Ринок праці. Попит на працю

Становлення ринку праці почалося у доіндустріальному суспільстві. Його виникненню передували два історичні процеси - звільнення трудящих від різних форм особистої залежності та відокремлення виробників від засобів виробництва (капіталу). Позбавлені можливості самостійно організовувати виробництво, продавати товари і забезпечувати себе засобами існування працівники змушені були найматися на підприємство роботодавця (власника капіталу).

Сукупність економічних відносин, форм і методів погодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов'язаних з організацією, використанням і оплатою найманої праці, створюють ринок праці.

Основними економічними важелями його механізму є попит, пропозиція і ціна (заробітна плата).

Індивідуальний попит на працю, тобто попит окремого роботодавця (фірми), визначають: попит на продукцію фірми; стан виробництва (особливості технології, розміри й ефективність капіталу, методи організації виробництва та праці); якість праці (освіта, професіоналізм, продуктивність тощо). Основним же економічним фактором попиту на працю є фонд заробітної плати фірми: висока заробітна плата обмежує роботодавця у найманні працівників і навпаки.

Ринковий попит на працю — загальний попит на неї з боку всіх фірм, представлених на ринку.

На рисунку 12 взаємозв'язок між реальною заробітною платою, тобто ціною праці — Р_L, і кількістю необхідної праці — Q_L показує крива попиту на працю — D_L..

Рішення про пропозицію праці приймають самі працівники. Важливу роль у цьому відіграють: прихильність до професії; престиж праці та фірми-роботодавця; можливість реалізувати творчі здібності; культурні та релігійні інтереси тощо. Основним матеріальним стимулом с реальна заробітна плата: чим вище її рівень, тим більше працівників пропонують свою працю і тим довше вони хочуть працювати.