Ідеологія Просвітництва

Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і громадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно змісту "істинного" людського суспільства. Тим самим новітні постулати спричинили надлам старої феодальної організації.

Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, згадувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін "просвітництво" використовують ідеологи Просвітництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта "Що таке Просвітництво?" (1784).

За часом доба Просвітництва — це середина XVII — XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший загін просвітителів сформувався у Франції: саме звідсіля ідеї Просвітництва поширилися по всій Європі.

Характерними рисами Просвітництва є:

1. Прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, "вічної справедливості", рівності. Просвітництво сповідувало справжній "культ розуму", вбачаючи в ньому той те, за допомогою чого можна перевернути всю систему громадського та духовного життя.

2. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства. Визначальним моментом культурного життя епохи Просвітництва була безмежна віра в перетворювальні можливості освіти. Слід зазначити, що Просвітництво розумілося ширше, ніж просте розповсюдження знань і освіти, воно включало в себе моральне та громадянське виховання.

3. Вони прагнули розкувати розум людей і тим самим сприяли їхньому політичному розкріпаченню.

4. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе покликання. Цим вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.

47. Англійське просвітництво.

Термін “просвітництво” вперше було вжито Вольтером і німецьким філософом І.Г.Гардером. Одним з видатних просвітників Англії ХVІІІ ст. був шотландський філософ Давид Юм який виступав проти договірної теорії виникнення держави. За ним держава розвивалася з сім’ї, а влада в ній досягалась шляхом узурпації, а не договору. Характерними рисами Просвітництва є:1. Прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, «вічної справедливості», рівності. 2.Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали поширення передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства. 3.Вони прагнули розкувати розум людей і тим самим сприяли їхньому політичному розкріпаченню.

Джон Локк в філософській праці «Доcлід про людський розум» доводив, що весь духовний світ людини, почуття, поняття, наукові та морально-етичні ідеї є продуктом її досвіду, основу якого становить чуттєве споглядання об’єктивної дійсності. Поняття добра і зла він виводив з відчуттів задоволення або страждання

Шефтсбері „Характеристики людей, вдачі, думок, часу”. вчений обґрунтував ідеал гармонійно розвиненої особи – калакагатоса XVIII ст. Видатні представники англійського Просвітництва – Д. Аддісона та Р. Стіля, Д. Дефо та Д. Свіфта, віконта Болінгброка та Т. Смоллета. Англійські видання були популярними за кордоном, їх наслідували в багатьох країнах Європи — Франції, Німеччині, Італії, Росії тощо.Зокрема в Росії відгуки на англійську публіцистику яскраво втілилися в журналах Новікова. Характерні риси англійського Просвітництва: -національна особливість; -оптимізм; -віра в прогрес; -можливість постійно самовдосконалюватися; -етика як наука наук;-торжество розуму; -наявність критики; -конструктивна критика старого режиму;-непослідовність, поміркованість: “розсудливий”, компромісний характер англійської Просвітництва якому, за словами історика, “не потрібно було штурмувати барикади”. -розгляд економічних проблем; -історичні пошуки: “подрізати галуззя, але не торкатися коренів”;

Англійське Просвітництво відрізнялося від французького певною обмеженістю і поміркованістю своїх цілей. Це було зумовлено рядом факторів і насамперед тим, що англійське Просвітництво не випереджало буржуазну революцію, як у Франції, а йшло слідом за нею.На характер англійського Просвітництва в плинул и також його зв’язок з релігією і церквою. Провіді його діячі, за винятком, дотримували догматів християнства. Гоббс, якого можна вважати одним з ранніх просвітителів в Англії, виводив "природу людини" з життєвих потягів і практичних інтересів людей, з їх "природних" спонукань до самозбереження, багатства, пошани, слави. Люди діють, по Гоббсу, "заради любові до себе, а не до інших" і керуються, як правило, егоїстичними спрямуваннями.