Червоне королівство

Діставшись до материка, друзі попрямували на північ, до червоного королівства. Юнак та гном були дуже засмучені після загибелі Отіса, однак непохитна рішучість наповнила їхні серця. Рухалися два мужніх воїна швидко, зупиняючись лише для того щоб поїсти та трішки відпочити. В околицях Готмору майже не зустрічалося живих істот, більшість вампірів були задіяні у війні в Північних горах, а мешканці інших королівств намагалися уникати цього жахливого місця. Завдяки цьому, друзям вдалось дістатись до печер страху та відчаю без перешкод. Відшукавши один із входів до підземелля, Бурлі зауважив:

- Дивно, вони зовсім не охороняються.

- Мабуть знайдеться не багато бажаючих потрапити сюди, - промовив Вінсент, - я чув, що Готмор – це величезний лабіринт, наповнений нечистю.

- Але як ми знайдемо в’язнів? – запитав гном, - на це може знадобитися дуже багато часу, якого в нас нема.

- Я перевтілюсь у вовка, - відповів хлопець, - тоді я зможу добре бачити у темряві, можливо вдасться знайти якусь підказку, а ти тримайся поряд. Ходімо, іншого плану все рівно в нас немає.

Печери справді виявились дуже заплутаними та моторошними. Стіни були вкриті слизом та липкою павутиною, виднілися плями крові, на підлозі стояли труни, наповнені землею. В одній із кімнат Вінсент побачив цілу гору кісток та черепів, а поряд були накидані шкіри, дуже подібні до людських. На стелях висіли тисячі кажанів, їхні родичі пацюки також зустрічалися на кожному кроці. В деяких місцях валялися куски протухлого м’яса, що було вкрите мухами та огидними черв’яками. Усюди відчувалася жорстокість і ненависть, Готмор виправдовував свою назву, тут дуже важко було залишатися сміливим та спокійним.

Раптом юнак, що перебував у тілі вовка, насторожився. Набувши свого природного вигляду, хлопець промовив:

- Бурлі, здається я чув неподалік чиїсь голоси. Зажди мене тут, а я піду в розвідку.

Гаразд, - відповів гном, - але будь обережним і повертайся якнайшвидше, бо я сам довго не витримаю в цьому жахливому підземеллі.

Вінсент знову перевтілився і зник у темряві. Після кількох хвилин важкого чекання, Бурлі полегшено зітхнув, коли знову побачив друга.

- Ну що там? – запитав гном.

- Я побачив вампірів, що несли трьох в’язнів: двох гномів та ельфа, - відповів юнак, - нам слід прослідкувати за ними, думаю вони віднесуть їх до інших зомбі.

- Чудово, - вигукнув Бурлі, - ходімо, цього нам і треба.

Вінсент швидко знову знайшов вампірів і друзі обережно, тримаючи необхідну дистанцію, почали переслідувати ворогів. Коридори лабіринту були схожими між собою, всюди панувала темрява та відчувався запах смерті. Після п’яти поворотів вампіри зайшли до величезної просторої зали у якій стояла незліченна кількість зомбі. Побачивши це видовище, у друзів перехопило подих.

- Листокор був правий, - прошепотів Бурлі, - ці покидьки назбирали тут справжню армію. Ми знайшли те, що потрібно, давай тепер прикінчимо цих трьох.

- Не гарячкуй, - заспокоював гнома Вінсент, - не слід ризикувати і привертати до себе зайвої уваги коли ми так близько від мети.

Поставивши в’язнів до інших зомбі, вампіри безперешкодно покинули залу. Зачекавши трішки, друзі підійшли до зачаклованих ельфів, гномів та людей. Зомбі стояли незворушно, пусті відкриті очі дивилися вперед.

- Не будемо зволікати, - промовив Вінсент, - роботи у нас ще багато.

Юнак дістав чотири зуба василіска, а Бурлі в цей час вже тримав кінчик хвоста мантікори, наповненого отрутою. Вінсент відчутно хвилювався, малюючи семикінцеву зірку на серці першого ельфа, але як тільки очі полоненого засяяли життям, гном та хлопець радісно обійнялись. Потім настала черга мешканця коричневого королівства, який також позбувся чар. Визволені воїни подякували своїм рятівникам, а Бурлі пояснив їм як користуватися зубами василіска та отрутою мантікори і попросив допомогти розчаклувати інших зомбі. Гном та ельф радо погодилися і вже чотири пари рук завзято працювали. Робота кипіла і зала поступово наповнювалась рухом та збудженими розмовами. Всі в’язні були із зброєю, тому що вже дуже скоро їх планували кинути у бій. Галас привабив кількох здивованих вампірів, але як тільки вони зайшли до зали, розлючені гноми, люди та ельфи швидко вбили своїх кривдників. За підрахунками Вінсента, у червоне королівство за кілька років було завезено від десяти до п’ятнадцяти тисяч воїнів, тому розчаклування зомбі тривало досить довго. За цей час вороги ще декілька разів намагалися прорватися у залу, але набагато чисельніший супротивник не залишав їм жодного шансу. Через шість годин всі полонені були визволені і вампіри зрозуміли, що у них немає іншого вибору окрім як тікати з Готмору.

- Нам слід знайти вихід з цього підземного лабіринту, - промовив Бурлі своєму другу, - біжимо за вампірами, вони виведуть нас на поверхню.

- Хороша думка, - зауважив Вінсент та закликав воїнів переслідувати втікачів.

Ельфи, гноми та люди, що жадали помсти, не вагаючись виконали прохання хлопця. Вампіри, яким вдалось врятуватися, справді прямували на поверхню, а за ними гналося ціле військо. Опинившись на свіжому повітрі, Бурлі з насолодою вдихнув, а юнак подякував Богу, що знову може бачити сонце.

- Вінсенте, - раптом пролунав радісний голос, - як я радий тебе бачити! Серед інших в’язнів ходили чутки, що нас врятували гном Бурлі та хлопець на ім’я Вінсент. Я одразу подумав про тебе, але ніяк не міг знайти.

- Нолане, - вигукнув юнак, - ти все-таки живий! Я також шукав тебе, але у тих жахливих печерах було дуже темно і тісно. Мабуть тебе розчаклував хтось інший.

- Друже, - продовжував Нолан, - як добре, що вам вдалося це зробити, дякую тобі від щирого серця. Після того, як та тварюка вкусила мене, моє тіло паралізувало, а коли я потрапив у Готмор, на мене наклали якусь магію, що затуманює розум.

Тим часом інші воїни переказували один одному новини про війну в Північних горах та про підступну змову трьох королівств. Потім один поважний ельф попросив тиші та підійшовши до Вінсента і Бурлі, мовив:

- Двоє цих сміливців подарували нам свободу. Завдяки ним ми тепер знаємо, що наші королівства знаходяться у великій небезпеці. Вампіри, орки та дракони хотіли використати нас як зброю, але тепер ця зброя буде націлена на них самих. Я пропоную негайно вирушати у Північні гори на допомогу гномам та помститися нашим кривдникам!

Військо шалено заревіло, підтримуючи ельфа. Коли галас трішки стих, Вінсент підняв руку і промовив:

- Хороші слова та гарна ідея. Однак, перш ніж іти до Північних гір, потрібно відправити посланців до зеленого та помаранчевого королівства, щоб переконати їхніх правителів, що загроза реальна і потрібно якомога швидше збирати війська. Мені довелось провести деякий час серед людей та ельфів і там досі думають, що зникнення їхніх земляків це лише трагічна випадковість. Королі відмовляються вірити, що до цього причетні інші королівства і бояться починати війну, а після ваших слів у них не залишиться сумнівів.

- Мудре рішення, - підтримав друга Бурлі, - для того, щоб протистояти ворогам, потрібно зібрати всі наші сили. Відберіть по десять людей і ельфів та відправте їх додому, хай розкажуть про цих підлих змовників.

Після того, як вибрали посланців, воїни одностайно вирішили, що Бурлі та Вінсент будуть командувати військом. Гном і юнак, порадившись, запропонували ельфам, щоб вони серед свого народу також обрали воєначальника. Представники зеленого королівства проголосували за досвідченого мудрого ельфа на ім’я Дарсій. В покинутих околицях Готмору посланці знайшли стайні з хорошими кіньми. Нагодувавши тварин, два загони вирушили на схід до своїх рідних земель. Решта війська також не гаяла часу, розподіливши обов’язки між воїнами, командири повели майже тринадцять тисяч людей, гномів та ельфів на Північні гори.