Присвійні прикметники

Присвійні прикметники означають приналежність предме­тів людині чи тварині, від назв яких вони й утворюються: сестра — сестрина хустка, брат — братова книга, Микола — Миколин костюм, качка — качиний ніс, заєць — заячий хвіст, курка — куряча лапка, гуска — гусяче перо.

Присвійні прикметники характеризуються властивими тільки їм словотворчими і граматичними особливостями.

1. Присвійні прикметники утворюються тільки від іменни­ків — назв істот (людей і тварин): а) від власних назв людей і назв, що означають родинні стосунки за допомогою суфік­сів -ів (-їв), -ин (-їн): Петрів, Сергіїв, Миколин, Софіїн, батьків, сестрин; б) від назв тварин за допомогою суфіксів -ач- (-ЯЧ-), -ин- (-їн-): собачий, курячий, качиний, солов'їний. Деякі присвійні прикметники мають нульовий суфікс: вов­чий, овечий.

2. Присвійні прикметники, утворені від назв людей, у на­зивному й знахідному відмінках однини мають коротку фор­му (Василів, Федорів, Океании, братів, материн), а прикмет­ники, утворені від назв тварин,— повну форму (курячий, качиний, орлиний, овечий).

Вживаються присвійні прикметники переважно в розмов­но-побутовому стилі, художній літературі, фольклорі. У нау­ковому, публіцистичному та інших стилях мови значення індивідуальної віднесеності особі частіше передається формами родового відмінка іменника: твори Шевченка, музика Лисен­ка, наказ міністра, палке слово письменника.