства притаманні такі ознаки: виключно особистий характер, особливий порядок притягнення особи до цього виду від­повідальності, обмеженість підстав її виникнення.

Чинний КК передбачає покарання за такі злочини у сфері земель­но-правових відносин: приховування або перекручення відомостей про екологічний стан чи захворюваність населення (ст. 238); забруд­нення або псування земель (ст. 239); Незаконне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель (ст. 239-1.); Незаконне заволодіння землями водного фонду в особливо великих розмірах (ст 239-2); порушення правил охорони надр (ст. 240); порушення законодавства про захист рослин (ст. 247); проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253); безгосподарське використання земель (ст. 254) тощо.

Спеціальні склади злочинів, що посягають на землю як на об’єкт державного управління, були передбачені лише у поперед­ньому кримінальному законодавстві (ст. 197-1 КК— само­вільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво). Зазначений склад правопорушення був декриміналізований. Нині за самовіль­не зайняття земельної ділянки передбачена лише адміністративна відповідальність за ст. 53-1 КпАП України загальні склади — са­моправство (ст. 356), посадові злочини, об’єктами яких є встанов­лений порядок використання й охорони земель, право власності та інші права осіб на землю.

Адміністративна відповідальність є найбільш поширеним видом юридичної відповідальності за земельні правопорушення. Вона та­кож має каральний характер. Основний вид адміністративного стягнення — адміністративний штраф, що накладається у встанов­леному порядку державними органами й органами місцевого са­моврядування.

Адміністративна відповідальність застосовується за адміністра­тивні правопорушення. Згідно зі ст. 9 КпАП адміністративним пра­вопорушенням визнається протиправна, винна (умисна чи необе­режна) дія або бездіяльність, що посягає на державний чи суспіль­ний порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміні­стративну відповідальність.

У ст. 54 КпАП містяться три склади адміністративних правопо­рушень:

1) несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель об’єк­тивна сторона — бездіяльність, тобто неповернення тимчасово зай­маних земель протягом терміну, на який вони були надані, якщо цей термін не було продовжено у встановленому порядку);

2) невиконання обов'язків щодо приведення тимчасово займа­них земель у стан, придатний для використання останніх за їх призначенням, що дістає вияв у бездіяльності, тобто невиконанні дій, передбачених законом, договором, рішенням про надання зе­мель у користування;

3) невиконання умов знімання, збереження і нанесення родю­чого шару ґрунту, що також дістає вияв у невиконанні дій, перед­бачених законом, договором, рішенням про надання землі у ко­ристування.

Підставою відповідальності за порушення земельного правопо­рядку є не порушення права конкретної особи, як це має місце при цивільно-правовій відповідальності, а заподіяння шкоди земель­ним ресурсам, її відшкодування здійснюється з урахуванням при­родної, а не майнової цінності землі. Так, відповідно до ч. 1 ст. 212 ЗК самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Відмова поруш­нику земельного правопорядку у відшкодуванні понесених ним затрат на освоєння або обробку земельної ділянки і є земельно-майновою відповідальністю у її прямому розумінні. Безумовно, це не єдиний несприятливий наслідок майнового характеру, що пок­ладається на порушника земельного правопорядку.

У разі здійснення правопорушень в галузі земельних відносин можуть наставати цивільно-правові наслідки. Так, у разі самовіль­ного зайняття земельних ділянок, пошкодження споруд, забруд­нення земель та вчинення інших порушень земельного законодав­ства шкода відшкодовується згідно зі ст. 211 ЗК і статтями 203, 440, 441 і 453 чинного ЦК.