2015-09-06
189
У разі визнання підприємства банкрутом його ліквідація проводиться згідно з ліквідаційною процедурою, передбаченою Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
Ліквідаційна комісія вміщує в офіційній пресі за місцезнаходженням підприємства публікацію про його ліквідацію, порядок і строк заяви кредиторами претензій. Разом з цим ліквідаційна комісія зобов’язана провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству і виявленню претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства.
Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно підприємства і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його загальним зборам членів підприємства або суду.
Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Претензії вважаються погашеними, якщо вони не визнані ліквідаційною комісією, а також якщо кредитори протягом місячного строку з дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензій не подадуть позовів до суду про задоволення вимог.
Претензії кредиторів до ліквідованого підприємства задовольняються з майна цього підприємства. При цьому в першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетами, установами банку і компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому завдано шкоди ліквідованим підприємством.
Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для їх заяви, задовольняються з майна підприємства, що залишилося після задоволення першочергових претензій, виявлених претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк.
У разі ліквідації підприємства здійснюється капіталізація платежів, належних з підприємства у зв’язку із заподіянням каліцтва або іншим ушкодженням здоров’я чи із смертю громадянина.
Паї членів підприємства видаються їм натурою або грішми чи цінними паперами після задоволення претензій кредиторів.
Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, розподіляється між членами підприємства.
ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ
Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених ГК, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.
Господарські товариства є юридичними особами.
Суб’єкти господарювання — юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.
Основними кваліфікуючими ознаками господарських товариств є:
— недержавна або державна форми власності;
— відносини участі (інвестування);
— обов'язкове об'єднання учасниками (акціонерами) своїх капіталів (майнових внесків);
— необов'язковість особистої трудової участі акціонерів (учасників) у діяльності господарського товариства;
— управління й контроль, який здійснюється учасниками (акціонерами), залежить від розміру їх частки у статутному фонді товариства;
— наявність інституту права на дивіденди та ін.
Діяльність господарських товариств в аграрному секторі економіки регулюється ЦК, ГК, від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства"' та ін.
Відповідно до ст.80 ГК, ст. 1 ЗУ "Про господарські товариства" можуть створюватися:
- акціонерні товариства,
- товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю,
- повні та
- командитні товариства.
У сфері сільськогосподарського виробництва діють переважно акціонерні товариства закритого та відкритого типів (ЗАТ та ВАТ) і товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ).
Господарські товариства можна поділити на дві групи:
-об'єднання капіталів та
-об'єднання осіб.
До першої групи належать такі товариства, які при їх створенні передбачають об'єднання майна засновників та учасників і необов'язково - особистої участі (тобто підприємницької діяльності),
до другої групи - товариства, в яких їх засновники беруть участь не тільки майновими внесками, а й безпосередньо особистою участю.
Об'єднаннями капіталів розглядаються такі господарські товариства, як акціонерні та товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю.
Акціонерним вважається товариство, яке має статутний фонд, поділений на певне число акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства лише у межах належних їм акцій.
Акціонерні товариства бувають: відкритими, акції яких можуть поширюватися шляхом відкритої передплати і купівлі-продажу на біржах, і закритими, коли їхні акції розподіляються між засновниками і не можуть поширюватися шляхом передплати, купуватися і продаватися на біржах.
Товариства з обмеженою відповідальністю, має статутні фонди, які також поділено на частки (паї), розміри яких визначаються установчими документами. Товариства з обмеженою відповідальністю утворюють статутні фонди за рахунок коштів учасників (пайовиків), число яких, як правило, невелике і наперед відоме. Товариство з обмеженою відповідальністю за своїми зобов'язаннями відповідає теж належним йому майном.
Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділено на частки, визначені статутними документами. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками у статутний фонд, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.
До об'єднань осіб належать повні і командитні товариства.
Повне товариство - це таке товариство, всі учасники якого займаються сумісною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Солідарна відповідальність означає, що при недостатності майна у такого товариства кредитор має право звернутися з вимогою про покриття боргу як до всіх учасників разом, так і до кожного з них зокрема, як у частині, так і в повній сумі боргу.
Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб’єкти підприємництва.
Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).
ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ
Здійснюється в 3 етапа:
1) прийняття рішення та затвердження статуту чи установчого договору;
3) внески учасниками соїх майнових часток;
4) державна реєстрація.
Згідно ч. 1 ст. 56 ГК суб'єкт господарювання може бути утворений:
а) за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу (загальний порядок). Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник.
Засновники реалізують засновницькі права шляхом:
-обрання організаційної форми суб'єкта господарювання; визначення цілей і предмета його діяльності;
-прийняття рішення про його створення; затвердження в установленому порядку статуту;
-передачі безоплатно на баланс суб'єкта господарювання основних фондів та обігових коштів;
-формування органів управління, визначення у статуті меж їхніх повноважень тощо.
б) у випадках, спеціально передбачених законодавством, -за рішенням інших органів, організацій і громадян (спеціальнип порядок). Так, в окремих випадках (наприклад, щодо підприємств будівельного комплексу) функції і по вноваження щодо утворення державних унітарних підприємств Кабінет Міністрів України делегує господарсь ким об'єднанням: корпораціям, концернам тощо.
Забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.
Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) відкритих акціонерних товариств щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного (складеного) капіталу повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою).
Ст. 56 ГК визначає також способи утворення суб'єкта господарювання:
- шляхом заснування нового суб'єкта господарювання;
- шляхом реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання;
- шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурен-тного законодавства.
Господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації.
Державна реєстрація господарського товариства здійснюється відповідно до закону.
Державна реєстрація суб'єктів господарювання - це засвідчення факту створення або припинення юридичної осо-би, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р.
Згідно з Законом порядок проведення державної реєстрації суб'єктів господарювання (юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) включає, зокрема:
-перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;
-перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;
-внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;
-оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.
Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.
Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору такі документи:
-заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи.
-копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;
-два примірники установчих документів.
-документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи (ч. 1 ст. 24 Закону). Відповідно до ст. 10 Закону реєстраційний збір за проведення державної реєстрації справляється у такому розмірі:
10 НМДГ -за проведення державної реєстрації юридичної особи;
Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.
Господарське товариство може відкривати рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди лише після його державної реєстрації. Угоди, укладені засновниками товариства до дня його реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством в порядку, визначеному законом та установчими документами.(ч.1 ст.84 ГК)
Угоди, укладені засновниками до дня реєстрації товариства і в подальшому не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для осіб, які уклали ці угоди. (ч.1 ст.84 ГК)
Відповідно до ст. 82 ГК установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.
Установчі документи господарського товариства відповідно до ст. 4 Закону «Про господарські товариства» повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменуня та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.
Статут акціонерного товариства, крім зазначених в ст. 4 Закону «Про господарські товариства» відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.
Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у ст. 4 Закону «Про господарські товариства», повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.
Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.
Засновницький договір повного товариства і командитного товариства, крім відомостей, зазначених у ст. 4 Закону «Про господарські товариства», повинні визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.
Найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних товариств і командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості. Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.
До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського то вариства, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк.
Установчі документи господарського товариства у передбачених законом випадках погоджуються з Антимоно-польним комітетом України.
Порушення встановлених ст. 82 ГК вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства є підставою для відмови у його державній реєстрації.
24.ПРАВА ТА ОБОВЯЗКИ УЧАСНИКІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ
Учасники товариства мають право:
- брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;
- брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;
- вийти в установленому порядку з товариства;
- одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів;
- отримувати частину вартості майна товариства у разі його ліквідації. Ця частина має бути пропорційною вартості частки (акцій), що належать учаснику;
- розпоряджатися часткою (акціями): продавати, передавати, відчужувати іншим способом у порядку, визначеному чинним законодавством та установчими документами товариства;
- купувати частку (її частину) у разі відступлення учасником товариства (додатково випущені акції - в акціонерному товаристві).
Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
Учасники товариства зобов’язані:
- додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;
- виконувати свої зобов’язання перед товариством, в тому числі і пов’язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;
- не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;
- нести інші обов’язки, якщо це передбачено ЗУ «Про господарські товариства», іншим законодавством України та установчими документами.
ПОРЯДОК ЛІКВІДАЦІЇ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ
Господарське товариство ліквідується:
- за ініціативою власника (власників) або уповноважених ним органів,
- за рішенням інших осіб (засновників господарського товариства чи їх правонаступників),
- за рішенням суду (у випадках, передбачених чинним законодавством);
- у зв'язку із закінченням строку, на який воно створювалося чи в разі досягнення мети, заради якої його було створено;
- у разі визнання його в установленому порядку банкрутом;
- у разі скасування його державної реєстрації.
Ліквідація господарського товариства здійснюється ліквідаційною комісією, яка створюється власником (власниками) майна товариства чи його (їх) представниками (органами), або за рішенням суду (в разі припинення діяльності товариства за рішенням суду). Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується. Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію, встановлює порядок та визначає строки її проведення, а також строк для заяви претензій кредиторами (він може бути меншим, ніж 2 місяці з дня оголошення про ліквідацію).
З дня утворення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами господарського товариства. Ліквідаційна комісія насамперед вміщує в спеціальному виданні оголошення про ліквідацію товариства та про порядок і строки заяви кредиторами претензій; явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально в письмовій формі у строки, встановлені чинним законодавством. Одночасно ліквідаційна комісія вживає відповідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості господарського товариства, яке ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, письмово повідомляючи кожного з них про ліквідацію товариства. Вона оцінює наявне майно господарського товариства, яке ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію.
Претензії кредиторів задовольняються з майна суб'єкта, що ліквідується. Слід зауважити, що кошти, належні господарському то вариству, в тому числі від продажу його майна в разі ліквідації, після розрахунків розподіляються між учасниками товариства в порядку і на умовах, передбачених ГК, ЗУ"Про господарські товариства" та установчими документами товариства, 6-місячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію
У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його кошти не підлягають розподілу між учасниками товариства до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій погашення заборгованості.
Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.
Товариство вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу.
Відповідно до положень Закону України від 14 травня 1992 р. "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" процедури санації та ліквідації акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, мають ряд особливостей.
По-перше, під час введення процедури розпорядження майном боржника аналіз фінансового становища сільськогосподарського товаровиробника повинен здійснюватися з урахуванням сезонності сільськогосподарського виробництва та його залежності від природно-кліматичних умов, а також можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів, які господарське товариство може одержати після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт.
Рішення про звернення з клопотанням до господарського суду про санацію сільськогосподарських товаровиробників приймає комітет кредиторів за участю представника органу місцевого самоврядування відповідної територіальної громади. Санація таких господарських товариств вводиться на строк до закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, потрібного для реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції. Однак зазначений строк не може перевищувати 15 місяців. У разі, якщо протягом строку санації погіршилося фінансове становище сільськогосподарського товаровиробника через стихійне лихо, з епізоотіями та іншими несприятливими умовами, вищенаведений строк санації можна продовжити на 1 рік.
По-друге, у разі продажу об'єктів нерухомості, які використовуються для цілей сільськогосподарського виробництва та є у власності господарського товариства, що визнано банкрутом, за інших рівних умов переважне право на придбання зазначених об'єктів належить сільськогосподарським підприємствам і фермерським господарствам, розташованим у цій місцевості.
По-третє, рішення щодо земельних ділянок, які є у власності такого господарського товариства і надані йому в постійне чи тимчасове (на умовах оренди) користування, приймається за ЗК. Зокрема, згідно зі ст. 139 ЗК, звернення стягнення на земельні ділянки, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, допускається у випадках, коли у власників таких ділянок відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення, якщо інше не запропоновано власником земельної ділянки. Такі земельні ділянки підлягають продажу на земельних торгах, що провадяться у формі аукціону відповідно до норм гл. 21 ЗК
ВІДМІННІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО КООПЕРАТИВУ ВІД СФГ
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", сільськогосподарським кооперативом є юридична особа, створена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство", фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, згідно із законом.
Основними кваліфікуючими ознаками сільськогосподарських кооперативів є:
- недержавна форма власності;
- відносини членства;
- управлінські функції здійснюються членами кооперативу за принципом: "один член — один голос";
- особиста трудова участь членів у спільній виробничій або іншій господарській діяльності в аграрному секторі;
- об'єднання членами своїх майнових пайових внесків;
- наявність інституту кооперативних виплат і виплат на паї та ін.
Порівняно із сільськогосподарськими кооперативами особливість фермерських господарств полягає у таких головних ознаках:
— членство засноване виключно на родинних та/або сімейних зв'язках,
— спільна сумісна власність членів господарства на його майно (якщо інше не обумовлено в договорі між ними);
— можливість створення господарства однією особою;
— право на створення такого господарства має виключно дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, має відповідну кваліфікацію та пройшов конкурсний відбір тощо.
Діяльність фермерських господарств регулюється ЦК, ГК та ЗК України, законами "Про фермерське господарство" та ін.
СКЛАД УЧАСНИКІВ СУБЄКТІВ АГРАРНОГО ПРАВА
Суб'єктами господарювання у сфері сільськогосподарського товарного виробництва є учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
Учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ СУБЄКТІВ АГРАРНОГО ПРАВА
Сільськогосподарський кооператив (ЗУ «Про сільськогосподарську кооперацію»)
(ст.35) Трудові відносини членів кооперативу (об’єднання)
регулюються цим Законом, законодавством про працю, статутом та правилами внутрішнього розпорядку кооперативу.
Для виконання статутних завдань і цілей кооператив (об’єднання) може залучати до роботи за трудовим договором осіб, які не є членами кооперативу. За згодою сторін між кооперативом та найманим працівником може укладатися договір у формі контракту.
Кооператив (об’єднання) самостійно визначає форми і систему оплати праці членів кооперативу (об’єднання) і найманих працівників з урахуванням норм і гарантій, встановлених законодавством.
Кооперативні виплати і виплата часток доходу на паї членам кооперативу та асоційованим членам до оплати праці не належать.
(ст.36) Кооператив (об’єднання) забезпечує дотримання встановлених норм і правил з охорони праці, техніки безпеки, вимог щодо виробничої санітарії.
Кооператив (об’єднання) несе відповідальність за шкоду, заподіяну здоров’ю членів кооперативу (об’єднання) — фізичних осіб, найманих працівників внаслідок виконання ними своїх службових обов’язків, відповідно до законодавства.
Фермерське господарство (ЗУ „Про фермерське господарство”)
(ст.27) Трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом).
Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються Статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), — законодавством України про працю.
Трудові спори у фермерському господарстві вирішуються у встановленому законом порядку.
З особами, залученими до роботи у фермерському господарстві, укладається трудовий договір (контракт) у письмовій формі, в якому визначаються строк договору, умови праці і відпочинку (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо).
Видача трудових книжок членам фермерського господарства і громадянам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), та їх ведення здійснюються відповідно до законодавства України про працю.
Розмір оплати праці і тривалість щорічної відпустки осіб, які працюють у фермерському господарстві за трудовим договором (контрактом), не повинні бути меншими за встановлений державою розмір мінімальної заробітної плати і передбачену законом тривалість щорічної відпустки.
Голова фермерського господарства створює безпечні умови праці для членів господарства і громадян, які уклали трудовий договір (контракт), забезпечує дотримання вимог техніки безпеки, виробничої гігієни та санітарії, пожежної безпеки.
