Правове положення латинів, пиригримів, відпущенників та колоній

Правове положення латинів (жителі Латії (область Риму)) - потім таке право отримали італійскі містечки, колонії, які представляли Латійський союз.

Щоб бути латином потрібно:

- народитись в сім'ї латинів;

- присвоєнням статусу "латина" актом держ. влади;

- добровільний перехід римського громадянина до латинів з метою земельного наділу; 4

- звільнення від рабства володарем латина або римляна.

Латини мали право:

- вступати в законний шлюб, який регулювався РПП;

- право торгувати (тобто мали всі майнові права). Інші невільнонароджені латини не мали права у сімейних відносинах, але були наділені майновими правами.

Найбільш обмеженою категорією були латини-раби (обмежені в майнових правах).

Майнові спори латинів вирішувались в тих же судах і в тому ж порядку як і в сборах римських громадян.

Латини не мали права служити в легіонах, обіймати посади римських магістратів.

Латини могли дуже легко набути римське громадянство:

- міг просто переселитись на постійне місце проживання в Рим, однак згодом це правило спричинило різке зменшення чоловічого потомства в містах Латії. Тому виникло правило, що чоловік, який переселяся в Рим повинен залишиті чоловіче потомство;

- в силу загальних постанов за наявності заслуг перед державою;

- в силу спеціальних актів держави римське громадянство могло присвоюватись окремим латинам. Спроба упростити перехід латинів до Риму закінчилася війною. Після цього всі латини, що переживали на території Італії мали римське громадянство.

Перегріни - це чужеземці,тобто населення общин,які не мали автономії

Головною підставою набуття правового статус пілігрімів було включення земель що були включені до Риму.

Греція, Франція (Галія), Іспанія всі ці підкорені народи називалися перегрінами.

Політичних прав перегріни не мали, проте це відбувалося до реформи імператора Каракули (212 р. н.е.). В приватно-правовій сфері вони керувалися народними нормами. В ролі суду був перегрінський претор (вирішував спори).

Проте вони могли набути римське громадянства: в силі законів. Воно видавалось як в нагороду. Проте були й спеціальні акти держ влади, що надавався окремим групам перегріним задля економічного або політичного розвитку. В 212 р імператор Каракула надав громадянство всім підкореним народам.

Вільновідпущенний - звільнений на свободу раб, він формально набував статусу свого володара, що звільнив його із рабства. Проте його правоздатність завжди була обмеженою. Він залежив від свого колишнього володаря і мав певні обов'язки.

Відносини між вільновідпущенником і володарем називалось патронатом. Володар - патрон, вільновідпущенник - клієнт.

Вільновідпущенник не мав права викликати патрона до суду (позбавлений судового захисту від свавіля патрону). Після смерті вільновідпущенника все майно віддавалося його колишньому володарю.

Вільновідпущенний обмежувався і в приватно-правовій системі: він не міг брати шлюб з римською громадянкою. В сфері публічних прав він був безправний (ні служити в римських легіонах і не брав участі в народних сборах).Навіть після звільнення рабства був забовязаний надавати патрону всілякі послуги, в разі потреби аліментувати не тільки його,а і його дітей та батьків.