2015-09-06
170
Спеціальне використання природних рослинних ресурсів на праві власності не регулюється Законом "Про рослинний світ", але, згідно з ч. 2 ст. 79 ЗК, право власності на земельну ділянку поширюється і на об'єкти рослинного світу, що на ній знаходяться. Тобто суб'єкти аграрного права — власники Земельних ділянок — є водночас власниками об'єктів рослинного світу в межах своїх земельних ділянок. Закон "Про рослинний світ" передбачає, що власники земельних ділянок не сплачують збір за спеціальне використання рослинних ресурсів, позаяк сплачують плату за землю. Дозволом на спеціальне використання рослинних ресурсів у цьому разі буде державний акт про право власності на землю.
ПОРЯДОК ВИКОРИСТАННЯ ОБЄКТІВ ТВАРИННОГО СВІТУ
Дикі тварини стають об'єктами аграрного права через використання їх у сільськогосподарській діяльності, добування їх суб'єктами аграрного права і через знищення їх як шкідників сільського господарства.
Важливими законодавчими актами щодо цього є закони України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ", від 22 лютого 2000 р. "Про мисливське господарство та полювання" та від 6 лютого 2000 р. "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них".
|
|
|
Об'єктами тваринного світу є (ст. 3 ЗУ "Про тваринний світ") дикі тварини (хордові й безхребетні) в усьому їх видовому і популяційному розмаїтті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), частини диких тварин (роги, шкіра, ратиці, копита тощо), продукти їхньої життєдіяльності (мед, віск тощо).
Правовий режим сільськогосподарських і свійських тварин визначається відповідно аграрним чи цивільним законодавством, але не природноресурсовим, тобто на них не поширюється дія Закону "Про тваринний світ".
Відповідно до ст. 4 Закону "Про тваринний світ" встановлюються 2 правових режими диких тварин: загальнодержавного й місцевого значення. До об'єктів тваринного світу загальнодержав ного значення належать ті тварини, що перебувають у державній власності, а також ті, які перебувають у комунальній чи приватній власності, але визнані об'єктами тваринного світу загальнодержавного значення. До об'єктів тваринного світу місцевого значення належать ті тварини комунальної та приватної власності, які не визнані об'єктами тваринного світу загальнодержавного значення.
Статті 16 та 17 Закону "Про тваринний світ" визначають фактичні ознаки розмежування загального та спеціального використання тваринного світу. Згідно з Законом, загальне використання об'єктів тваринного світу здійснюється без вилучення їх із природного середовища, а також без знищення тварин, руйнування їхнього житла та інших споруд (нір, хаток, гнізд, лігв, мурашників, бобрових загат тощо), порушення середовища існування тварин і погіршення умов їх розмноження.
|
|
|
До спеціального використання об'єктів тваринного світу належать усі види використання, що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням) із природного середовища, зокрема знищення диких тварин. На спеціальне використання об'єктів тваринного світу потрібно отримати дозвіл і внести збір. Суб'єкти аграрного права можуть у порядку загального використання тваринного світу послуговуватися корисними властивостями життєдіяльності тварин (природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо), ловити рибу у водоймах загального користування, тобто в усіх водоймах, що перебувають у державній власності і не закріплені на праві спеціального використання іншим особам, здійснювати інші види використання об'єктів тваринного світу без вилучення їх з природної волі чи знищення. Для охорони тварин і підтримування екологічної рівноваги право спеціального використання об'єктів тваринного світу може бути обмежене чи заборонене на певних територіях та в певні строки органами Мінприроди.
Спеціальне використання тваринного світу на праві власності передбачає можливість перебування об'єктів тваринного світу в державній, комунальній та приватній власності. За ст. 7 Закону України "Про тваринний світ" можливе перебування об'єктів тваринного світу в приватній власності суб'єктів аграрного права. Але право власності має бути підтверджене відповідними документами. Ця вимога не стосується риби, виловленої за правом загального використання об'єктів тваринного світу. Право приватної власності на об'єкти тваринного світу може бути обмежене в інтересах охорони цих тварин органами Мінприроди. У разі жорстокого поводження з тваринами право приватної власності на них може бути припинене.
Законодавство знає кілька правових режимів видачі дозволів на спеціальне використання тваринного світу. Такі дозволи видаються на підставі затверджених Мінприроди лімітів на спеціальне використання об'єктів тваринного світу. Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів та Положення про встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення, затверджені постановою КМУ від 10 серпня 1992 р. № 459. Видача дозволів на спеціальне використання рибних ресурсів здійснюється органами Державного департаменту рибного господарства Мінагрополітики України згідно з правилами рибальства. Дозволи на добування ведмедя, кабана, лані, оленя, лося та деяких інших тварин видають органи Держкомлісгоспу, а на вовка, лисиці, бродячих собак і котів, граків, сорок та деяких інших тварин — органи Мінприроди. Полювати на пернату дичину, кроля, зайця, вовка та лисиці, бродячих собак і котів, сорок, граків можна також за дозволами, які видають користувачі мисливських угідь. Процедура видачі дозволів на спеціальне використання об'єктів тваринного світу регулюється також Правилами видачі дозволів на спеціальне використання диких тварин та інших об'єктів тваринного світу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженими наказом Мінекобезпеки від 26 травня 1999 р. № 115. Інколи процедура вимагає погодження видачі дозволу з органами ветеринарної медицини, МОЗ, Держкомлісгоспу. Дозволи на спеціальне використання тварин, занесених до Червоної книги, видаються Мінприроди згідно з Інструкцією про порядок видачі дозволів на добування (збирання) видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, затвердженою наказом Мінприроди від 1 лютого 1993 р. № 3.
|
|
|
Справляння збору за спеціальне використання об'єктів тваринного світу диференціюється за видами тварин. Щодо спеціального використання рибних ресурсів збір справляється згідно з Порядком справляння плати за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів, затвердженим постановою КМУ від 6 квітня 1998 р. № 449. Збір за спеціальне використання інших тварин справляється згідно з Тимчасовим порядком справляння плати за спеціальне використання диких тварин, затвердженим постановою КМУ від 25 січня 1996 р. № 123.
54.ПОНЯТТЯ ЗЕМЕЛЬ С/Г ПРИЗНАЧЕННЯ
(ст.22 ЗК). Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
а) громадянам — для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
б) сільськогосподарським підприємствам — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам — для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об’єднанням громадян — для ведення підсобного сільського господарства.
|
|
|
4. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
(ст.23 ЗК) Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.
Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.
Для будівництва промислових підприємств, об’єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв’язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.
Лінії електропередачі і зв’язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.
ПОНЯТТЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ
(ст.79 ЗК) Земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
56.ПРАВА ВЛАСНИКІВ ТА КОРИСТУВАЧІВ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК.
(ст.90 ЗК) Власники земельних ділянок мають право:
а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;
б) самостійно господарювати на землі;
в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських таінших культур, на вироблену продукцію;
г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі;
ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
2. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
(ст.95 ЗК) Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:
а) самостійно господарювати на землі;
б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та
інших культур, на вироблену продукцію;
в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі;
г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
2. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
ОБОВЯЗКИ ВЛАСНИКІВ ТА КОРИСТУВАЧІВ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК.
(ст.91 ЗК) Власники земельних ділянок зобов’язані:
а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;
б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
в) своєчасно сплачувати земельний податок;
г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;
е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
2. Законом можуть бути встановлені інші обов’язки власників земельних ділянок.
(ст.96 ЗК) Землекористувачі зобов’язані:
а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;
б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;
г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;
е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
2. Законом можуть бути встановлені інші обов’язки землекористувачів.
60.ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ДОГОВОРІВ У СФЕРІ ВИРОБЛЕННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ С/Г ПРОДУКЦІЇ
Договір - угода двох або більше сторін про встановлення, зміну чи припинення відповідних прав і обов'язків. В Україні порядок укладання і виконання договорів, а також питання юрид. відповідальності за їх порушення регулюються чинним зак-вом, зокрема Цивільним кодексом України. Міжнародні Д. регулюються правом міжнар. договорів (Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969, Віденська конвенція про правонас-тупництво держав стосовно договорів 1978).
Загальні положення про правочини та їх різновид — договори — містяться в цивільному законодавстві, а правила про окремі специфічні договори в господарських відносинах зазнали свого правового регулювання в рамках господарського законодавства.
Наука аграрного права не може не враховувати системи договірних зобов'язань за ЦК, який поділяє їх на договори:
-ті, що опосередковують перехід права власності;
-пов'язані з передачею майна у тимчасове користування;
-про виконання робіт;
-про надання послуг;
-про страхування;
-про кредитно-розрахункові відносини;
-про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Найповніше специфіку договірних відносин у сільському господарстві враховує класифікація, яка поділяє аграрно-правові договори на 3 основні групи:
1) договори про виробництво сільськогосподарської продукції.
2) договори про реалізацію продукції та постачання.
2) про надання різноманітних послуг.
Поза цією системою договорів лишається велика група договорів: договори про використання науково-технічної продукції у сільському господарстві, наприклад, договори на передачу (відчуження) прав на сорт, договори на передачу (відчуження) майнового права на сорт і передачу права на використання сорту; договори про виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт у сфері сільського господарства тощо.
В ст.3 ЦК засадою цивільного законодавства проголошено свободу договору, що уможливлює створення змішаних і комплексних договорів. Такі договори є самостійним різновидом договірних зобов'язань.
ДОГОВОРИ СПРЯМОВАНІ НА РЕАЛІЗАЦІЮ С/Г ПРОДУКЦІЇ
У науці аграрного права вирізняється група договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції. У науковій та практичній літературі пропонується така система договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції:
-договір контрактації сільськогосподарської продукції;
-договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції;
-договір міни; договір комісії.
Але до такої системи побудови договірних зобов'язань мають бути зроблені певні застереження: по-перше, контрактація, за ЦК, розглядається як різновид купівлі-продажу; по-друге, за власною природою договір комісії безпосередньо не сприяє реалізації сільськогосподарської продукції, а лише опосередковує її в майбутньому, тому що за договором комісії, відповідно до ст. 1011 ЦК, одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Особливе місце у системі аграрно-правових договорів належить біржовим договорам на реалізацію сільськогосподарської продукції.
ДОГОВОРИ СПРЯМОВАН НАЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБЄКТІВ АГР. ПРАВА
До договорів, спрямованих на забезечення господарської діяльності можна віднести:
1) договори про виробництво сільськогосподарської продукції - про спільну діяльність з виробництва певної продукції рослинництва та тваринництва; про спільну діяльність з виробництва, дорощування та відкормлювання молодняку худоби та птиці; на виробництво та переробку кормів для тваринництва; з фермерськими господарствами на виробництво продукції на землях цих господарств;
2) про надання різноманітних послуг - про агрохімічне обслуговування сільськогосподарських підприємств; про виконання меліоративних робіт; про ремонт техніки та її технічне обслуговування; про виконання інших підрядних робіт; про надання наукових послуг аграрним підприємствам; договори з банківськими установами.
ДОГОВІР КОНТРАКТАЦІЇ С/Г ПРОДУКЦІЇ
За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію передати її у власність заготівельнику (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими в договорі цінами.(ч. 1 ст. 713 ЦК)
Договір контрактації є одночасно різновидом договору купівлі-продажу, договору поставки. Тому на нього, відповідно, поширюються загальні норми купівлі-продажу поставки, якщо інше не встановлено договором чи законом. Договір контрактації — це типовий консенсуальний, сплатний двосторонній договір.
Сторонами договору контрактації сільськогосподарської продукції є виробник сільськогосподарської продукції та її заготівельник (контрактант).
Виробником може бути юридична особа або фізична особа-підприємець, яка вирощує (виробляє) сільськогосподарську продукцію.
Заготівельником (контрактантом) є також юридична особа або фізична особа-підприємець, яка закуповує сільськогосподарську продукцію для наступного продажу або наступної переробки.
В деяких випадках до суб'єктів договору контрактації сільськогосподарської продукції, крім сторін, може також належати визначений заготівельником (контрактантом) одержувач.
Предмет договору контрактації — будь-яка продукція сільськогосподарського виробництва (рослинництва, тваринництва, тощо) як в необробле-ному вигляді (зернові, картопля, овочі), так та, що пройшла первинну обробку (масло; вершки).
Особливості договору контрактації щодо його предмету полягають, у наступному:
— предметом договору є сільськогосподарська продукція, яка ще підлягає вирощуванню (зерно, овочі тощо) або виробництву, розведенню в умовах сільської о господарства (жива худоба, птахи т.ін.);
— вирощування (розведення) пов'язане з різними стадіями сільськогосподарського виробництва (обробкою грунту, посівом, збиранням тощо) його умовами, що іноді не залежать від волі виробника (посуха, непередбачені розміри повенів, хвороби тварин тощо).
В договорі обов'язково зазначаються:
— види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, граничне допустимий вміст у продукції шкідливих речовин;
— кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника:
— ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок умови доставки, строки здавання-приймання продукції;
— обов'язки контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти підприємства;
— взаємна відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору.
Виробництво сільськогосподарської продукції значною мірою залежить від кліматичних умов, тому конкретні строки здачі продукції сторони можуть погоджувати додатково. Оплата за договором, як правило, здійснюється у вигляді повного чи часткового авансування.
На заготівельника покладається низка додаткових обов'язків: не тільки прийняти продукцію у заготівельника, а й забезпечити її вивезення, надати пакувальні матеріали, тару. Заготівельник не має права відмовитися від прийняття продукції, яка відповідає умовам договору знаходиться у визначеному місці здачі.
Державна закупівля сільськогосподарської продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції, відповідно до Типового договору контрактації.
Закупівля сільськогосподарської продукції і продовольства для загальнодержавних потреб регулюється Указом Президента України від 18 січня 1996 р. № 62/96 "Про задоволення державних і регіональних потреб у сільськогосподарській продукції на 1996 рік" (див. лист Вищого арбітражного суду України від 22 березня 1996 р. № 01-8/110 "Про Закон України "Про поставки продукції для державних потреб").
У разі здійснення закупівель товарів, робіт і послуг, що цілком або частково відбувається за рахунок державних коштів, за умови, коли вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує суму, еквівалентну 2 тис. євро, а робіт — 100 тис. євро, то до таких відносин застосовується Закон України від 22 лютого 2000 р. "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти". При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 6 цього Закону, у разі, якщо предметом закупівлі є сільськогосподарська продукція чи продукти харчування вітчизняного виробництва, брати участь у тендерах можуть виключно вітчизняні сільськогосподарські товаровиробники та підприємства харчової або переробної промисловості. Відповідно до ч. З ст. 14 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" замовник не має права ділити закупівлю на частини з метою уникнути застосування процедур, передбачених цим Законом, з урахуванням ч. 1 зазначеної статті, яка визначає основною процедурою закупівлі відкриті торги. Тобто замовник зобов'язаний здійснювати закупівлю, враховуючи необхідність раціонального й економічного витрачання бюджетних коштів, забезпечення максимальної конкуренції та прозорості під час здійснення закупівлі.
Контрактант зобов'язаний вчасно і цілком розрахуватися за отриману продукцію. В іншому разі відповідно до ст. 4 Указу Президента України від 16 березня 1995 р. № 227/95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" підприємства оптової та роздрібної торгівлі незалежно від форм власності сплачують пеню у розмірі 1,5% від суми платежу на користь товаровиробника сільськогосподарської продукції та продовольства за кожен банківський день прострочення платежу, якщо більший розмір пені не обумовлено угодою сторін.
Для договорів контрактації встановлено обов'язковий авансовий порядок оплати отриманої продукції. Сторони зобов'язані визначити в договорі розмір такого авансу і терміни його виплати. Так, для закупівель сільськогосподарської продукції за держконтрактом встановлено обов'язковий порядок авансового платежу в розмірі 50% вартості законтрактованої продукції.
Для договору контрактації є обов'язковими положення про відповідальність сторін, а також вимога реального виконання зобов'язань. За невиконання або неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань за договором настає відповідальність у вигляді неустойки і/чи відшкодування збитків.
ДОГОВОРИ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ В АГРАРНОМУ ПРАВІ ЇХ ВИДИ.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК).
Різновидами договору купівлі-продажу є:
1) договір роздрібної купівлі продажу (ст.698 ЦК);
2) договір поставки (ст.712 ЦК);
3) договір контрактацій сільгосппородукції (ст.714 ЦК)
4) договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу (ст.714 ЦК).
5) договір міни (ст.715 ЦК).
Договір купівлі-продажу іменний, двосторонній, консенсуальний сплатний договір. Істотними умовами договору купівлі-продажу традиційно вважаються предмет та ціна. На відміну від ЦК 1963 р., за яким ціна була істотною умовою договору купівлі-продажу, за ЦК 2003 р. ціна є істотною Умовою лише для окремих видів договорів купівлі-продажу (наприклад, про-даж нерухомості). В інших випадках за відсутності прямої вказівки на ціну безпосередньо в договорі вона визначається за правилами ст. 632 ЦК, тобто сплачується звичайна ціна, яка склалася на аналогічні товари на момент укладення договору.
Водночас, умова про консесуальність договору не є однозначною. Інколи договір купівлі-продажу можна вважати реальним (момент виконання збігається з моментом укладення).
Предметом договору можуть виступати як речі, визначені індивідуальними та родовими ознаками, так майнові права та право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.
Для того, щоб річ визнавалася товаром могла виступати як предмет договору купівлі-продажу, необхідно наділити її такою властивістю, як обігоз-датність. Речі, обмежені в обігу, можуть бути предметом договору купівлі-продажу лише за наявності у продавця та покупця спеціального дозволу на їх реалізацію чи придбання (наркотичні речовини, мисливська зброя), а речі, які вилучені з обігу, взагалі не можуть продаватися купуватися.
Найчастіше предметом договору купівлі-продажу виступають речі, які є у продавця на момент укладення договору або будуть створені (придбані) у майбутньому. Умова щодо предмету договору купівлі-продажу вважається виконаною, якщо зміст договору дозволяє визначити найменування товару його кількість. Кількість може визначатися в мірах ваги, площі, штуках тощо.
Сторонами в договорі є продавець, покупець. За загальним правилом право продажу товару надано власнику. Водночас у певних випадках стороною може бути й інша особа (наприклад, транспортна організація — ари реалізації швидкопсувного вантажу, якщо виникла загроза його псування неможливо отримати вказівки від вантажовідправника).
Договір купівлі продажу може укладатися як в усній, так в письмовій чи письмовій нотаріальній формі, а також шляхом вчинення конклюдентних дій, тобто дій, які свідчать про бажання покупця укласти договір на запропонованих йому умовах.
Форма договору залежить від ціни договору, суб'єктного складу, предмета договору спеціальних вказівок закону. Так, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового» комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Договір купівлі продажу належить до типових двосторонніх договорів, зміст договору становлять права та обов'язки сторін.
Головними обов'язками продавця є:
— передати товар покупцеві у власність. Передача можу здійснюватися або шляхом безпосереднього вручення або здачею товару для перевезення чи пересиланням органам транспорту чи пошти;
— передати покупцеві необхідні документи на товар, які передбачені законом чи договором;
— забезпечити виникнення у покупця права власності на товар;
— інформувати покупця про недоліки речі;
— попередити покупця про права третіх осіб, тобто про так звані» юридичні недоліки речі»;
зберігати продану річ в тих випадках, коли право власності переходить до покупця до її передачі;
- виступити на боці покупця, якщо треті особи звернулися до покупця з позовом про витребування речі.
Їм кореспондують головні обов 'язки покупця:
- сплатити обумовлену грошову суму за товар;
вчинити дії, необхідні для забезпечення передачі товару (надати від-вантажувальні реквізити, оформити довіреність представнику тощо);
