Приклади

До 1). Бути для підлеглих зразком активности — це значить, що командир використовує всі сили для піднесення ідейної і бойової вартости свого відділу та всі можливості для нищення ворога.

— Як зразок великої активности, подаю сл. п. підполковника Коника. Він, будучи ще чотовим у курені „Гайдамаків", разом зі своїми „пташками" (стрільці в його чоті мали псевдоніми птахів) будував барикади, а щоб його „пташки" пристойно виглядали, сам їх стриг і голив. Як сотенний та інструктор старшинської школи „Оленів", дуже солідно готувався до викладів. У бойових акціях завжди був попереду. За лінією Керзона большевики та їх польські прислужники боляче відчували його активність,

— Поручник Гамалія, герой „Чорного Лісу", надзвичайно активний старшина УПА, коли був вільний від занять (а це траплялося дуже рідко), готував різні скечі та „ватри", щоб урізноманітнити їхнє життя.

— Всі, що знали сл. п. крайового провідника Роберта, захоплювались його надзвичайною енергією та активністю. Він, хоч сам не був вояком УПА, був з нею міцно зв'язаний. У час творення української збройної сили в Галичині я не раз мав нагоду зустрічатися з Робертом, тоді лиш обласним керівником Станиславівщини. Такі проблеми, як сон та харчування, були в нього на останньому місці. На добу вистачало йому 2-4 години відпочинку, склянка чаю та сухарик були його звичайною стравою. Незважаючи на велику перепрацьованість, знаходив час на організацію УНС, а потім УПА. Справа української збройної сили надзвичайно захоплювала його. Він для неї жив, для неї працював, за неї загинув.

До 2). Найважливішою прикметою командира повинна бути відвага. Вона створює серед вояків бойовий дух, підносить до геройських учинків. Командир не відважний, а з заячою душею збуджує серед повстанців страх, упередженість, недовір'я. Відважного ж командира військо обожнює. Історія УПА знає безприкладні геройства командирів та бійців.

Після переходу німецько-большевицького фронту багато провідників ОУН перебувало в Чорному Лісі. Восени 1944 р. большевики провели там велику облаву. Щоб зробити можливим безпечний вихід з оточення, курінний Гамалія притягнув на свій відділ найсильніший ворожий удар. У тому бою 1.11.1944 р. командир Гамалія, важко поранений, добив себе пострілом з пістолі. Таким чином сл.п. поручник Гамалія пожертвував своїм життям, щоб урятувати провідників.

— Гонта, командир відділу „Рисі", був відомий як дуже ідейний старшина УПА. Повстанці цінували його чесність, хоробрість та батьківську опіку. Про його хоробрість і любов до вояків свідчить такий епізод. Відділ „Рисі", повернувшись із рейду на Закарпатську Україну, зупинився в селі Липовцях. Одержавши від розвідки відомість, що в селі Ясені большевиків немає, відділ наблизився до села. Сотенний Гонта наказав відділові затриматися в лісі, а сам їз ройовим Левом та одним стрільцем пішов перевіряти крайні хати села. Коли повстанці наблизилися до крайніх хат, на них посипалися скорострільні кулі, від яких ройовий Лев упав убитий, а стрілець був поранений. Сотенний Гонта, незважаючи на велику небезпеку (п'ять метрів за ним були большевики), взяв пораненого стрільця на плечі та виніс до відділу в ліс.

— Легендарний Бей, командир відділу "Хорти", в бою був завжди попереду. З усіх командирів УПА він був найбільше разів поранений. За великі бойові заслуги його відзначено Золотим Хрестом Бойової Заслуги та найбільшою кількістю зірок за поранення.

3.8.1945 р. відділ "Летуни" затримався на постій у селі Ляховичах Зарічних. Того ж вечора сотенний Середній скликав зібрання населення у читальні. Після зібрання, коли старші розійшлися додому, в читальні залишився ще гурт молоді та дехто з командного складу. Враз на залишених посипалися скорострільні та рушничні постріли. То большевики, скрито підійшовши до читальні, уклали зброю на вікнах і відкрили вогонь. Ройовий Кропка кинув гранату і, убивши большевицького кулеметника, разом з ройовим Розбійником відкрив вогонь по напасниках; один — з мадярського скоростріла, другий — з автомата. Ситуація була врятована, большевики втекли. Але там залишився поранений у шию чотовий Мороз. Вранці другого дня знайшли його большевики в городі. Під час слідства і тортур він для для большевиків мав незмінну відповідь: „Убийте!" або: „Робіть, що хочете, я вам і так нічого не скажу." Не видобувши з нього жодних відомостей, його прокололи багнетом. Хоч у тому з одного боку, бачимо поважну помилку тактичного порядку, то з другого — також велике геройство молодих командирів, що, незважаючи на небезпеку, зробили можливим вихід цивільних людей з ворожої пастки та прикладом чотового Мороза показали, що навіть поранені в руках ворога, під час тортур, вміють берегти військову таємницю.

До 3). Бути прикладом самоопанування — це значить уміти втримати рівновагу духу в усіх випадках життя. У партизанці бувають різні хвилини; бувають хвилини радости, але переважають хвилини небезпеки, коли нерви інколи відмовляють. Командирові в жодному випадку не можна втрачати рівноваги духу. Кожне його занепокоєння і страх передаються війську. В критичні хвилини вояки дивляться лише на командира, чекаючи від нього порятунку. Неспокій та втрата контролі над нервами від командира найлегше передається воякам, які, керовані не розумом, а страхом, перемінюються у сполошене стадо. Тоді настає розгром навіть найхоробрішої бойової частини чи армії. Історія воєн знає багато випадків паніки війська, яке, охоплене жахом, кидало власні позиції та серед найбільшого переполоху втікало. У битві під Ватерлоо непереборна французька армія зазнала розгрому лише тому, що Наполеон, прибитий нападом епілепсії, у вирішальну хвилину не міг покерувати армією, а ця, попавши в паніку, кинулася до втечі. Під Берестечком хтось крикнув, що втікає козацька старшина, а тоді кинулось утікати й козацтво. Це була причина великої поразки, хоч перед тим були надії на перемогу.

9.1.1945 р. одна сотня куреня "Зубри" повела бій у Горожанці Великій Комарівського району. Як розповідав потім учасник, „наше становище було погане. Оточені з усіх боків большевиками, що своєю силою переважали нас кількаразово, ми майже виразно бачили безвихідь. Та бадьорість не занепадала, ніхто не падав у зневіру..." В тому бою загинуло 20 повстанців. Та зазнав утрат також і ворог, що недорахувався 304 вояків убитими, 90 пораненими, двох знищених автомашин, однієї танкетки та одного танка.

4.3.1947 р. відділ КБП (корпус безпєченьства публічного) силою 500-600 чоловік, ступаючи по слідах на снігу, натрапив на два відділи УПА, які зупинилися в лісовому масиві Турниці (Перемищина). Повстанські відділи негайно розгорнулися в розстрільну та привітали ворога цільним вогнем. Головний ворожий натиск зосереджувався на одному крилі відділу, де саме а ту пору засіклись б власних скорострілів. Дійшло до бою на найближчу відстань. Повстанці боролися з надзвичайним завзяттям. Упродовж двох годин тільки на одному крилі ворог втратив 40 людей убитими. Проте 13 убитих було і на повстанському боці. Врешті після тривалого опору наші відділи, продовжуючи оборону, розпочали пляновий відступ. З боєвища підібрано всіх наших поранених. Відступ був дуже вдалий. Хоч усі довколишні села були щільно обставлені ворогом, відділи пробоєм увійшли в село Грольову, взяли підводи для поранених і відійшли далі. Відступ утруднював глибокий сніг, що сягав вище грудей. Коні грузнули й не могли йти. Тоді в сани з пораненими запряглися самі повстанці і тягнули їх під густим ворожу обстрілом. Своїх командирів повстанці охороняли від ворожого обстрілу власними грудьми. Командири ж, в свою чергу, несли на руках поранених, підтримували слабших та виснажених повстанців. Вкінці, втомлений важким маршем, зазнавши значних втрат, ворог припинив переслідування.

До 4). Командир, що визначив перед собою одну мету і до неї вперто прагне, рідко коли натрапляє на невдачі. Щоб виробити в собі таку прикмету й таку силу характеру, командир повинен постійно працювати над власним удосконаленням. Усі свої обов'язки він повинен виконувати так, щоб не було розбіжности між його постановами і діями. Всі накази командирів він мусить виконувати бездоганно. Так само вимогливо він повинен ставитися й до підлеглих вояків. За всі провини вояки повинні каратись, але також треба відзначати їхні заслуги, розвиваючи ініціятиву та сприяючи росту активности. Щодо ворога командир послідовний — нищить його завжди і всюди.

Для кожного повстанського командира зразком витривалости повинна бути лицарська постать козацького полковника Богуна. Богун — козацький старшина, що партизанську тактику довів доверху досконалости, старшина, що не визнавав жодних компромісів, вірив лиш у силу власного народу. Його життя — це безупинне служіння Україні та охорона українських границь.

До 5). Підприємливість та вміння зарадити в скрутній ситуації — це прикмети всіх повстанців, і ними, зокрема, повинен відзначатися повстанський командир. Йому часто доводиться рейдувати зі своїм відділом по неопанованих околицях, інколи за межами України. Тому він повинен добре розумітися в людях, орієнтуватися в теренах та в кожній ситуації давати собі раду.

3. Командир зобов'язаний

1. Забезпечити високий морально-політичний рівень повстанців. На анкетне запитання "Що таке військо?" один правник дав таку відповідь: „Військо — це люди різного походження, різких занять і освіти, убрані в однострої і військове вишколені, щоб порушуватися наголос команди в один такт, як манекени".

Це дуже злослива дефініція. На жаль, багато наших громадян її приймають за правдиву. Вони приймають військо за якусь бездушну масу, що знає лише стереотипне "так е" й на голос команди в один такт порушується. Можливо, що якесь військо саме таке. Але не таке військо повстанське. Чим же відзначається повстанська армія?

Вона відзначається високим морально-політичним рівнем, великою дисципліною, боєздатністю та бойовою готовністю. Те, що повстанські відділи характеризуються такою високою якістю, якої часто не мають навіть війська суверенних держав, то в цьому заслуга командирів, їхнього великого вкладу праці та їхніх особистих духових вартостей.

Військо — це не бездушна маса. Щоб змогти цю масу повести, треба пізнати її збірну психіку, знати, „чим вона дихає". У старшинських школах чужих армій є спеціяльні виклади на тему „Психології війська", на яких цей предмет грунтовно вивчається. Наші командири повстанських відділів такого вишколу не проходили. Знання та вміння вести відділи вони набули в постійному перебуванні з вояками, в постійному спостереженні. Людям, непричетним до партизанського життя, перебування командира між рядовими повстанцями може здатися приниженням командира до рівня злиття з ними і з можливим полишенням порожнього титулу „друже командир". Але насправді таке може статися лише тоді, коли командир не вміє зберігати свій командирський престиж. Дійсно, своїм зовнішнім виглядом командир мало відрізняється від інших повстанців, а найменше він відзначається вибагливішим одностроєм. Але каже народна приповідка: „Не питай, як ся маєш, подивися пізнаєш". Командир — це людина, яка відрізняється від загалу повстанців якостями. У відділі під керівництвом справжнього командира спостерігається також високий морально-політичний рівень рядового вояцтва. В ньому військо — не химерна, не мінлива маса, здатна жити й похитуватися за настроями хвилини; це — вояки з лицарською честю, спадкоємці слави воїнів Святослава Завойовника, козаків та українських армій найновіших часів. Це вояки-патріоти, які знають, за що воюють, а тому в ім'я визволення українського народу вони будуть боротися з усіма ворогами та залишаться вірними тій Ідеї аж до смерти.

2. Виробити військову дисципліну серед підлеглих. У присязі вояка УПА є таке речення: "Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном". Поняття дисципліни — широке. Не раз чуємо такі вислови, як „трудова дисципліна", „військова дисципліна". Про трудову дисципліну зокрема багато горлає совєтська пропаганда. Нас, вояків, цікавить дисципліна військова.

На ту тему в нашому неперіодичному виданні „Повстанець", ч. 5-6, за квітень-травень 1945 з"явилася стаття п.з. „Про військову дисципліну".

У першому розділі статті автор пояснює поняття дисципліни та розподіляє її на різні роди. За словами автора, дисципліна — це точне і сумлінне виконання наказів і доручень командирів та дотримання приписів військового правильника.

За схемою автора в основному дисципліна розділяється так:

1) Маршова дисципліна — дисципліна, що стосується маршів війська; її правила визначають, напр., як займати місця в ладі, як маршувати в наказаному темпі, коли можна й не можна говорити, співати, курити, виходити з маршової колони тощо.

2) Бойово-вогнева дисципліна своїми правилами визначає правильне виконання і ведення успішного обстрілу та правильне ведення бою в даних умовах.

У залежності від того, з яких сполук випливає військова дисципліна та які її зовнішні вияви, автор статті далі розподіляє дисципліну на: механічну (відрухову), свідому (внутрішню) і формальну (зовнішню) військові дисципліни.

3) Механічна дисципліна досягається шляхом довших вправ, у програмі яких боєць виконує отримані накази зовсім механічно. Після певного часу це йому входить „в кість і кров". Вироблення такої механічної дисципліни можна спостерігати не раз у цивільних осіб, які, вибувши вже з військових рядів, довший час поводяться так, наче б і надалі перебували у війську.

Саме на такій механічній дисципліні переважно побудовані армії з багатонаціональним складом, вояки яких не об'єднані однією великою ідеєю.

4) Свідома дисципліна. В кожній армії військова дисципліна — це в першу чергу дисципліна механічна, а далі також — свідома. Свідома дисципліна — це ідеал, до якого прагнуть усі військові командири-виховники; вона випливає з духових спонук і базується на високому почутті вояцького обов'язку та на усвідомленні великої мети, за здійснення якої бореться армія.

5) Формальна дисципліна необхідна у війську для втримання ладу й порядку всередині відділу. Вона появляється в таких, точно визначених військових формах, як військова постава, віддавання почести, зголошування і т.п.

а) Значення дисципліни у війську. У другому розділі автор підкреслює, що свідома дисципліна бійців високо підносить їх моральну вартість, а цілий відділ робить витривалим на найбільші труднощі й небезпеки. Відділ, згуртований лише, зовнішньо, та не дисциплінований, під натиском ворога може легко розсипатися. Кожна людина, що вступає у військові ряди, має якісь навички з цивільного життя. Ті навички спочатку дуже утруднюють ведення військового навчання у відділі. І лише впровадження сильної військової дисципліни дозволяє командирові за допомогою цього відділу виконувати навіть найважчі завдання. Особливо велике значення набирає військова дисципліна під час війни. Тоді навіть велике фізичне виснаження та великі небезпеки, які загрожують життю й здоров'ю, не повинні бути перешкодою перемагати ворога. Тому кожний командир повинен подбати, щоб у його відділі, крім хоробрости, любові до рідного краю та інших моральних прикмет вояка, була також висока дисципліна. Зокрема дисциплінованим мусить бути український повстанець, який бореться з ворогом у набагато важчих умовах, ніж вояк регулярної армії. Завдяки суворій дисципліні озброєна маса людей стає військовою силою, перетворюється у 'справжнє військо, здатне під час миру здійснювати важку підготовку й вишкіл, а під час війни виконувати важкі бойові завдання. Тому від усіх українських командирів і бійців вимагається висока і свідома дисципліна.

б) Плекання і втримування військової дисципліни. У третьому розділі автор зупиняється на обов'язках командира відділу та втримуванні дисципліни у відділі. Дисципліна вимагає свідомого виконання всіх розпоряджень і наказів. Наказ, виданий командиром, мусить бути виконаний своєчасно і докладно. Це передумова того, щоб командир від самого початку здобув серед вояків і довір'я, і пошану. Серед вояків треба утвердити віру, що командир ніколи не видає зайвого та недоцільного наказу. Врешті-решт, підлеглий повинен мати довір'я до військового знання і військових здібностей командира, до його моральних якостей; він повинен бути переконаний, що командир завжди краще знає положення та що здатний вийти та вивести інших з найважчої ситуації. Дисципліна, яка базується на взаємному довір'ї між командиром та вояками, робить відділ високо боєздатним. У виховній роботі командира дуже велике значення має його особистий приклад. Дуже хорошим способом піднесення дисципліни у відділі, зокрема новоствореному, є впоряд, формально муштра. Тому впоряд слід проводити в кожних умовах і часто. Для підтримання дисципліни у відділі командир користується різними засобами:

— відповідною особистою поведінкою і добрим впливом;

— нагородами;

— карами.

Командир сприяє утриманню дисципліни у відділі, якщо він:

— сам точно виконує накази й доручення своїх командирів;

— службове видає необхідні накази та перевіряє їх виконання;

— ніколи в присутності бійців не критикує своїх командирів чи безпосередніх командирів бійців, а також не допускає такої критики у своїй присутності;

— притягає до вдповідальности підлеглих за кожне порушення військової дисципліни,

— щодо всіх підлеглих поводиться справедливо, з військовим тактом, допускаючи їх скарги, внесені службовою дорогою до відповідного командира;

— кожний особливий вчинок підлеглого, який сприяє піднесенню дисципліни, намагається відзначити, згідно з відповідними військовими приписами.

Дисципліну у відділі помітно знижують:

— довша бездіяльність або велика фізична перевтома чи фамільярна поведінка командира з вояками;

— потурання самовільним вчинкам бійців - напр., невідповідній поведінці з мирним населенням, самовільній реквізиції речей і т.п.

З усього сказаного видно, що рівень дисципліни у відділі залежить передусім від самого командира. Розумним керуванням відділу та виховною роботою можна піднести дисципліну вояків до відповідного рівня.

За зразок дисципліни українського повстанця ми ставимо свідому дисципліну яка базується на почутті національного і вояцького обов'язку. Така дисципліна в УПА - дуже важлива запорука її незламности і перемоги.

Стаття безпомилково показує велику ролю командира у виробленні дисципліни у відділі Але до подібних висновків можна дійти не лише на підставі статті. Кожний командир на основі довголітньої практики переконався, що механічна дисципліна - це ніщо інше як лиш автоматизація людського тіла.

Кілька прикладів автоматизованої дисципліни.

— Після закінчення військової служби, вже вдягнений по-цивільному, я зустрів свого колишнього командира батальйону (куреня) майора Л. Я був тоді без шапки а тому на військовий лад енергійно повернув у його бік голову. Майор усміхнувся і сказав: „Ви підхорунжий, і в цивільному вояк".

Незадовго після того я отримав посаду. Мій начальник викликав мене до свого кабінету та попросив сісти.Під час розмови, коли він звертався до мене, я скоро вставав і відповідав "так є". Він звернув увагу на мою військову поведінку і сказав: „Пізнати, що у війську вас добре вимуштрували".

— Механічна дисципліна тим корисна, що знаки її залишаються на людині хоч і до смерти. Інколи, коли повстанці заходили до хати, старий дід, що вигрівав спрацьовані кості злазив з печі, брав рушницю й виконував вправи ліпше, ніж дехто з молодих.

Та найважливіша для повстанських відділів дисципліна свідома, яку створює серед вояків командир.

— Повстанці Чорного Лісу, можливо, не відзначалися дуже великою механічною дисципліною, бо й не мали часу її засвоїти, зате була в них свідома дисципліна, велике довір'я до командира відтинку полковника Різуна, до його курінних і сотенних. Велике геройство, що його проявляють наші повстанці, - це ніщо інше, як виробленість у великій свідомій дисципліні.

— Особистий приклад командирів УПА, які не піддалися ворогові живими: полковник Різун, сотник Іскра, Клименко, поручники Гамалія, Середній, хорунжі Ханенко, Сокіл та багато-багато інших, які навіть у тюрмі відбирали собі життя. За зразок, що грунтує свідому дисципліну, можна подати генерала Перебийноса.

Виглядає, ніби я відійшов від теми; та це я зробив навмисне, щоб показати, яка велика роля командира у створенні військової дисципліни серед повстанців.

3. Забезпечити боєздатність і бойову готовність підлеглих. Одного разу слухав радіоінтерв'ю американського журналіста з генералом Франком. Журналіст запитав генерала, який його погляд на сучасне політичне становище. Франк відповів: „Щоб твердо протистояти большевицькій агресії, замало одної лиш американської матеріяльної допомоги; для того найперше треба власне військо ідейно виховати, зробити його боєздатним і в бойовій готовності його постійно зберігати".

Про ідейне виховання війська буде мова пізніше. Тепер нас цікавить тема створення боєздатности у відділі. Отож, відділ можемо вважати за боєздатний, коли:

а) бійці

1) мають зброю й амуніцію;

2) вишколені в орудуванні нею;

3) вивчили польову службу;

4) засвоїли військову дисципліну;

б) командир

1) має вишколене військо;

2) вміє ним командувати;

3) сам засвоїв польову тактику, вміє застосовувати її в кожній ситуації та знає основи маневрування;

4) відважний, опанований, передбачливий та рішучий.