Землі фермерського господарства

1. Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

2. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Коментар:

Загальна характеристика. Поняття "фермерське господарство" визначається ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" як "форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону". Засади діяльності та статус фермерських господарств визначаються насамперед названим Законом, ст. 114 ГКУ, а також іншими положеннями господарського та цивільного законодавства України.

Оскільки фермерське господарство є різновидом підприємств (див. визначення підприємства, наведене у ст. 62 ГКУ), на землі фермерських господарств поширюються положення ст. 28 ЗКУ (див. також коментар до названої статті).

Особливості правового режиму земель фермерських господарств покликаний визначити розділ IV Закону України "Про фермерське господарство", проте більшість його положень повторюють загальні норми, що визначають права і обов'язки власників землі та землекористувачів (зокрема, ст. ст. 90, 91, 95, 96 ЗКУ). Специфікою характеризуються лише положення, які обмежують здійснення права загального землекористування на землях фермерських господарств (ст. 17 Закону) - воно дозволяється лише за згодою власників, а також встановлення нормативів мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується (ст. 23 Закону України "Про фермерське господарство", постанова КМУ від 10.12.2003 N 1908 "Про затвердження мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується"). Нормативи встановлені в залежності від області, у якій знаходиться земельна ділянка. Між тим, на наш погляд, на мінімально допустимий розмір земельної ділянки повинні впливати вид сільськогосподарських угідь, тип ландшафту, кліматичні зони (що не збігаються із кордонами областей), рельєф місцевості тощо, що чинним законодавством не враховується. Крім того, значення нормативів значною мірою нівелюється обмеженою сферою їх застосування - лише відносинами спадкування.

Також певні особливості правового режиму земель фермерських господарств випливають із розд. X "Перехідні положення" ЗКУ. П. 13 обмежує площу ЗСГП, що можуть перебувати у приватній власності, а п. 15 встановлює тимчасовий мораторій на їх відчуження (детальніше див. коментар).

Правовий режим земельних ділянок, що використовуються для ведення фермерського господарства, визначається земельно-кадастровою документацією, їх належністю до певних видів сільськогосподарських або несільськогосподарських угідь. Планування території фермерських господарств здійснюється відповідно до ДБН Б.2.4-4-97 "Планування і забудова малих сільськогосподарських підприємств та селянських (фермерських)господарств"116.

До ч. 1. Положення коментованої частини відтворені у ч. 1 ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Під поняттям "землі фермерського господарства" слід розуміти будь-які земельні ділянки, які використовуються членами господарства для його ведення, тобто виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації. Це не означає, що право на всі ці землі переходить до господарства як юридичної особи.

Визначений коментованою статтею склад земель фермерського господарства вказує на те, що під поняттям "землі фермерського господарства" слід розуміти не лише землі, які використовуються самим господарством на певному правовому титулі, а й земельні ділянки, права на які мають його члени. Згідно із ч. 2 ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" "права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство".

39. Земельні ділянки особистих селянських господарств.

Особисте селянське (підсобне) господарство — форма організації аграрного виробництва, здійснюваного працею членів сім'ї на основі їх приватної власності.

по-перше, це — форма виробництва, яка ґрунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер;

по-друге, це — сукупність майна, що має вартісне вираження, ціну й належить громадянам на праві спільної сумісної власності;

по-третє, особисте селянське господарство доповнює суспільне виробництво, має щодо нього підсобний характер, є додатковим (а не основним) джереломприбутків;

по-четверте, воно має, в основному, споживчий характер;

по-п'яте, його можна на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення виробництва товарної маси продуктів харчування та сировини рослинного й тваринного походження.

собистому селянському господарству як формі аграрного виробництва властиві соціальні та економічні функції.

До соціальних функцій належать:

· формування господарського бережливого ставлення до землі, природи;

· виховання любові до сільськогосподарської праці, трудове виховання та професійна орієнтація молоді;

· формування професійних якостей сучасного підприємця (ініціативність, діловитість, самостійність, навички економічного і дбайливого ведення господарства).

До економічних функцій цього господарства відносять:

· отримання за рахунок високої якості робіт більшої кількості продукції з одиниці площі або голови продуктивної худоби;

· більш оперативна реалізація малими партіями свіжої продукції, що швидко псується;

· підвищення якості земельних ділянок, уніфікація виробничих і побутових відходів, які не можуть використовуватися у великому виробництві;

· можливість повного використання в інтересах суспільства трудових ресурсів, не зайнятих у суспільному виробництві;

· заощадження затрат на виробниче будівництво за рахунок використання дрібних господарських будівель;

· вироблення продукції, яку неможливо за існуючими технологіями виготовляти в умовах великого виробництва^[4].

· Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності, проте особисті селянські господарства підлягають обліку відповідними сільськими, селищними, міськими радами. В силу цього вони входять у сферу законодавчого регулювання.

· На відміну від фермерського господарства вони не є юридичними особами і не можуть застосовувати працю найманих осіб за договором^[4].

· Відносини, пов'язані з веденням особистого селянського господарства, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом «Про особисте селянське господарство», іншими нормативно-правовими актами.

· Профільний Закон визначає особисте селянське господарство як господарську діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особоюіндивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

· Члени особистих селянських господарств є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною.

· Див. також: Економічно активне населення

· Члени особистих селянських господарств беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах.

· Державна підтримка особистих селянських господарств здійснюється за рахунок державного і місцевих бюджетів. Напрями підтримки визначені Законом.