На польсько-німецькому кордоні (1 вересня 1939 р.)

За німецьким планом “Вайс”, затвердженим ще у квітні 1939 р., стратегічне зосередження й розгортання німецьких військ завершилося 25 серпня, але наступ було відкладено через виявлену Англією готовність виступити на боці Польщі i нерiшучiсть Італії.

Загалом на польському кордоні вермахт (війська нацистської Німеччини) зосередив понад 50 з 75 існуючих у нього дивiзiй чисельністю 1,5 млн чол.

Німецьким вiйськам протистояла польська армiя, що налічувала понад 1 млн. солдатів i офiцерiв, але яка мала обмаль танків, літаків, гармат.

До війни також готувався і Радянський Союз, якому згідно таємного протоколу мала відійти територія Польщі до р. Вісла.

Таб.: Співвідношення сил сторін на 1 вересня 1939 р.

	Німеччина	Польща	СРСР
Солдати	1500 тис.	1000 тис.
Танки
Гармати / міномети
Літаки

Вторгнення німецьких військ на територію Польщі розпочалось 1 вересня 1939 р. Йому передувала провокація гітлерівців у прикордонному містечку Глейвіц.

Цікаво знати

31 серпня 1939 р. о 20.00 спеціально підготовлений гестапо загін з карних злочинців, переодягнений у польську форму, здійснив напад на радіостанцію німецького прикордонного містечка Глейвіц. Після її «захоплення» перед мікрофоном було зроблено декілька пострілів і один з нападавших, що знав польську мову, зачитав заяву, сенс якої полягав у тому, що «прийшов час війни Польщі проти Німеччини». Потім почалась перестрілка з загоном поліції, що оточив станцію. Щоб замести сліди цієї провокації, всі її учасники були розстріляні за наказом Гімлера.

Вже у перші дні наступу організований опір польської армії було зламано. До 8 вересня її головні сили були розгромлені, не зважаючи на відчайдушний опір. Значна їх частина опинилася в оточенні або була захоплена в полон. Опір чинили лише армія Кутшеби, що обороняла варшавський напрямок, i столичний гарнiзон. Героїчною сторінкою польської iсторiї стала оборона півострова Вестерплятте, міст Варшави, Кракова, Гдинi.

А.Гітлер і В.Кейтель оглядають підірваний бронепоїзд. Польща, 1939 р.

17 вересня, коли крах Польщі став уже очевидним, а польський уряд залишив країну, польський кордон перейшли радянські війська. Для здійснення вторгнення до Польщі було створено два фронти Український і Білоруський. На вимогу Гiтлера Червона армiя форсовано просувалася в напрямку Коломиї — Косова, щоб перетнути вiдступаючим польським солдатам i біженцям дорогу в Румунiю. Після 12-денного маршу і коротких боїв з деякими польськими частинами (командування польською армією віддала наказ не чинити опору ЧА) Червона армія вийшла на Західний Буг і Сян, де й зупинилася.

Хлопчик на звалищі будинку. Варшава, 1940 р.

Вiдповiдно з домовленостями, досягнутими на переговорах 23 серпня 1939 р. i зафiксованими у таємному протоколi, нiмецьке командування вiдвело свої вiйська за демаркацiйну лiнiю (лінія, що розмежовує) вiд Львова й Бреста. Перед тим у Брестi, Гродно, Ковелi й Пiнську вiдбулися спiльнi паради вiйськ-переможцiв (німецьких і радянських).

Підсумком агресії Німеччини та СРСР стало укладення між нами 28 вересня у Москвi Договору про дружбу і кордон та таємні протоколи про поділ сфер впливу i співпрацю мiж двома державами. Цей договір зафіксував розділ Польщі і уточнив лінію радянсько-німецького кордону. За домовленістю вона була пересунута на схід порівняно з умовами секретного протоколу від 23 серпня 1939 р. і проходила приблизно по етнографічному кордону проживання поляків, з одного боку, українців, білорусів з іншого («Лінія Керзона»). Землі з чисто польським населенням залишились в складі Німеччини, а взамін СРСР отримав у свою сферу впливу Литву. Таким чином, до Німеччини відійшло 48,6% території Польщі і 69,9% її населення, а до СРСР 51,4% території і 30,1% населення.

Попри усю злочинність i негативнi сторони цього поділу незалежної держави мiж двома тоталітарними режимами, цей факт мав i одну позитивну рису — нарешті дві частини братніх народів, українського i білоруського, — об’єдналися в єдині республіки, хоча i в рамках антинародного сталінського репресивного режиму. Такі зміни дали змогу радянському керівництву називати агресію і поділ Польщі як ”визвольний похід” заради возз’єднання Західної України і Західної Білорусії відповідно з УРСР та БРСР. Вони також свідчили про небажання радянського керівництва давати привід Англії і Франції до оголошення війни СРСР, тому що Червона армія так і не перетнула ”Лінію Керзона”, яку самі англійці визначили як оптимальний радянсько-польський кордон, ще у 1919 р.

З новим поділом Польщі пов`язаний ще один злочин сталінізму. Під час наступу Червоної армії було взято у полон близько 250 тис. польських військовослужбовців, з яких значна частина солдатів та сержантів була відпущена, інша – депортована у віддалені райони СРСР. Офіцери, близько 20 тис., були ув`язнені в таборах поблизу Козельська, в Старобельську, Осташкові. Дві третини ув`язнених були офіцери запаса – лікарі, інженери, вчителя, письменники, громадські діячі, які наділи воєнну форму після нападу Німеччини. Це була інтелектуальна еліта польського суспільства. У квітні 1940 р. 15 тис. було знищено НКВД під Смоленськом (Катинь) і Харковом.

4. “Дивна війна”

3 вересня Англія, а згодом за нею й Франція, пiсля марних спроб схилити Гiтлера стати на шлях переговорів i вивести вiйська з територiї Польщі й окупованої частини Чехословаччини оголосили Нiмеччинi вiйну. Проте переходити в наступ союзники не поспiшали. Перiод вiйни мiж 3 вересня 1939 р. та 10 травня 1940 р. дiстав назву “дивної вiйни”, оскiльки, формально оголосивши вiйну, жодна сторона її фактично не вела.

Французькi вiйська вiдсиджувалися за “Лiнiєю Мажино” (110 дивізій), до яких стали прибувати ще і англійські дтвізії, німецькі – за «лінією Зікфріда» (23 дивізії). На захiд вiд бельгiйського кордону союзники споруджували нову лiнiю укрiплень аж до самого Пiвнiчного моря. Не бажаючи втягуватися у затяжнi кривавi бої, як це було в роки Першої свiтової вiйни, союзники приступили до блокади Нiмеччини й СРСР та здійснення рейдів бомбардувальників на промислові центри Німеччини.

«Лінія Мажино»

Один з фортів «Лінії Мажино» (сучасний вигляд)

Вiдразу пiсля розгрому Польщi Гiтлер наказав генералам вермахту готуватися до негайного наступу на Заходi. Проте, навіть зібравши всі свої війська німецька армія поступалася союзникам. Для перемоги потрібно було нестандартне рішення. І такий план було розроблено. В його основу знову було покладено стратегію «блікрігу». На зміну модернізованому плану Шліффена штаб розробив план наступу через Арденнську ущелину на стиці кордонів Бельгії-люксембурга – Франції в обхiд “Лiнiї Мажiно” з півночі і виходом ударних танкових груп в район Кале — Дюнкерк. Цей план («Грюн») отримав образну назву «удар серпом» – він мав відрізати, оточити і зничити угруповання союзників на північному фланзі. Далі ударні групи мали повернути на південь, вийшовши в тил частинам, що обороняли «лінію Мажино». Реалізацію цього плану було відкладено на весну 1940 р.

Адольф Гітлер та Фрідріх Паулюс біля карти військових дій. 1940

Тим часом бойові дії спалахнули на Півночі Європи між СРСР і Фінляндією. Тривалий час мiж двома країнами велися переговори, в ходi яких Радянський Союз вимагав вiд фiнської сторони поступитися на його користь значними територiями в районi Ленiнграда (тепер Санкт-Петербург) та узбережжям Фiнської затоки в обмiн на болотистi й лiсистi територiї на пiвночi, що нiяк не компенсувало втрату Виборга i стратегічно важливої оборонної “Лiнiї Маннергейма” — системи фінської оборони, спорудженої в 1927-1939 рр. Уряд Фінляндії не погодився на цю пропозицію.

На світанку 30 листопада 1939 р. великi сили радянських вiйськ перейшли у наступ на фінську армію, що займала прикордонні укрiплення.

Цікаво знати

Наступу радянських військ передував інцидент на кордоні. На території радянської прикордонної застави розірвався важкий снаряд, який прилетів невідомо з відкіль. Загинуло декілька пограничників. Радянська сторона звинуватила у цьому фінів. Проте фіни свою причетність заперечували, стверджуючи, що у них немає на відстані пострілу подібних гармат. Але для радянської сторони це вже було неважливо. Привід до війни було знайдено.

Угруповання радянських вiйськ налiчувало 240 тис. чоловiк, 1915 гармат рiзних калiбрiв, 1131 танк та 967 бойових лiтакiв. 140-тисячна фiнська армiя мала на своєму озброєннi 400 гармат, 60 танкiв i 270 лiтакiв.

Здавалось, що доля Фінляндії вже вирішена. На території СРСР навіть було створено майбутній уряд радянської Фінляндії – уряд О.Куусiнена (так званий “уряд Терiокi”), з яким Сталiн уклав договiр про взаємодопомогу. Але сталося непередбачуване. Невелика фінська армія змогла стримати перший потужний удар і навіть завдала поразки деяким радянським частинам. 30 грудня наступ радянських вiйськ припинився. Сталiн ужив жорстоких методiв для наведення порядку у вiйськах. Почались жорстокі бомбардування фінських міст. Безперервним потоком на фронт надходило нове озброєння та спорядження, війська.

Маленька Фiнляндiя фактично опинилася наодинці з могутнiм агресором. Англiя й Францiя обмежувалися лише закликами продовжувати опір i обіцянками висадити на пiвночi десант. Проте проти цього була Норвегiя. Її уряд не бажав порушувати нейтралiтет i пропускати через свою територію війська союзників. На допомогу Фiнляндiї озброєнням i добровольцями прийшла Швецiя. Нiмеччина висловила готовнiсть надати допомогу СРСР i навiть стала на перешкодi Iталiї‚ яка хотіла направити до Фiнляндiї ешелони зi зброєю. США також усунулися вiд надання Фiнляндiї прямої вiйськової допомоги.

11 лютого 1940 р. розпочався другий наступ радянських вiйськ. Вiн завершився проривом “Лiнiї Маннергейма”. У наступальних дiях брали участь 1,5 тис. танкiв i 3 тис. лiтакiв. Цiною великих втрат (234 тис. чоловiк убито, поранено, обморожено та взято в полон) радянськi вiйська домоглися перемоги i головнокомандуючий фінською армією К.Маннергейм змушений був дати згоду на початок мирних переговорiв.

12 березня за посередництвом i пiд тиском нiмецької дипломатiї СРСР i Фiнляндiя пiдписали мирний договiр, за яким жертва агресiї втрачала значну частину своєї територiї, де до вiйни мешкало 450 тис. чоловiк, тобто 1/8 населення країни. Тяжкими були мiжнароднi наслiдки вiйни й для СРСР. Лiга нацiй виключила СРСР зi своїх членiв, ускладнилися його вiдносини практично з усiма європейськими країнами та США. СРСР опинився у міжнародній ізоляції. У листопадi 1940 р. нейтральна напередоднi конфлiкту Фiнляндiя приєдналася до агресивної “осi” Берлiн—Рим—Токiо і взяла участь у війні проти СРСР («війна продовження», як її називають фіни).

Також війна показала всю слабкість і непідготовленість радянської армії до сучасної війни. Це згодом дало привід говорити Гітлеру, що СРСР – це «Колосс на глиняних ногах».