На крилах народної пісні

У чому ж полягав і як виявився вплив народної пісні на літературний процес України? Це питання розглядається переважно на рівні фольклоризму окремих видатних письменників. Аналіз їхньої творчості дає підстави говорити про вагому роль народнопоетичної творчості у формуванні художньої індивідуальності більшості українських письменників, їхніх естетичних поглядів і позицій, творчих методів, стилів, образної палітри. Для письменників-класиків творчість народу була їхньою духовною атмосферою, що з дитинства оточувала поезією слова й мелодії, навчала гуманності й справедливості, вабила й захоплювала своєю гармонією і красою. Саме тому багато з них записували й вивчали її, особливо народнопісенні жанри. У серії «Народні пісні в записах письменників» вийшли пісенні записи М. Гоголя, Т. Шевченка, Марка Вовчка, С. Руданського, Панаса Мирного та І. Білика, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Стельмаха та ін. (О. Дей, М. Дмитренко).

Українські народні балади.

Балада плекає в народних масах почуття краси, розвиває природні здібності народу, є могутнім культурним чинником.

Ф. Колесса

Балада найшвидше з-поміж інших фольклорних жанрів почала проникати в художню літературу. В українському письменстві помітний розвиток літературної балади розпочався в добу романтизму — наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. У цей період особливо посилився інтерес письменників до усної народної творчості: вони збирають, записують, публікують багаті зразки українського фольклору, застосовують фольклорні елементи у своїх творах.

Значна роль приділялася баладі, яка посіла центральне місце у творчості поетів-романтиків, чию спадщину ми вивчатимемо" пізніше: П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, А. Метлинського, М. Костомарова, Л. Боровиковського, представників «Руської трійці» у творах раннього періоду Т. Шевченка. Пізніше цей жанр розвинули І. Франко, Б. Грінченко, у 20-х роках XX ст. — письменники-модерністи. Майже в кожного поета ХХ-ХХІ ст. у творчому доробку є авторська балада.

Балада

Терміном «балада» в середньовіччі у Франції називали любовну пісенну поезію, що виконувалася переважно під танці. В Італії з поезією Данте й Петрарки балада втратила танцювальний характер, а з XVIII ст. вся європейська література перебувала під впливом англо-шотландської народної балади, у якій драматично зображувалися епізоди нещасливого кохання, помсти, родинні конфлікти, історичні факти.

Розглянемо жанрово-стильові особливості народної балади.

Балада (з фр. танцювальна пісня) — це ліро-епічний сюжетний пісенний твір, за основу якого взято подію легендарно-історичного, родинно-побутового змісту з описами незвичайних ситуацій, людей, вчинків. Балада ввібрала риси суміжних видів усної народної творчості: ліричної пісні, думи, легенди, казки й міфу.

Пригадаймо ознаки балади:

• гострий, драматично напружений сюжет;

• трагічний конфлікт; • романтична піднесеність;

• надзвичайні події, вчинки чи фатальні збіги обставин;

• елементи фантастики;

• метаморфози — перетворення людини на рослину, птаха (дівчина стає тополею, мати — зозулею, дівочий голос — голосом сопілки);

• трагічний фінал;

• моралізаторство.

Українські пісні баладного тину існували вже в давньоруську добу, а перші твори з ознаками цього жанру наявні серед пісень календарної та родинної обрядовості. Однією з найдавніших в українському фольклорі називають баладу «Ой летіла стріла» — про вбитого стрілою вдовиного сина. Його оплакують мати, сестра й дружина, образи яких уособлюють три рябенькі зозулі. Першим записом української народної балади вважають пісню «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?», яку чеський учений Ян Благослав у середині XVI ст. подав у своїй рукописній граматиці.

Тематичний і сюжетний склад українських народних балад дуже широкий. У фольклористиці немає єдиної класифікації балад. Учені умовно поділяють їх на такі жанрово-тематичні групи:

• міфологічні;

• історичні;

• родинно-побутові (сімейні, любовні);

• соціально-побутові.

Найдавніші міфологічні баладні сюжети побудовані на прийомі метаморфози. Серед них популярна в народі балада «Ой чиє то жито, чиї то покоси» (невістка перетворюється на тополю: «А як зайшло сонце, // Тополею стала»), яку виконують і нині в усіх регіонах України. Основний її мотив — перетворення дівчини на тополю, — як вам відомо, Т. Шевченко взяв за основу сюжету балади «Тополя».

Більшість сюжетів у баладах пов'язані з особистим життям людей. Серед них багато творів про кохання. Основні мотиви українських народних балад:

• убитий на війні козак;

• зрада й помста;

• гірка туга нареченої;

• зневажені почуття довірливої дівчини;

• зле чарівництво;

• прокльони свекрухи, адресовані невістці;

• наруга пана над бідною дівчиною.

Розглянемо тематичні та стильові особливості окремих народних балад і проаналізуємо специфіку сюжету, образи-персонажі.

Балада «Бондарівна» належить до оригінальних українських творів цього жанру. Вона виникла в середині XVIII ст. і відобразила один із типових життєвих випадків доби свавільного панування польської шляхти на Правобережній Україні. За жанром це історична балада. Гострий драматизм сюжету із соціальним забарвленням і глибока симпатія народу до сміливої та гордої героїні забезпечили цьому твору широку популярність. Про це свідчить чимала кількість варіантів балади — 175.

Образів-персонажів у баладі небагато, проте вони змальовані яскраво: Бондарівна, пан Каньовський, старий Бондар, селяни — «добрі люди», жовніри. Центральним є образ Бондарівни — молодої вродливої українки. Посилення уваги на зовнішній вроді й поставі Бондарівни («Там гуляла Бондарівна, як пишная пані»; «Сама ж вона хорошая, хорошого зросту») поглиблює психологічні причини вчинку пана Каньовського й емоційне сприйняття зображеного, викликає жаль до нещасливої жертви пана. Відчувається глибока симпатія народу до героїні, захоплення її красою. У вирішальній ситуації дівчина виявляє себе як горда, вольова натура, здатна на самопожертву, але непохитна. Привабливість особи Бондарівни й високий трагізм балади ґрунтується саме на духовній чистоті й цнотливості української дівчини, що вистояла перед пропозиціями й погрозами розбещеного пана Каньовського. Вона категорично відхиляє різні обіцянки пана: «Краще мені, пан Каньовський, в сирій землі гнити, // Ніж з тобою, з безчесником, на цім світі жити».

Епізодична постать батька дівчини, старого Бондаря, уособлює не лише батьківський біль за втраченою дочкою, а й виражає народне ставлення до події та її учасників. На тлі Бондаря пан Каньовський ще гостріше вирізняється аморальністю й жорстокістю. Балада зображує пана-кріпосника повновладним і безкарним господарем людської долі. Його мстивість і самодурство проявляються повною мірою відразу після рішучого протесту дівчини проти домагань Каховського. Він не тільки влаштовує погоню за Бондарівною, а й безжалісно глумиться з неї. У творі другорядними є образи людей, які радять дівчині тікати, і жовнірів, котрі з жорстокістю виконують волю пана. Сприятливим для популярності балади в народі є її поетичний стиль, зокрема коломийкова ритмомелодика. Балада «Бондарівна» — типовий зразок ліро-епічного твору з класичним сюжетом, у якому наявні всі його елементи.