2015-08-12
1119
Порушення цих вимог карається за ст. 373 КК України, яка є спеціальною нормою щодо ст. 365 КК України і встановлює відповідальність за примушування давати показання при допиті.
Потерпілим від злочину може бути: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок та експерт, тобто особи, які відповідно до закону можуть бути допитані з кримінальної справи під час дізнання чи досудового слідства. Інші особи, зокрема, спеціаліст, перекладач, захисник, понятий, цивільний відповідач та цивільний позивач, не вважаються потерпілими від цього злочину, оскільки закон не передбачає можливості їх допиту під час дізнання або досудового слідства. Незаконний вплив на названих осіб з боку особи, яка провадить дізнання чи досудове слідство, може містити ознаки перевищення влади (ст. 365 КК України) або іншого злочину проти правосуддя, на- приклад, передбаченого ст. 374 КК України, ч. 2 ст. 397 КК України
Згідно зі ст. 373 КК України карається злочин із формальним складом, об’єктивна сторона якого вичерпується вчиненням незаконних дій, які є способом примушування особи до давання показань і з моменту здійснення яких злочин визнається закінченим
Показання – це фактичні дані (відомості) про обставини, що мають значення для розслідування справи та зафіксовані у відповідному процесуальному документі
Показання – це фактичні дані (відомості) про обставини, що мають значення для розслідування справи та зафіксовані у відповідному процесуальному документі.
Об’єктивна сторона злочину полягає лише в активній поведінці винного – діях, які: а) є незаконними; б) вчиняються шляхом (способом) примушування; в) виконуються у певній обстановці – під час допиту при провадженні дізнання чи досудового слідства; г) здійснюються для отримання від потерпілої особи певних показань. Примушування як спосіб вчинення злочину припускає здійснення незаконного впливу (тиску) на допитувану особу, внаслідок якого порушуються її права та обмежується свобода волевиявлення. За частиною 1 ст. 373 КК України примушування передбачає лише психічний (психологічний) вплив на свідомість та волю потерпілого (підкуп, шантаж, гіпноз, пред’явлення неправдивих доказів, обіцянка звільнити з-під варти тощо).
Найбільш розповсюдженим способом примушування до давання показань є погроза (залякування), що може висловлюватись стосовно: а) особи самого допитуваного, б) членів його сім’ї або родичів, в) майна, що належить потерпілому чи його близьким. Така погроза полягає у впливі на психіку особи шляхом повідомлення їй інформації, здатної пригнітити (подавити) свободу її волевиявлення в передачі певних відомостей, що утворюють зміст показань. При цьому повинні бути об’єктивні чинники (активність прояву погрози, можливість її реалізації тощо), що підтверджують суб’єктивне сприйняття потерпілим даної погрозі як реальної (наприклад, погроза погіршенням режиму тримання під вартою). Однак вчинене не може кваліфікуватися за ч. 1 ст. 373 КК України, якщо злочин вчинювався шляхом погрози фізичним насильством, бо застосування під час допиту психічного і фізичного насильства як способів при- мушування до давання показань належить кваліфікувати не за ч. 1, а за ч. 2 ст. 373 КК України
Не можуть кваліфікуватися за ст. 373 КК України дії, пов’язані з порушенням процесуального порядку проведення допиту (наприклад, допит неповнолітнього з порушенням ви- мог ст. 438 КПК України) за умови, що вони не були спрямова- ні на примушування до давання показань. У таких випадках мо- ва може йти про вчинення дисциплінарного проступку або зло- чину, передбаченого ст. 364 КК України. За ст. 373 КК України потерпіла особа примушується під час допиту до давання саме показань, а не до вчинення яки- хось інших дій. При цьому характер цих показань (чи правдиві вони або, навпаки, неправдиві, чи свідчать на користь особи або проти неї, чи характеризують поведінку потерпілого або інших осіб) на кваліфікацію злочину за ст. 373 КК України не впливає.
Злочин вчиняється лише у певній обстановці – при проведенні допиту, тобто коли примушування здійснюється під час такої слідчої дії, яка полягає в одержанні (відібранні) показань у певних учасників кримінального процесу і фіксації їх у протоколі допиту, який має відповідну процесуальну форму
Якщо примушування здійснюється при провадженні інших слідчих дій (наприклад, при обшуку, виїмці, пред’явленні особи для впізнання) або під час виконання інших спеціальних функцій (зокрема, відібрання пояснень, проведення оперативно-розшукових заходів), вчинене за наявності підстав може бути кваліфіковане за ст. 365 КК України
Обов’язковою умовою відповідальності згідно з ч. 2 ст. 373 КК України є вчинення зазначених у ній дій за відсутності ознак катування. Якщо примушування давати показання здійснювалося шляхом катувань, відповідаль- ність настає за сукупністю злочинів, передбачених ст. 127 та ч. 2 ст. 373 КК України. Насильство як спосіб примушування може бути психічним і фізичним. Психічне насильство, у тому числі і передбаче- не ст. 129 КК України (погроза вбивством), охоплюється ознаками ч. 2 ст. 373 КК України і додаткової кваліфікації не потребує. Якщо фізичне насильство полягає в нанесенні побоїв, заподіянні легких чи середньої тяжкості тілесних ушко- джень, вчинене також підпадає під зафіксовані в ч. 2 ст. 373 КК України ознаки. Заподіяння умисних тяжких тілесних ушкод- жень або смерті потерпілому слід кваліфікувати за сукуп- ністю злочинів, передбачених статтями 115 або 121 та ч. 2 ст. 373 КК України.
3 КК України. Під знущанням над особою треба розуміти глум, нанесення образ та інші дії, які грубо й цинічно принижують гідність людини (глузування над фізичними вадами особи, образа її національних чи релігійних почуттів тощо). Суб’єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом і спеціальною метою – примусити і в такий спосіб отримати від допитуваної особи потрібні винному показання. Мотиви примушування для кваліфікації значення не мают
Суб’єкт злочину спеціальний: особа, яка за законом має право здійснювати дізнання чи досудове слідство або тимчасово призначена в установленому законом порядку повноважною особою виконувати ці функції. Якщо примушування додавання показань є результатом виконання наказу (роз- порядження), дії особи слід оцінювати з урахуванням вимог ст. 41 КК України.
