Переяславська рада

На осінь 1653 р. політична ситуація істотно змінилася. Після багатьох років вагань Росія нарешті погодилася прийняти Військо Запорозьке до свого складу. 1 жовтня 1653 р. відповідну ухвалу прийняв Земський собор — найвищий станово-представницький орган Росії. У ній гово­рилося про переслідування православних у Речі Посполитій, порушення нею попередніх угод тощо. Вже 9 жовтня царські посли виїхали в Україну. Незабаром приготування були закінчені. Морозного сонячного ранку 8 січня 1654 р. на цент­ральній площі міста Переяслава зібралася козацька рада.

На площу вийшов Богдан Хмельницький з козацькою старшиною. Він звернувся до учасників ради з промовою. Охарактеризувавши становище українських земель після шестирічної кровопролитної війни, гетьман оголосив, що Зем­ський собор погодився прийняти Україну до складу Росій­ської держави. «А буде хто з нами не згодний,— сказав Б. Хмельницький,— тепер куди хоче вільна дорога». Щоден­ник, який вели російські посли, передає, хоч і перебільшено, атмосферу, яка панувала на раді. У відповідь на ці слова геть­мана присутні заявили: «Волимо під царя східного, православ­ного». Потім нібито козацька старшина знову запитувала: «Чи всі так гадаєте?» І знову відповідь була попередньою: «Усі одностайно».

Так учасники Переяславської ради прийняли рішення про підданство Війська Запорозького російському цареві. Щоправда, у роботі цієї ради брали участь козаки не всіх полків України. Крім того, на ній були відсутні ряд полковників, представники Запорожжя, вище православне духовенство.

Переяславський акт і підданство Росії — зовсім не випад­ковий крок, а вистраждане після тривалих роздумів рішення гетьмана. Він розумів, що перепочинок, відведений для моло­дої Української держави, не міг бути тривким, усвідомлював тимчасовість союзного договору з кримським ханом і ненадійність султанської Туреччини, бачив усе ще достатню міць Речі Посполитої.

Об'єднання цих сил (а наступні події показали, що воно реальне) неминуче привело б до ліквідації завоювань українського народу, знекровленого у шестирічній боротьбі. Разом з тим Україну з Росією об'єднували давні історичні зв'язки, етнічна близькість обох народів, православне віроспо­відання тощо.

Тому орієнтація на Російську державу могла забезпечити, на думку гетьмана, збереження тих змін, що відбулися в цей час в Україні — звільнення її з-під влади Польщі та існування незалежної Української держави, воз­з'єднання у майбутньому всіх українських земель під гетьман­ською булавою.

Разом з тим уже з самого початку між обома сторонами виявилися помітні розходження. Козацька старшина на пере­говорах вимагала від російських представників, щоб вони при­сягли від імені царя, на що бояри відповіли, що це суперечить самодержавним традиціям — царі своїм підданим не прися­гають. Переговори ледве не були зірвані. І тільки тоді, коли посли заявили, що всі права і вольності Війська Запорозького будуть підтверджені окремими грамотами, Б. Хмельницький і старшина склали присягу.