Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти: поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки, кваліфіковані види

Об’єктивна сторона цього злочину полягає у втечі, яка здійснюється в будь-який спосіб (але лише шляхом активної поведінки – дії) і є самовільним, незаконним (тимчасовим або постійним) залишенням місця позбавлення волі або тримання під вартою, яке вчиняється особою, що відбуває покарання у виді арешту, позбавлення волі на певний строк, довічного по- збавлення волі чи знаходиться у попередньому ув’язненні.

Втеча характеризується низкою ознак, а саме: – вона здійснюється лише під час відбування особою певних видів покарань, передбачених статтями 60, 63, 64 КК України, або у період її тримання під вартою (статті 155, 156, 1563, 343, 434 КПК України) як запобіжного заходу; – вона завжди пов’язана із залишенням особою певного місця – меж охоронюваної території кримінально-виконавчої (виправної) установи (статті 11, 14, 15,18, 19 КВК України) або установи для попереднього ув’язнення (ст. 4 Закону України“Про попереднє ув’язнення” 1). При цьому втеча може бути вчинена не тільки безпосередньо з цих установ, а й з лікарні місця позбавлення волі, з-під конвою, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний або за- суджений доставляються до слідчо-судових органів, знаходяться під охороною в автомашині або потязі, кабінеті слідчого, залі суду, етапуються до місця відбування покарання, виконують робо- ти за межами території установи виконання покарань тощо; – втеча являє собою незаконне залишення зазначених установ, бо завжди вчинюється самовільно, тобто без дозволу уповноваженого органу (особи) або за відсутності законних підстав. Цією ознакою втеча відрізняється від злочину, перед- баченого ч. 3 ст. 390 КК України, у разі вчинення якого засу- джений одержує офіційний дозвіл на тимчасовий виїзд за межі установи виконання покарань, але не повертається до неї у встановлений строк. Особа не може бути засуджена і за втечу з- під варти, доки судом не буде доведено її провини у злочині, у зв’язку з яким було обрано такий запобіжний захід.

Не можуть бути кваліфіковані за ст. 393 КК України і дії особи, яка само- вільно покинула відповідну установу, якщо доведено, що ця особа трималася під вартою або була засуджена до позбавлення волі за відсутності законних підстав; – втечею визнається не тільки постійне, а й тимчасове самовільне залишення відповідних місць, навіть якщо засудже- ний має на меті у майбутньому добровільно туди повернутися; – втеча може бути вчинена у будь-який спосіб: таємно, відкрито, із використанням підкупу, обману, підроблених документів, підкопу, із застосуванням зброї, психічного чи фізичного насильства тощо. Залежно від способу втеча кваліфікуєть- ся за частинами 1 чи 2 ст. 393 КК України, а у низці випадків вчинене потребує й додаткової кваліфікації.

Втеча є злочином з формальним складом, який визнається закінченим із моменту незаконного залишення особою мі- сця позбавлення волі, арешту або місця попереднього ув’язнен- ня (перетинання винним меж установи та виходу з-під нагляду і контролю осіб, що його охороняють, отримання можливості за своїм розсудом змінювати місцезнаходження та безконтрольно вступати в контакти з іншими особами).

Готування до втечі (ст. 14 КК України) – це вчинення дій, спрямованих на створення умов для втечі (виготовлення знарядь, придбання зброї, залучення співучасників, розробка плану тощо). Незакінчений замах на втечу (ч. 3 ст. 15 КК України) полягає у вчиненні дій, спрямованих на її здійснення, але не доведених до кінця з причин, що не залежать від волі винно- го (підготовка підкопу, спроба пролому стіни, подолання ого- рожі, злому запорів тощо).

За наявності так званої “помилки в об’єктивній стороні” може бути вчинений і закінчений замах на втечу (ч. 2 ст. 15 КК України), наприклад, коли винний зро- бив підкоп не в тому напрямку і пробрався по ньому, але не за, а в межах охоронюваної території.

За частиною 2 ст. 393 КК України караються ті самі дії, якщо вони вчинені: 1) повторно (ч. 1 ст. 32 чи ст. 34 КК Украї- ни); 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК України); 3) способом, небезпечним для життя чи здоров’я ін- ших осіб; 4) із заволодінням зброєю чи з її використанням; 5) із застосуванням насильства чи погрозою його застосування; 6) шляхом підкопу; 7) із пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони. Для кваліфікації дій винного за ч. 2 ст. 393 КК України досить наявності хоча б однієї із зазначених кваліфікуючих ознак, які обтяжують відповідальність. Втеча визнається повторною, якщо дії винного містять ознаки повторності, зафіксовані в ч. 1 ст. 32 або у ст. 34 КК України. Повторність є й тоді, коли один злочин був незакінче- ним, а інший закінченим; в одному з них особа брала участь як виконавець, а в іншому – як організатор, підбурювач чи пособ- ник.

Ознака повторності не виключається й тоді, коли особа вже має судимість за раніше вчинену втечу. Втеча визнається вчиненою за попередньою змовою групою осіб, якщо така група відповідає ознакам цієї форми співучасті, встановленим ч. 2 ст. 28 КК України. Створення та- кої групи для втечі є готуванням до злочину. Вчинення втечі організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК України)

Втеча, вчинена способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших осіб, є там, де винний усвідомлює, що застосо- вуваний ним спосіб втечі створює реальну небезпеку для життя чи здоров’я хоча б однієї людини (вибух, підпал, затоплення, отруєння їжі, води, використання джерел підвищеної небезпеки та ін.). Якщо здійснення втечі у такий спосіб призвело до спри- чинення шкоди здоров’ю чи життю особи, вчинене потребує додаткової кваліфікації за статтями КК України, що передба- чають відповідальність за умисні злочини проти життя та здо- ров’я особи. Заволодіння зброєю при втечі припускає протиправне вилучення у власника або законного володільця предметів, пе- релічених у ст. 263 КК України, і вчинюється одним із спосо- бів, зазначених у ст. 262 КК України

Втеча, поєднана з насильством або погрозою його за- стосування (за винятком заволодіння зброєю або її використан- ня, які є самостійними кваліфікуючими ознаками втечі), припу- скає застосування фізичного чи психічного насильства як спо- сіб подолання дійсних або передбачуваних дій, що перешко- джають їй. Погроза застосуванням будь-якого фізичного наси- льства охоплюється ознаками ч. 2 ст. 393 КК України і додат- кової кваліфікації не потребує

Втеча, вчинена шляхом підкопу, припускає використання для незаконного залишення охоронюваної території підзем- ного ходу (лазу), проритого винним таємно від адміністрації. Втеча, поєднана з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони, вчинюється шляхом виведення з ладу або пошко- дження різних спеціальних споруд, пристроїв та приладів, які призначені для запобігання й сповіщення про втечу або які пере- шкоджають її вчиненню. Якщо пошкодження таких засобів охо- рони вчинене способом або спричинило наслідки, зазначені у ч. 2 ст. 194 КК України, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 194 та ч. 2 ст. 393 КК України. У випадку, коли втеча здійснюється шляхом підкупу службових осіб або з використанням підроблених документів, вчинене слід кваліфікувати за статтями 369 або 358 та ч. 1 ст. 393 КК України.

Суб’єктивна сторона втечі характеризується тільки прямим умислом. При цьому винний переслідує мету: назавжди або хоча б тимчасово залишити місце відбування покарання чи попереднього ув’язнення. Мотиви втечі можуть бути різни- ми і на кваліфікацію злочину не впливають.

Суб’єкт втечі – спеціальний, а саме особа, яка: а) або відбуває покарання у виді арешту, позбавлення волі на певний строк чи довічного позбавлення волі; б) або знаходиться у попе- редньому ув’язненні (взята під варту), яке є запобіжним заходом. Особи, до яких арешт застосовано як захід адміністративного стягнення (ст. 32 КУпАП), а також підозрювані у вчиненні зло- чину, щодо яких застосоване короткочасне затримання за стат- тями 106, 1061, 115 КПК України, не є суб’єктами злочину, пе- редбаченого ст. 393 КК України. Співучасниками втечі можуть бути будь-які інші особи. Дії службової особи, яка сприяє втечі з використанням свого службового становища, слід кваліфікувати за статтями 27, 365 та відповідною частиною ст. 393 КК України.