Методичні рекомендації до вивчення теми

В ході підготовки до розкриття першого питання слід сконцентрувати увагу на тому, що головною причиною повстання стала остання спроба частини козацької старшини спільно з Польщею звільнити Лівобережну Україну від російських гарнізонів. Дії повстанців особливо активізувалися після вступу навесні 1664 р. на правобережну Україну лівобережних українських і російських військ. На боротьбу проти поляків піднялося до 30 тис. жителів Київщини на чолі з Вареницею та Сулимкою. За підтримку повстанців і небажання воювати на лівобережжі Гетьман Правобережної України П. Тетеря стратив І.Виговського, а керівник польського війська Чарнецький наказав викинути з домовини прах Б.Хмельницького та його сина Тимоша, що викликало новий спалах антипольських настроїв. У квітні 1665 р. повстанці В.Дрозденка завадали поразки загонам Тетері під Брацлавом. Тетеря відмовився від гетьманської булави і від’їхав до Польщі.

При висвітлення другого питання необхідно звернути увагу на причини провалу популістської політики І.Брюховецького. Сильне незадоволення старшини викликав перепис населення 1666 р., оподаткування поспільства та жзбиранняподатків російськими чиновниками. В цьому вона вбачала пряме порушення Березневих статей 1654 р. і усунення себе від одного з головних джерел збагачення. Українське духовенство протестувало проти згоди Брюховецького на підпорядкування Київської митрополії московському патріархові. Міщани повели боротьбу проти спроб гетьмана позбавити міста магістратських прав і підкорити їх владі козацької адміністрації. При підтримці старшини влітку 1666 р. почалися селянсько-козацькі виступи в Миргородському, Лубенському, Переяславському та Ніжинському полках проти царських збирачів податків та адміністрації гетьмана. На початку літа 1668 р. гетьман Правобережної України П. Дорошенко разом з військом переправився на Лівобережжя, створивши сприятливі умови для страти Брюховецького.

Розкриваючи третє питання, варто звернути увагу на причину втрати П. Дорошенком авторитету серед широких мас населення та старшини. Народ не розумів хитання гетьмана від одного союзника до іншого., звинувачував у всіх бідах і нещастях, які принесла окупація Правобережжя Туреччиною після розгрому нею Польщі у 1672 р. Ніякі жертви в ім.’я національної ідеї та щасливого майбутнього вже не влаштовували людей, котрі не мали нормальних умов для існування, до кінця виснажились у постійному балансуванні між життям і смертю. Правобережне населення почало масово переселятися на Лівобережжя та Слобожанщину з їх відносною політичною стабільністю. Дорошенка залишали навіть найближчі однодумці. Зміною політичної ситуації на Правобережжі вміло скористались російський уряд і новообраний гетьман лівобережної України І. Самойлович (1672-1687 рр.). Не порушуючи умов перемир’я з Польщею, вони на початку 1674 р. кинули проти Дорошенка лівобережних козаків і російських ратників. Більшість місцевого населення не захотіла воювати з ними. Брат гетьмана Григорій Дорошенко був розбитий і потрапив в полон. Десять правобережних полків відступились від П.Дорошенка і визнали зверхність московського царя. На раді у Переяславі Самойловича було проголошено гетьманом всієї України. Польський ставленик гетьман М.Ханенко добровільно передав гетьманські клейноди Самойловичу. У вересні 1676 р. російсько-українські полки обложили правобережного гетьмана у Чигирині і примусили його капітулювати. Ця подія означала закінчення національно-визвольної революції в Україні.