Твори антивоєнної тематики О. Кобилянської

Письменниця шукала свого підходу до зображення картин народного горя, часто вдаючись до такого художнього засобу, як сповідь-самовираження героя, що надає її творам життєвої безпосередності, емоційної наснаженості. Формою епістолярного жанру О. Кобилянська майстерно скористалася в творі «Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки». Цей художній документ з часу війни не можна читати без глибокого хвилювання. Сповідь засудженого на смерть безневинного солдата-українця австрійської армії вражає нас трагізмом, приреченістю долі. Крізь призму сну (до цього засобу письменниця зверталася неодноразово) прорізаються, ніби висвітлені прожектором крізь темінь ночі, жахливі картини воєнної дійсності, наближаючи страшний кінець воїна, засудженого до розстрілу «за зраду». І тяжкий сон, і страшні картини реальної дійсності — все зливається в цьому творі у єдину цілість, переростаючи в посмертний реквієм за живим ще солдатом. Пафос твору — в осудженні людиновбивства, війни, зокрема австро-угорських військових інституцій, їх кривавої жорстокості. Заглиблюючись у психологію людини, приреченої на смерть, замислюючись над трагічною долею цієї жертви війни, О. Кобилянська осуджує суспільну несправедливість, національний гніт. Воїна-українця, який не знає німецької мови, судить австрійський польовий суд, не бажаючи слухати його виправдань: «Я хотів боронитися, але не розумів добре їх мови, так само, як і вони моєї не розуміли. Воєнний суд невмолимий, скорий, як вогневий кріс. І я, і моя матірня мова — ми обоє втратили нараз грунт під ногами»,— з невимовним болем сповіщає засуджений на смерть дружині в своєму останньому листі.

Надбанням антивоєнної прози О. Кобилянської є оповідання із символічною назвою «Назустріч долі». В центрі твору — образ дівчини Настки, її роздуми й переживання під час війни, глибокий душевний потяг до свого рятівника — солдата російської армії, українця 3 Наддніпрянщини. Оповідання пройняте почуттям любові до єдинокровних братів-наддніпрянців. У свідомість малої Настки входить український степ, народжується почуття духовної спорідненості з ним. «Мала Настка думає про степ, про багато, багато зір на небі, про місяць, що пливе поволі або не рухається, думає про свого спаси-теля...» з Наддніпрянщини. З цією думою йде назустріч своїй долі.