Ідеологія пуританізму

Після смерті Марії Тюдор королевою Англії стала Єлизавета І Тюдор (1558-1603), донька Генріха 8 і Анни Болейн. Єлизавета і її уряд відновив протестантизм, проте, у поміркованій формі. Парламент підтвердив верховенство королеви над англіканською церквою. Так англіканська церква стала надійною опорою абсолютизму. Уряд Єлизавети вів активну боротьбу проти прихильників подальшого очищення англіканської церкви від залишків католицизму. Послідовних протестантів в Англії почали називати пуритани - радикальне крило англійських протестантів, які були незадоволені реформуванням церкви й виступали за її очищення в дусі кальвінізму. Вони добре розуміли недосконалість англіканської церковної системи й мали підтримку нових дворян і буржуазії.. однак королева вважала за краще зберігати релігійний мир.

Пуритани виступали за єпископську церкву, за демократичний устрій церкви. Їхнє віровчення базувалося на ідеях Жана Кальвіна, його праця «Вчення про визначення», в якій він поділяв людей на 2 категорії: ті, що отримають вічне життя; ті, що приречені на смерть. Пуритани закликали до очищення церкви, виступали проти державної єпископальної церкви і казали, що устрій має бути демократичним. В основі вченняв - Бог поділив людство на 2 част(одіні призначались для вічного життя, а інші для віної смерті).

Пуритани заперечували вчення про благодать, потребу єпископату, підпорядкуванню церкви королю, не визнавали вівтарів, розкішного церковного начиння. Вони хотіли запровадження вільної проповіді, здешевлення церкви, скасування єпископату. Пуритани правили службу у приватних будинках, викриваючи у проповідях марнотратство, розкоші, засуджували пишні перуки дворян, яскраво розшити камзоли і світські розваги. Танці і театр вважали проявом легковажності і гріха.Вони висували віру в божественне приречення, за яким Бог кожній людині наперед визначив особливе покликання і долю. Наприкінці 17 ст. сформувалося дві течії пуританства:

Поміркована – пресвітеріанство - Томас Картрайт, Уолтер Трэверс. Виступали проти єпископського ладу; кожну церковну громаду має очолити старійшина – пресвітер; відновлення консисторію – ради старійшин і проповідників.

Радикальна – індепендентська. Кожна церковна громада – незалежна і визнає лише владу Христа; повне відокремлення церкви від держави; заперечували необхідність канонічних молитов.