Ще одна спроба співробітництва радикалів із народовецькою пресою

Літературно-журналістичні сили радикалів після того зробили ще спробу співробітництва з народовецькою пресою („Правда", „Батьківщина"). Але розбіжність у поглядах на зміст українського національного відродження та на завдання в ньому преси стала на перешкоді і спроба ще раз скінчилася нащасливо.

Консервативні погляди не могли погодитися з радикальними думками, речниками яких на сторінках народовецької преси виступили I. Франко, М. Павлик та інші. Все це привело до нового розриву, що особливо виразно виявився у зв'язку з відходом М. Павлика з редакції „Батьківщини", який стався під натиском свя-то-юрських кіл і викликав гострий протест радикальної молоді на чолі з В. Стефаником, Л. Мартовичем та Даниловичем.

Відновлення радикальної преси. „Народ" офіційний орган радикалів. Програма. Співробітники. Передплата. Відгуки.

Смерть Драгоманова. Припинення,, Народу". Часопис „Хлібороб"

Разом із цим протестом висловлено думку про необхідність власної нової газети. В скорому часі такою газетою став двотиж невик „Народ". По створенню Української Радикально!' Партії (УРП) став він офіційним органом партії.

Перше число цього часопису появилося 1-го січня 1890 р. У вступній статті редакція, що була в руках Ів. Франка та М. Павлика (напочатку, як видавця), зазначила, що „за підвалини всяких захо-дів... маємо того, хто нас усіх своею кервавицею згадував – народ, простих робітних людей".

Зміст „Народу" складався з таких відділів: 1) справи суспільно-економічні, 2) селянсько-робітниче життя в Европі, 3) соціялістичний рух, 4) просвітянський рух, 5) життя на східньоукраїнських землях та українське життя за океаном.

З'явилося на його сторінках чимало цінних праць і статтей луб-ліцистичного характеру. Опубліковано тут М. Драгоманова: „Австро-руські спомини", як також його:,,Листи на Наддніпрянську Украшу", „Чумацькі думки про українську справу" та інші. Звертає на себе увагу праця В. Охримовича про Карпатську Украшу (,,Угорська Русь"). Тут же огляди соціялістичного і робітницького руху Ганкевича, праця I. Франка про Я. Коляра, праці молодого тоді радикала О. Колесси (пізніш університетського професора і ректора Українського Університету за кордоном), К. Студинського, низка публіцистичних статтей М. Павлика, Спомини Повестюка з часів арешту його в Росії, „Волинські образки" Л. Українки та низка дописів свівробітників селян.

Відгукуючись на кожний прояв національно-політичного життя, особливо гостре опозіційне становище зайняв „Народ" до т. зв. „Нової ери".

Думки і слово „Народу" знаходили гучний відгук в народніх масах, але разом з тим викликали проти нього виступи з боку народовців. Поруч з ними виступило проти „Народу" і вище духовенство, забороняючи ширення його з огляду на „шкідливий" зміст. Подібне виявилося на східньоукраїнських землях та в українській колонії в Петербурзі. Активно вороже становище зайняли москвофіли в Галичині і за океаном.

Але проти ворожого фронту витворився і фронт прихильників, які вважали, що такого часопису „Русинам давно було треба". Прихильно відгукнулася на вихід „Народу" Чернівецька „Буковина". Із східньоукраїнських земель чується кваліфікація його, як „газети едино розумної в Червоній Русі" (П. Куліш), а певні кола поспіша-ють звідти через М. Ковалевського з матеріяльною допомогою.

Симпатії „Народ" здобув, головним чином, завдяки ясно постав-леній меті та неважному становищу щодо національних інтересів народу.

У першому році мав „Народ" 251 передплатників, а це було, як каже I. Франко, „на таку єретицьку газету аж надто багато". Крім передплати розходився „Народ" ще и в дрібному продаж! і то в поважній кількості, напримір, на березень першого року такий продаж дійшов до 200 примірників.

Цікаво, як розподілялася передплата. 3 251 передплати припадало:

на західньоукраїнські землі……….197

на східньоукраїнські землі…………22

позаокеаном…………………………16

що було рекордовою кількістю в порівнянні з передплатою інших часописів. Врешті в кількості 15 примірників пробивався „Народ" до своїх земляків і прихильників поза українські землі в Росії, ба, навіть на заслання (якутська область). Коли взяти на увагу, що українські землі під Росією и до Росії „Народ" ішов нелегально, стае зрозумілим його популярність, що при нормальних умовах могла б дати далеко більшу кількість передплатників.

Проіснував „Народ" до 1895 р. Дня 15.4.1895 р. вийшло число 12 в жалобі і з повідомленням про смерть М. Драгоманова. Три місяці по тім всі свої числа присвятив він пам'яті покійного, закінчуючи його праці, публікуючи незакінчені, друкуючи вислови жалю і співчуття, що зі всіх кінців надходили до редакції, як відгук на невіджалувану втрату. А на третій місяць ч. 17 принесло таку звістку від редактора М. Павлика:

„Через смерть небіжчика М. П. Драгоманова, головної підпори моєї і „Народа", а також через мою недугу – я отсе мушу перестати видавати „Народ".

Тут же він дав оцінку значения „Народу", вказавши, що при всіх своїх хибах він все ж не промине в житті українського сус-пільства безслідно. Не помилився. Дав він взірець доброго часопису, доступного для широких має і цікавого для інтеліґенції: Кладучи основи національного і соціяльного визвольного світогляду, вказував він той реальний напрям українського масового руху, на службу якому одночасно з ним стали такі часописи, як популярний „Хлібороб", що виходив в 1891-1893 рр. в Коломиї у ведению д-ра С. Даниловича – М. Павлика і за редакцією I. Франка та I. Гераси­мовича, і двомісячний журнал „Життє і слово", що виходив у Львові за редакцією I. Франка.

,,Життє і Слово". Зміст. Співробітники.

Молодь і,,Життє і Слово". Припинення журналу

Напочатку I. Франко, приступаючи до видання нового журнала, мав на думці дати йому назву: „Русалка". Зміст його мав би скла-датися з творів красного письменства, критичних статтей та матеріялів літературно-історичних. В другій половині мали б бути матеріяли фолкльорного характеру. Але під впливом М. Драгоманова, як назву, так, до певної міри, і програму було змінено. На пропо-зицію Драгоманова журнал названо „Життє і Слово", а до програми додано відділ суспільного життя і політики.

Перше число появилося 1.2.1894 р. в розмірі 10 аркушів у виданні О. Франковой Впродовж трьох років опубліковано в цьому журнал! багато надзвичайно цінних матеріялів, розвідок, листування та ви-значних творів красного письменства.

Вперше появилися тут такі твори I. Франка, як:,,Основи суспільности", „Для домашнього вогнища" та „Зівяле листя", що дали авторові славу лірика. Тут же твори Л. Українки („Давня казка"), М. Коцюбинського, А. Кримського та інших. Чимало матеріялів на історичні та літаратурні теми М. Драгоманова, О. Терлецького та інших. Багатий відділ суспільно-політичних праць та статтей на політичні теми („Нова ера", москвофільство, польсько-українські стосунки тощо), що їх подавали I. Франко, В. Гнатюк, М. Павлик та інші. Тут же низка цінних листів М. Драгоманова, Огоновського, Куліша, Ст. Руданського, Костомарова, В. Барвін-ського, Борковського. Не менш багатий відділ етнографічний і врешті критика.

Особливою увагою журнал користувався серед молоді. Проф. В. Сімович в одній зі статтей, присвяченій Ів. Франкові, свідчить, що: „політичні явища молодь оцінювала крізь призму „Життя і Слова", що находилося в кожній нелеґальній середньошкільній громаді; що його передплачував кожний, хто тільки збирав бібліотеку.

Серед старшого громадянства журнал такою увагою не користувався. Через це в першому році кількість передплатників сягала ледве 220, що було недостатньою для самооплатности такого видання. Та не зважаючи на це, журнал вступив до другого року видання. Але в цьому році відчув він тяжку моральну втрату смерть М. Драгоманова. По цій втраті, закінчивши рік, „Життє і Слово" вступило до третьего року вже не як періодичне видання, лише як збірник.

Цей збірник, як і сам журнал, відіграв ролю гідного попередника такого органу як „Літературно-Науковий Вістник".

,, Радикал". Програма.

Злиття з,,Життєм і Словом"

Після припинення „Народу", якийсь час поруч з „Життєм і Словом" виходив під ведениям В. Будзиновського часопис „Радикал". Як ціль часопис ставив: „усвідомити і зорганізувати в боєву політичну армію руський народ, котрий в головній часті становить кляса селянська, а в меншій – неспольонізована ще жменька мі-щанства і пролетаріят інтелеґенції".

Вказавши на те, що український народ галицьких земель є лише часткою українського народу, що в головній масі живе під Росією, „Радикал" вважав своїм обов'язком брати діяльну участь у визвольній праці и боротьбі українського народу східніх земель.

„Тому ж „Радикал" буде також органом України, – підкреслювала ця ж стаття – а власне тих українців, котрі у себе дома прямують до тої цілі, до котрої змагаємо ми"...

Виступаючи проти централістичних змагань російських політичних партій, клав він своїм обов'язком провадити з ними боротьбу, не зважаючи на їх консерватизм, чи радикалізм, чи, навіть, революціонізм. В цій боротьбі ставав на захист української національної самостійности під охороною федеративного устрою східньої Европи.

По припиненню „Радикала" його спадщину перебрало „Життє і Слово", поширивши свої рамки на справи політичні по лінії, що її було визначено „Радикалом".

,,Громадський Голос". Редактори и видавці.,, Громада"

Спадкоємцем „Народу" з 20.III. 1895 р. став також „Громадський Голос", що розвинув та ще більш конкретизував основи українського національно-соціяльного визволення. Напочатку виходив він мі-сячними гезетними випусками. 3 1906 р. до 1909 – двічі в тижні; в 1910-1915 рр. – як тижневик, 1916 р. – як декадник, а по першій світовій війні знову як тижневик, ставши центральним органом Української Радикальної Партії (УРП).

Видавцем і редактором спочатку був В. Будзиновський, по ньому М. Павлик і врешті (по війні) спілка „Громада" при редаґуванні О. Павлова і М. Стахова.

3 1-го червня 1896 р. в Коломиї почав виходити місячник у виданні та за редакцією д-ра К. Трильовського „Громада". Появи-лося п'ять чисел, при чому за жовтень і грудень 1896 р. не вийшов. Припинив свое існування цей часопис в 1897 р.