Особливості словозміни іменника

Іменник-це повнозначна частина мови, слова якої називають предмет та відповідають на питання хто? Що?

Іменник має постійну морфологічну ознаку роду, тобто слова-іменники за родами не змінюються. Кожен іменник належить до чол, жін, сер роду.

Деякі іменники мають тільки форму множини, до жодного з родів не належить. Іменник має словозмінні морфологічні ознаки відмінка і числа, тобто слова-іменники змінюються за відмінками і числами. За належністю до певного роду та за закінченнями всі змінювані іменники поділяються на 4 типи відмінюванняя, або відміни. За своїм типом відмінюються іменники, що мають тільки форму множини

2. При визначенні роду незмінюваних іменників іншомовного по­ходження майте на увазі, що:

а) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, прекрасна міс, поважна місіс;

б) назви тварин мають чоловічий рід: цей поні,цей кенгуру, але ця цеце;

в) назви неістот належать переважно до середнього роду: це паль­то, це метро;

г) власні назви зберігають рід загальних назв (місто, озеро, ріка, країна, село тощо): велике Баку, Поті (міста); глибоке Онтаріо (озе­ро), широка Оріноко (річка), Огайо (штат) прийняв гостей;

д) незмінювані складноскорочені слова мають переважно той же рід, що й основне слово: райвно (відділ - чоловічий рід), загс (запис -чоловічий рід), внз (заклад- чоловічий рід).

Іменники мають два числа: однину і множину.

Іменники у формі однини вживаються для позначення назви одного предмета: парта, дочка, дуб, партнер, озеро. Іменники у Зюрмі множини вживаються для позначення назви кількох од­норідних предметів: парти, дочки, дуби, партнери, озера.

За відношенням до числа іменники поділяються на три групи.

1. Іменники, що вживаються і в однині, і в множині: пень -пні, двигун - двигуни,річка -річки.

2. Іменники, що вживаються тільки в однині. До них нале­жать: а) назви речовин: сіно, мідь, віск, горох, молоко, сталь; б) збірні іменники: селянство, ткацтво, кіннота, комашня, дітвора; в) іменники з абстрактним значенням: глибина, старість, далечінь; г) власні назви: Київ, Петро, Сатурн, Індія.

3. Іменники, що вживаються тільки у множині. Відмінок виражає синтаксичні функції іменника, вказує на відношення функції іменника до інших слів у реченні. Відмінкові значення можна виявити за допомогою закінчень або прийменників.

У сучасній українській мові шість відмінків. До кожного з них можна поставити питання: називний - хто? що?; родо­вий - кого? чого?; давальний - кому? чому?; знахідний -кого? що?; орудний - ким? чим?; місцевий - на кому? на чому? Крім цих відмінків для іменників чоловічого і жіночо­го роду вживається ще і клична форма.

Називний відмінок зветься прямим як відмінок суб'єкта, що виконує дію, тобто первина форма, в якій завжди стоїть підмет