Отруєння кислотами

Найчастіше спостерігаються отруєння хлороводневою (соляною), сірчаною, азотною, фосфорною, оцтовою, щавлевою і фтороводневою кислотами.

Випаровування концентрованих мінеральних кислот уражає слизові оболонки очей, носа, глотки (сухість, біль) та можливо - шкіру. Через подразнення слизових оболонок гортані та бронхів можливі відчуття стискання в грудях, болючий і сухий кашель, задишка, може бути бронхоспазм, а в деяких випадках - набряк гортані з асфіксією. Через кілька годин може розвинутись токсичний набряк легенів.

Кислота, прийнята всередину, спричиняє опік слизової оболонки порожнини рота і шкіри навколо нього. Слизова оболонка глотки набрякає, на ній утворюються ерозії. Дихання стає утрудненим, голос - хриплим. Виділяється багато слини, часто забарвленої кров'ю. Потрапляючи в шлунок, кислота спричиняє блювання. Блювотні маси іржавого кольору через наявність у них гематиту нерідко мають домішку чистої крові.

При потраплянні кислоти в бронхи смерть настає миттєво. В результаті отруєння кислотою можлива перфорація стравоходу і шлунка з наступним розвитком медіастиніту і перитоніту.

Перша медична допомога

- антидот - магнію окис (10- 20 г);

- білкова вода (4 г яєчного білка на 1 л води);

- некип'ячене молоко;

- мильна вода (10 г мила на 1 л води).

Не можна застосовувати натрію гідрокарбонату.

При отруєнні щавлевою кислотою внутрішньовенно вводять один із препаратів кальцію (глюконат, лактат, карбонат, хлорид). Некип'ячене молоко також містить багато солей кальцію, які при взаємодії із щавлевою кислотою утворюють нерозчинний кальцію оксалат, що може спричинити закупорку ниркових канальців і призвести до розвитку гострої недостатності нирок. Тому паралельно із введенням препаратів кальцію треба вводити багато рідини.

Госпіталізація у відділення реанімації та інтенсивної терапії.