Гландулярний хейліт

Гландулярний хейліт (cheilitis glandularis) — захворювання, що зумовлене запаленням переміщених у червону кайму дрібних слинних залоз, їх гіпертрофією та гіперфункцією. Вперше цей термін ввів у медичну літературу Фолькманн (Volkmann, 1870), який описав гнійний гландулярний хейліт.

У 1926 р Puente і Acevedo описали простий гландулярний хейліт Захворювання пов'язане з природженою аномалією слинних залоз. Клінічне ця аномалія проявляється після стате­вого дозрівання, найчастіше v віці 40—60 років Нижня губа

уражається в 2 рази частіше, ніж верхня. Характеризується гете­ротопією в зону Клейна слизово-слинних залоз або їх вивідних проток, збільшенням кількості залоз губи, їх гіпертрофією і гіперфункцією, виділенням із розширених проток прозорого секрету. Може ускладнюватися серозним або гнійним запален­ням. У виникненні запалення залоз важливого значення нада­ють емоційно-психічному фактору, травмі губ, інфікуванню.

Запалення слинних залоз може бути серозним, гнійним, а у випадках затяжного хронічного перебігу — фіброзним і супро­воджуватися зроговінням навколо вивідних проток. Серозне за­палення клінічно проявляється припуханням губи, застійною гіперемією. Внаслідок виступання гіпертрофованих слинних за­лоз поверхня CO стає горбистою. Із розширених вивідних про­ток залоз виділяється світла рідина у вигляді прозорих крапель («симптом роси, або краплі»). Через те, що губа у хворих на гландулярний хейліт періодично змочується слиною, яка випа­ровується, червона кайма стає сухою, лущиться, на ній з'являються тріщини, ерозії.

При патогістологічному дослідженні виявляють різку гіперплазію залоз, розширення окремих їх ацинусів і вивідних проток. Навколо вивідних проток відзначається незначна за­пальна інфільтрація.

Гнійна форма гландулярного хейліту розвивається внаслідок проникнення в розширені вивідні протоки піогенної інфекції. Розрізняють обмежене гнійне запалення 1—2 залоз і дифузне, яке спостерігається частіше. Запалення характеризується при­пухлістю, збільшенням губи, здебільшого нижньої, червона кайма якої покрита щільно фіксованими жовто-зеленими або буро-чорними кірками. Навколо конусоподібних підвищень ви­відних проток локалізуються ерозії, тріщини. При натискуванні на вивідні протоки із них витікає мутна, густа рідина — білковий секрет із гнійним ексудатом. Інколи ексудат закупо­рює вивідні протоки, що призводить до утворення абсцесів.

При патогістологічному дослідженні виявляють гіперплазію залоз; епітелій їх набряклий, ядра заокруглені, гіперхромні. В сполучнотканинній основі залозистих комплексів визначають набряк, дифузну лейкоцитарну інфільтрацію.

У разі тривалого існування серозного гландулярного хейліту можливий перехід його у фіброзну форму. Тривалий хронічний перебіг призводить до фіброзу сполучної тканини, при цьому вивідні протоки закриваються, а секрет, не знаходячи виходу, скупчується і розтягує порожнини проток, перетворюючи їх на кісти. Губа при цьому значно збільшується в розмірі; червона кайма застійне гіперемійована, поверхня її горбиста. Навколо вивідних проток виникає поясок помутніння епітелію внаслідок його кератинізації.

При патогістологічному дослідженні виявляють гіперплас-тичні процеси, що поєднані з атрофією залоз, кістозним роз-

ширенням їх і вивідних проток, а також масивним розростан­ням сполучнотканинних структур, інфільтрованих поліморфни­ми клітинами.

Діагностика серозної і гнійної форм гландулярного хейліту не викликає труднощів, оскільки клінічна картина цих форм надто своєрідна. Однак їх слід відрізняти від вторинного глан­дулярного хейліту, причиною якого можуть бути різні запальні захворювання губ.

Диференціальна діагностика. Фіброзну форму диференціюють від гранулематозного макрохейліту Мішера і лімфедематозного хейліту.

Лікування хірургічне — видалення всієї зони Клейна з пере­міщеними залозами Припустима глибока коагуляція тіл слин­них залоз. За наявності серозної і гнійної форм перед хірургічним лікуванням слід домогтися усунення тріщин, ерозій, кірок.