Бджола та Шершень

Жанр: байка.

Головна ідея: праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою» (ідея спорідненої праці).

Головні герої: Бджола, Шершень.

Про твір: байки в Г. Сковороди стислі й лаконічні, вони складають­ся з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій — подано мораль, яку автор називає «силою». Інко­ли друга частина байок — «сила» — у кілька разів об’ємніша за основну частину й сприймається як філософський трактат¹. Головне в байках Сковороди — глибокий зміст, про це він так сказав: «Байка тоді нікчем­на та баб’яча, коли в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини».

Одна з найвідоміших байок Г. Сковороди «Бджола та Шершень» у формі діалогу між персонажами розкриває одвічну тему суперечності між трудовим способом життя й паразитичним існуванням. Образи Бджоли й Шершня алегоричні: Бджола — «герб мудрої людини, що в природженому тілі трудиться», а Шершень — «образ людей, що жи­вуть крадіжкою чужого й родилися на те тільки, щоб їсти й пити». Бджола бачить своє щастя лише в «сродній праці», тобто праці за по­кликанням: «Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж спожива­ти. До цього ми народжені». Шершень цього збагнути не може й заро­зуміло наділяє Бджолу такими характеристиками: «ти така дурна», «багато у вас голів, та безглузді». Ідея байки: праця має стати для лю­дини природною потребою і «найсолодшою поживою», лише тоді праця «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». У силі байки ав­тор бачить щастя людини в «природженому ділі», яке є справді «найсо-лодшим бенкетом».

Література кінця XVIII

— початку XX ст.

Іван Котляревський

Енеїд

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: бурлескно-травестійна поема.

Тема: глузливе зображення панівного класу України XVIII ст. з йо­го паразитизмом, жорстокістю, хабарництвом, пияцтвом, соціальною й моральною нікчемністю.

Головна ідея: утвердження безсмертності українського народу, його ментальності, культури, мови, волелюбного духу; засудження жорсто­кості панів, морального звиродніння, хабарництва чиновників.

Головні герої: Еней, його батько Анхіз і мати Венера; друзі-троянці Низ та Евріал; верховний бог Зевс, бог-покровитель торгівлі Меркурій, бог вітрів Еол, бог моря Нептун; богиня шлюбу Юнона; цариця Дідона, пророчиця Сивілла, цариця Цирцея; цар Латин, його дружина Амата й дочка Лавінія; цар рутульців Турн.

Сюжет: подорож Енея після загибелі Трої — утручання бога вітрів Еола й бога моря Нептуна в мандрівку троянців — знайомство з Дідо-ною — кохання, розлука й самогубство Дідони — гостювання Енея на Си-цилії в Ацеста — життя богів на Олімпі — пожежа на троянському флоті — сон Енея (батько кличе сина навідати його в пеклі) — подорож Енея із Си-віллою в пекло — зустріч Енея з батьком у пеклі — острів злої цариці Цир-цеї — земля царя Латина — перипетії з Енеєм через Лавінію, заручену з ру-тульським царем Турном (причина початку війни) — війна троянців із ру-тульцями — героїчний подвиг Низа й Евріала — Зевсова заборона втруча­тися богам у земні справи — двобій Енея з Турном і перемога Енея.

Про твір: у поемі І. Котляревського «Енеїда» відображена українська дійсність XVIII ст. з її побутом, звичаями, обрядами, традиціями, з її істо­рією, через що цей твір витримав випробування часом. На сюжетній ос­нові поеми Вергілія Котляревський майстерно розвинув нову тему, пока­завши життя й побут різних суспільних верств українського народу, у то­му числі й простого люду, чого раніше не було в українській літературі.

Явно помітні в поемі натяки на українську історію. Письменник смі­ливо натякає на царювання Катерини II, використовуючи алегоричний образ Цирцеї, яка живе на острові, ця «люта чарівний^ //1 дуже злая до людей». Є і натяк на запровадження кріпацтва в Україні та його трагіч­ні наслідки для народу: «Пропали всі ми з головами… // Пропали! Як Сір­ко в базарі,//Готовте шиї до ярма». Це твір про славну козацьку старо­вину, тут згадуються часи Сагайдачного, Дорошенка, Залізняка, Запо­розька Січ, а Еней і його троянське військо — це не хто інші, як запорож­ці зі своїм кошовим. З узагальненим образом козацтва тісно пов’язана тема захисту Вітчизни, громадянської підпорядкованості особистих ін­тересів загальнонародним. На те, що йдеться про Україну, натякають власні назви: імена (Терешко, Охрім, Лесько, Панько), прізвища, назви населених пунктів, адміністративні та географічні назви (Переяслав, Опішня, Решетилівка, Полтава)…

Поема І. Котляревського — це невичерпне джерело соціальних і мо­рально-етичних проблем, які порушує автор і в оригінальній, цікавій формі доносить до читача. Він возвеличує всілякі людські чесноти й таврує суспільні недоліки й аморальні вчинки людей. Здається, немає такої вади, про яку не йшлося б у поемі з глузуванням або саркастичним засудженням. В «Енеїді» письменник порушує такі соціальні проблеми:

захист рідної землі від ворогів;

почуття громадянського обов’язку;

соціальна нерівність;

моральна нікчемність панства, чиновників, повна байдужість до інтересів і потреб народу;

розгульний спосіб життя панів;

паразитичне існування можновладців;

засудження негативних суспільних явищ: хабарництва чиновни­ків, злодійства, інтриганства, підлабузництва, здирництва, пихатості, безкультур’я, кругової поруки, зловживання службовим становищем.

Серед морально-етичних проблем можна визначити такі:

виховання дітей;

утвердження людських чеснот: добропорядності, поваги до бать­ків, кохання, вірності, виховання дітей на засадах народної моралі;

таврування людських вад: брехливості, лінощів, зрадливості, не­хтування християнською мораллю.

Письменник утверджує народну мораль у дусі просвітительства че­рез моральні критерії суспільних явищ і повчання.

Іван Котляревський пишається героїчною історією України, ідеалі­зує часи гетьманства, підносить ідею безсмертя українського народу, йо­го історії, самобутності української нації, утвердження української мо­ви, живучості народних традицій, свободолюбства, прагнення до неза­лежності, оспівує героїчне минуле України.