Симптоматична терапія

За підозри на гостре отруєння у коматозному стані хворому обов'язково вводять внутрішньовенно 40 мл 40 % розчину глюкози. Це зумовлено необхідністю лікування можливої гіпоглікемічної коми та корекцією гіпоглікемії, що виникає на тлі багатьох отруєнь.

Екзотоксичний шок на тлі гострого отруєння має виражений гіповолемічний характер. Розвивається абсолютна (в разі отруєнь припікаючими речовинами, хлорованими вуглеводнями, блідою поганкою тощо) або відносна гіповолемія (у разі отруєнь снодійними і психотропними засобами, фосфорорганічними інсектицидами). Унаслідок цього для корекції гіповолемії як основного патофізіологічного механізму розвитку екзотоксичного шоку застосовують розчини багатоатомних спиртів (сорбілакт, реосорбілакт) і кристалоїдні ізотонічні розчини (глюкози, натрію хлориду).

Об'єм інфузійної терапії залежить від ступеня порушення центральної і периферійної гемодинаміки. Більшість гострих хімічних інтоксикацій супроводжуються розвитком метаболічного ацидозу, що вимагає корекції. За наявності некомпенсованого метаболічного ацидозу використовують гідрокарбонат натрію.

Грубою помилкою лікаря швидкої медичної допомоги є уведення сечогінних препаратів (лазиксу тощо) з метою стимулювання діурезу. Будь-яка терапія, спрямована на дегідратацію організму хворого, призводить до посилення гіповолемії, порушення реології крові, прогресування екзотоксичного шоку.

Значення вітамінів як обов'язкових лікарських засобів у разі лікування отруєнь перебільшене. Вітамінні препарати вводять за показаннями, тобто якщо вони є антидотами або засобами специфічної терапії (вітамін В6 призначають у разі отруєнь ізоніазидом, вітамін С – метгемоглобінутворювачами).

Під час проведення симптоматичної терапії необхідно уникати медикаментозної поліпрагмазії, що пов'язано з колосальним навантаженням на системи природної детоксикациї організму, передусім печінки.

Для забезпечення найбільшої клінічної ефективності комплексне лікування гострого отруєння проводять з урахуванням ступеня важкості хімічної травми, виду токсичного агента, стадії токсичного процесу, зумовленої взаємодією отрути з організмом, а також адаптаційних можливостей організму потерпілого.

Симптоматична терапія у разі гострих отруєнь спрямована на підтримку або заміщення порушених функцій дихальної (інтубація трахеї, ШВЛ) і серцево-судинної систем (інфузійна терапія, фармакотерапія шоку та порушень ритму, штучний апаратний кровообіг).