Действие первое

Осенним утром хорошим, когда чуть только что восходит красное солнце из-за лесу, стоявшего на восток за селом. Малопомалу умолкал рев скота и лай собак. И только изредка отзывался отголосок войта, повторяющего свой приказ на барщину. Видна была прямая довольно улица, ведущая между белыми крестьянскими избами к Днепру, туманом покрытому. Эта улица пересекалась несколькими извилистыми переулками. На перекрестке, довольно просторном и невдалеке, лежала большая куча колод сосновых. Но на улице почти никого не было.

Явление 1-е

Выходят из правого переулка Гриць и Василь и, встановившись подле колод, стали разговаривать.

Гриць

Ну, брате Василю, так як тобі здалась наша недільнішня гульня?.

Василь

Незгірше; тільки жалко, що не випитав у Любки правди — чи любить вона мене?

Гриць

Он за віщо ти берешся... а моє діло гулять. За лю- /192/ бощі я не беруся. Знаю, що моргнув, кивнув — да й моя. Скільки я їх перебрав!..

Василь

Не хвались, брате Грицю! наскочить коса на камінь... добре те, що сходило з рук. Добре і те, що траплялось тобі.

(Поет)

Одна гора високая,

А другая низька,

Одна мила далекая,

А другая близька.

Отак, моя мила,

Коханая, чорнобрива!

Отак любив милу,

Коханую, чорнобриву!!

А у тої далекої

Воли та корови;

А у сеї близенької

Да ще й чорні брови.

Отак, моя мила, і т. д.

Ой я тую далекую

Людям подарую,

А до сеї близенької

Я сам помандрую.

Отак, моя мила, і т. д.

Котилися вози з гори,

Да в долині стали;

Любилися, кохалися,

Да вже й перестали.

Отак, моя мила, і т. д.

Котилися вози з гори,

Поламали ярма;

Да вже ж мені не ходити,

Й де дівчина гарна.

Отак, моя мила, і т. д.

Два голуби воду пили,

А два колотили;

Бодай же тим тяжко, важко,

Що нас розлучили.

Отак, моя мила, і т. д. /193/

Титульна сторінка п’єси К. Тополі «Чари», виданої в Москві в 1837 р. /194/

Гриць

(в продолжение песни Василиевой, расхаживая, и по окончании оной, остановившись подле него, усмехнулся)

Гарно співав ти, Василю, да закончив не знать як... оцим кінцем пісні своєї зараз би попав в бабські плакси!..

Василь

Треба ж кому-небудь і плаксою бути...

Гриць

Василю! ти не знаєш жіночий рід! ти не знаєш, скільки голов наших запропастили вони! і за що ж? і про що ж?

(Расхаживает)

Хіба ж це за те, що наш брат готов душі не чуть; тільки б удалось побачить які-небудь чорні очі — не косо б дивились...

(Опять расхаживает)

Очі, що мов свердлом наше бідне серце...

(С иронической улыбкой)

Гм! Очі! но побач, не раз ці очі будуть кровавими слізьми плакать од нашого брата!.. і я їм!!..

(В это время послышался вдали хохот, и Гриць, приглашая Василя с собою)

Ну, сховаємось же, брате, за колодки, а може й почуєм...

(Прячутся за колодки)

Явление 2-е

Галя и Любка идут из противоположного переулка и хохочут; не видя никого, остановились подле колод.

Галя

Розкажи ж мені, масю Любко, що він тобі казав? /194/

Любка

Він мені, Галю, багацько дечого наказав... а як він божився!.. І тільки узнає, що я його не цураюсь, то зараз батькові й матері скаже, щоб старостів засилали...

Галя

Ей, не довіряйся їм, Любко!..

(Ходит)

Та воно, як правда сьому... масю, то добрий твій Василь,

(с улыбкою)

а Гриць як тобі здається?

Любка

Здається, Гриць з лиця краще всіх наших парубків. Тільки кажуть, що він нікого не може вірно любить!!

Галя

Правда, масю! я й сама чула... но він тепер перемінився. Грицька і половини не стало, як перше він був — вітер, а не голова! Об нім усі дівчата наші з глузду з’їхались; то й чути: Гриць!.. Гриць!!!

Любка (походив немного, запела)

Да не люблю ж я ні Стецька,

Ні Грицька,

Тільки люблю Василечка —

Вся силечка!

В його єсть і ще й буде,

Ще до того й роздобуде,

Василечок дорогий!

Да не люблю ж я ні Петра,

Ні Павла!

Тільки люблю Василечка і т. д. /195/

Да не люблю ж я ні Андрія,

Ні Мусія!

Тільки люблю Василечка і т. д.

Под конец последнего куплета Галя, посмотревши на колодки, из-за коих видны были Гриць и Василь, и, взявши за руку Любку, показывает.

Подивися, масю, хтю то сидить за колодами?

(Смотрят туда вдвоем и смеются)

Явление 3-е

Гриць и Василь видят, что не для чего оставаться на своем месте, выходят и поют.

Дівчата-рибчата, здорові були,

Що ви нас у себе да й не забули...

За те вам бог віку от стільки прибавить,

Що вашу ніколи уроду не збавить...

Гриць

(подошедши к девушкам)

От бачите, дівчата, і ми вам заспівали...

(Смотрит на Любку, которая, потупив глаза, стояла)

Любко! що це значить, що всякій свашці досталось по ковбасці...

Галя

(хохоча)

Хто чого заслужив... А вам, Грицю, яке діло? підслухати чужі розмови — хіба ж добрим людям пристало це?

Гриць

(смешавшись)

Ми йшли з Василем і почули, що Любка співа про кого-то... Да як же не вислухать пісні...

Галя

(не дав ему окончить)

За колодами сидячи!

(Смеется к Любке с приговорами) /196/

Ми вже, бач, не ті, що нас як бачили у горосі — да й досі...

Гриць

Це вже здається: на догад буряків — дайте капусти.

Галя

(еще пуще смеясь)

Й нате моїх п’ять, щоб було десять...

Василь

(желая поддержать или переженить разговор)

Да годі вам! зібрались, нічого казать!..

(К девушкам)

Куда ви, дівчата, ідете?

Любка

(ободрясь)

А нащо вам?

Галя

(усмехаясь)

Кажуть люди: не питай, бо старий будеш.

Василь

(с улыбкой)

Одначе, що ви тутечка робили?

Галя

(к Любке)

Ми, бач, не бачили й не чули, як плили мачули...

(И засмеялись обе),

Гриць

(к Василю)

Шкода, брате Василю, з Галею попросту не розговоришся — і що дальше в ліс, то й більше дров. /197/

Галя

Ми, бач, самі сани... і нам в лісі трапляється бувать...

Василь

(увидев идущих по улице отцов и дергая за полу Гриця)

Грицю! Он наші батьки йдуть... Що тепер буде?

Гриць

Більш як нічого!

(Хочут расходиться)

Явление 4-е

Лопата с Ковалем подходят к молодежи, которые принуждены были оставаться,

Лопата

Здорові були, діти!

(Молодежь кланяется им)

Рано ж зібрались... Да ще й в робочу годину.

(К сыну своему)

Ти б, Грицю, пішов да наймитів подивився, що вони роблять. А то батько з дому, а ти й собі — гулі да гулі... Наговорились би собі в Іншу годину...

Гриць

(с Василем уходя)

Хіба ж, тату, й не вільно мені?

Лопата

(как бы не слыша, оборотился к Гале)

А мати, Галю, дома?

Галя

Збирались, панотче, у пасіку їхать. /198/

Лопата

Нічого казать, пильновита баба, велику пасіку ма!

(К Любке)

А твій, Любко, батько що робить?

Любка

Не знаю, панотче!

(Кланяются и вместе с Галею уходят и себе)

Лопата

(смотря им вслед)

Як тобі здається, Остапе, чи до пари б були нашим дітям?

Коваль

(тож смотрит).

Правда, правда, куме Іване, дівчата хоч куди! да ще з віном достаточним... Так що ж, чого довго думать?..

Лопата

Нічого, брате Остапе, не знаю, як би свого Гриця угомонить, а то я не од того...

Коваль

Уже не гнівайся на мене, куме Іване, а я тобі по правді скажу: багацько ти виноват, як-таки хлопцеві своєму так довго дать парубковать? скільки його товаришів поженилось уже? а він, того й дивись, що по улицям гасає; з пантелику зводить усю челядь...

(Помолчав немного)

Я ж своєму Василеві не буду дивиться в пику...

Лопата

Ей, Остапе, Остапе, хто б ради доброї не послухався? коли ж було тільки заходжусь біля Гриця, як ну моя стара гризти мені голову: «Що ти таки хочеш запропастити і одну тую дитину...» І пішла на все горло кричати, то я за шапку, та й чимдуж скоріше з хати. (Помолчав)

Хіба ж ти і не знаєш Оксану мою? /199/

Коваль

Нічого казать, до пари б бу...

В эту пору.

Явление 5-е

Войт

(подходит к ним и поет)

Била жінка мужика —

Пішла позивати;

Присудили мужику

Ще й жінку прохати.

Лопата

Що це, що це, пане війте?

Войт

(переставши петь)

Ба, ба! слихом слихати, в вічі видати, чи по волі, чи по неволі?

Коваль

Звідкіль, пане війте, таку, поволі йдучи, затягнув, да ще й, може, натще?

(Усмехается сам)

Войт

Може й натще, а може й не натще, ще не одгадав...

Коваль

А як же?

Войт

Отак же! ходив на панщину загадовать та й забіг на годину до Лейби — нічого гріха таїть — і тяпнув по одній. А відтіль думав навідаться, чи приїхали ви з ярмарку, іду, аж бачу ви стоїте і розтабарюєте — да на радощах і затягнув, хоч не до чмиги.

Коваль

Де то не до чмиги... як там був? /200/

Лопата

А од нас хто-небудь прийшов на панщину?

Войт

Да хоч би й не прийшов, то все по моїй милості прийшов...

Лопата

Дякуєм тобі, пане війте!

Коваль

Війте, з нами ж можна одвідать ще Лейбу!

Войт

Я готов хоч на день десять раз, бач.