2015-09-06
746
Атонічний хенліт (cheilitis atopicalis) — симптом дерматиту або нейродерміту. Найчастіше трапляється у дітей і підлітків віком 7—17 років. У його етіології значна роль належить генетичним факторам, які створюють схильність до розвитку так званої атопічної" алергії.
Клініка. При атопічному хейліті уражаються червона кайма губ і шкіра, причому найяскравіші прояви процесу відзначаються в ділянці кутів рота Процес ніколи не переходить на CO, не уражається також та частина червоної кайми, яка безпосередньо прилягає до CO. Захворювання розпочинається із свербіння, згодом Уявляються еритема і незначний набряк шкіри і червоної кайми губ Після вщухання гострих запальних явищ виникає ліхенізація губ. Червона кайма інфільтрована, лущиться дрібними лусочками. Шкіра в ділянці кутів рота інфільтрована, внаслідок чого утворюються тріщини і кірки. Шкіра обличчя суха і лущиться (мал.85).
Диференціальна діагностика. Атопічний хейліт слід диференціювати від ексфоліативного і актинічного хейлітів, а також від стрептококової заїди.
Лікування Показані десенсибілізуюча терапія, вітамінні, седативні препарати. При затяжному перебігу на 2—3 тиж призначають кортикостероїди усередину. Місцеве з успіхом використовують кортикостероїдні мазі. Ефективно діють промені Буккі.
| ГРАНУЛЕМАТОЗНИЙ ХЕЙЛІТ МІШЕРА Гранулематозний хеиліт Мішера (macrocheilitis granulomatosa) описаний 1945 p. G.Miescher. Характеризується макрохейлією — стійким запальним потовщенням губ, частіше нижньої. Етіологія не з'ясована. Перебіг хронічний з загостренням. Після декількох рецидивів губи стійко збільшуються, ущільнюються. Нерідко стовщення губ супроводиться поширенням процесу на щоку. При патогістологічному дослідженні в сполучній тканині виявляють дрібні обмежені гранульоми, які утворені епітеліоїдними клітинами і лімфоцитами; нерідко трапляються гігантські клітини. Ознаки некрозу відсутні. Лікування полягає у видаленні уражених тканин губи. СИНДРОМ МЕЛЬКЕРСОНА-РОЗЕНТАЛЯ Синдром Мелькерсона—Розенталя — симптомокомплекс, який характеризується поєднанням рецидивного набряку губ, рецидивного одно-, рідше двобічного парезу лицевого нерва і складчастого язика. Етіологія синдрому остаточно не з'ясована. Найімовірніше, він має інфекційно-алергічне походження; можливо, є наслідком вазомоторних розладів при нейродистрофічних порушеннях. Ряд авторів вважають захворювання конституціональним, спадковим. Симптоми захворювання виникають не одночасно. Як набряк губи, так і парез лицевого нерва з'являються раптово, потім рецидивують. На червоній каймі губ можуть виникати тріщини. При пальпації визначають, що губи м'якої консистенції, без інфільтрату в глибині ураження. Гострий набряк через деякий час спадає, але рецидиви повторюються, і з кожним кризом відзначається потовщення губ. Зміни язика спостерігаються лише в половині випадків (потовщення і наявність борозен на його поверхні). Лікування. Успіх терапії синдрому Мелькерсона — Розенталя залежить від правильності виявлення генезу патологічних змін. Лікування захворювання проводять у двох напрямах — хірургічному і консервативному. При хірургічному лікуванні видаляють частину тканини губи, проте це не запобігає рецидивам макрохейлії. Кращі результати дає консервативне комбіноване лікування кортикостероїдами (преднізолон по 20—ЗО мг на день), антибіотиками широкого спектра дії (окситетрациклін по 800 000 ОД на день), синтетичними протималярійними препаратами (хінгамін по 0,25 г 2 рази на день) і десенсибілізуючими засобами (препарати кальцію, протигістамінні препарати) протягом 30—40 днів. Курс лікування повторюють через 3 міс. |
| РОЗДІЛ 9 Хвороби язика |
| ІЗ* |
| Захворювання язика значною мірою пов'язані з його анатомічними особливостями, функцією і різноманітними зв'язками з органами і системами хворої людини. Серед захворювань СОПР вони складають велику групу. У більшості випадків язик уражається при захворюваннях СОПР, які викликаються змішаною інфекцією. Збудниками захворювань найчастіше бувають стафілококи, стрептококи, фу-зоспірилярний симбіоз, дріжджоподіб-ні гриби, віруси. Зміни язика досить часто спостерігаються при системних захворюваннях організму, причому при деяких із них такі зміни є обов'язковим симптомом загального захворювання. Недаремно вважають, що стан CO язика віддзеркалює низку загальних зрушень в організмі. Великою групою представлені захворювання язика, які перебігають відособлено, без уражень CO інших відділів ротової порожнини: десквама-тивний глосит (географічний язик), чорний (волосатий) язик, складчастий язик, ромбоподібний глосит, нейро-генні захворювання язика. Саме ці захворювання будуть розглянуті в даному розділі. ДЕСКВАМАТИВНИЙ ГЛОСИТ Десквамагивний глосит (географічний язик — glossitis desquamatica) — запально-дистрофічне захворювання |
власної пластинки язика, яке супроводиться характерними змінами зовнішнього вигляду спинки і бічних поверхонь язика. Воно проявляється вогнищевим порушенням процесів зроговіння епітелію і дистрофічними змінами сосочків язика.
Десквамативний глосит є порівняно частим захворюванням. Трапляється переважно в дитячому віці, однак досить часто виявляється у дорослих, причому у жінок частіше, ніж у чоловіків.
Етіологія захворювання не з'ясована. Більшість дослідників вважають, що його виникнення пов'язане з багатьма чинниками. Найчастіше десквамативний глосит спостерігається при захворюваннях травного каналу. Крім того, його можуть спричинити ендокринно-вегетативні розлади, інфекційні хвороби, ко-лагенози. Існує думка, що десквамативний глосит є одним із проявів ексудативного діатезу, немала роль належить глистяній інвазії. Припускають також, що у виникненні десквамативного глоситу має значення спадковий чинник або порушення трофіки CO, що призводить до десквамації ниткоподібних сосочків язика.
Клініка. Десквамативний глосит здебільшого не супроводиться суб'єктивними відчуттями, його виявляють випадково при огляді порожнини рота. Лише у виняткових випадках хворі скаржаться на відчуття печіння в язиці, парестезії при негігієнічному утриманні порожнини рота, а також значному заселенні CO грибами у разі порушення мікробної рівноваги.
Ділянки десквамації епітелію мають вигляд гнізд червонуватого кольору, різних форми (кільця, напівкільця) і величини. Грибоподібні сосочки стовщені й збільшені. Навколо осередку ураження виявляється незначний кератоз, що постійно зумовлює утворення вузької білястої смужки.
Картина змін поверхні язика не має сталого характеру. Осередки десквамації безперервно поширюються і займають інші ділянки, а раніше десквамовані знову вкриваються ниткоподібними сосочками. Нерідко осередки збільшуються, зливаються між собою, охоплюючи значні поверхні язика. На місці новоепітелізованого осередку або поблизу його може знову утворитися десквамована ділянка, яка через кілька днів вкривається епітелієм. Таким чином, протягом багатьох років виникають рецидиви, утворюючи щоразу картину ураження з різноманітними фігурами, які дещо нагадують географічну карту. Це дало підставу назвати язик при десквамативному глоситі географічним (мал. 86).
При патогістологічному дослідженні виявляють стоншення епітелію в осередках десквамації, паракератоз і помірний гіперкератоз в зонах навколо ділянок стоншення. Явища запальної інфільтрації в підлеглій сполучній тканині незначні.
Диференціальна діагностика. Захворювання необхідно диференціювати від лейкоплакії, ЧПЛ, вторинного сифілісу.
Лікування. Десквамативний глосит не потребує особливого місцевого лікування. Доцільні санація порожнини рота, усунен-
| Мал. 86 Дескваматив ний глосит |
ня різних подразників, слабколужні полоскання, достатній гігієнічний догляд за ротовою порожниною При відчутті печіння рекомендують аплікації на язик розчину цитралю, 5—10% зависі анестезину в олійному розчині токоферолу, 0,1% розчину мефенамінату натрію. Показана гіпосенсибілізуюча терапія. За потреби до лікування соматичних захворювань залучають відповідних фахівців.
