2015-08-21
471
Англійське право справедливості (equity law) виникає і розвивається, починаючи з XIV століття. Нагадаємо, що в XIII столітті правотворчість королівських суддів починає поступово втрачати свій натиск і темп. Судді не виявляли великої схильності будь-що змінювати у сформованій системі загального права. Парламент у свою чергу засідав нерегулярно і не мав великого бажання втручатися в питання права з політичних міркувань. Усе це сприяло тому, що англійське право фактично припиняє розвиватися не тільки в змістовно-матеріальному, але й у формально-процесуальному аспекті.
Особливостями (ознаками) права справедливості є:
1. Надання основної уваги моральним, а не правовим і суто нормативним аспектам. Це стає очевидним при зверненні до принципів права справедливості — його максим, які дозволяють коригувати загальне право. Була вироблена досить значна кількість максим права справедливості, наприклад:
- право справедливості не залишить будь-яку неправильну поведінку без відповідальност і. Тому право справедливості застосовується в тих випадках, коли якась поведінка не може дістати відповідну оцінку в загальному праві. Відповідальність за нормами права справедливості може настати навіть у тому разі, коли згідно з нормами загального права ніякого порушення не вбачається;
|
|
|
- до права справедливості може звертатися лише той, у кого “совість чиста”, або, хто домагається права справедливості, повинен сам поводитись справедливо. Ця максима виходить з того, що нечесний учасник судового процесу не може розраховувати на визнання його позову навіть у разі, якщо його позиції за загальним правом будуть бездоганні. Відповідно до цієї максими необхідною умовою для звернення до суду на підставі права справедливості є чесне ставлення до свого опонента. Позивач не повинен зловживати своїми правами
- рівність є справедливість. Цю максиму слід розуміти, виходячи з порівняння норм права справедливості з вимогами загального права. Останнє, як відомо, висуває вимоги формальної рівності. По-іншому відбувається в юрисдикції права справедливості. Наприклад, право справедливості не дозволяє застосовувати якісь заходи впливу щодо неповнолітніх (так звана поступка молодому віку). Через вимоги справедливості неповнолітньому також не дозволяється заявляти про пільги, що належать йому в юрисдикції загального права на підставі його неповнолітнього віку. У цьому полягає справедливість рівності. З позицій загального права такий підхід, звичайно, є неприйнятним, оскільки означає обмеження суб'єктивних прав, які належать тій чи іншій особі за законом (або по праву);
|
|
|
- право справедливості в першу чергу цікавлять наміри, а не юридична форма. Наприклад, якщо з'ясується, що умови контракту містять застереження, виходячи з яких порушник контракту зобов'язується виплатити неустойку, розміри якої не відповідають дійсному збитку, то суд ви
значить розмір компенсації в межах дійсного збитку;
- затримка з розглядом справи знищує справедливість.
86. Пояснити, які питання включає загальне право і що вирішує право справедливості.
Суперечність між загальним правом та правом справедливості було усунуто шляхом створення єдиного для обох систем вищого суду. Ця подія відбулася в 1873 році, коли на підставі Закону про Верховний суд судові системи загального права і права справедливості були реформовані й об'єднані: Високий суд правосуддя замінив обидва колишні вищі суди.
Аналізуючи співвідношення між загальним правом та правом справедливості в нинішні часи, слід зазначити, що:
1) право справедливості та загальне право — це різновиди англійського прецедентного права, які продовжують залишатися різними мегагалузями англійського права;
2) право справедливості не входить у загальне право; це своєрідне “рукотворне доповнення” до загального права, упереджене і сприятливе тлумачення загального права (глос), його свідоме виправлення в тій частиш, в якій останнє виявлялося застарілим або мало прогалини. Прецеденти у праві справедливості створюються не на основі норм загального права, а ніби на додаток до них;
3) природно, що право справедливості не існує як самостійна правова система. Без загального права воно не могло б існувати. Як коментар, що не має самостійного значення, право справедливості також не має жодного практичного значення у відриві від свого “тексту” — загального права. Тому в англійському праві вважається неприпустимим навіть аналізувати зміст норм права справедливості поза контекстом загального права, не кажучи вже про їхнє практичне застосування;
4) загальне право грунтується на звичаєвих правилах і вимогах, а в основі права справедливості лежать суб'єктивні уявлення про належне у праві та про справедливість. У звичайній мові “equity” означає природну справедливість. Спочатку ця система права надихалася ідеями природної справедливості, тому й дістала таку назву. Сьогодні поняття “справедливість” вживається як синонім природної справедливості, неупередженості, совісті, розумності;
5) загальне право продовжує багато в чому суворо дотримуватися юридичної форми, тобто формальні вимоги в ньому переважають над сутністю справи. Право ж справедливості в окремих випадках пропонує інший принцип, згідно з яким не можна наполягати на праві заради самого права;
6) вирішення питання, застосовувати в даному конкретному випадку норми права справедливості чи все ж дотримуватися вимог загального права, сьогодні винятково залежить від розсуду суду.
Особливостями права справедливості є також:
1. Надання основної уваги моральним, а не правовим і суто нормативним аспектам. Це стає очевидним при зверненні до принципів права справедливості — його максим, які дозволяють коригувати загальне право. Була вироблена досить значна кількість максим права справедливості.
2. Поява нових засобів судового реагування і захисту.
3. Забезпечення більшої свободи суддівського розсуду порівняно з загальним правом.
