є:
1. мережі:
· корпоративні;
· Internet;
· комерційні;
2. процеси:
· дослідження ринку;
· розрахунки;
· виконання замовлень;
· продаж;
· підтримка;
3. суб’єкти (учасники):
· уряд;
· постачальники;
· продавці;
· користувачі;
· виробники[76, с. 29].
Існує два типи електронної комерції: торгівля інформацією і торгівля товарами. Товари можуть бути представлені в електронній формі (інформація, програмне забезпечення тощо). Їх називають “м’якими”. Всі інші – речові товари, товари-предмети – називають “жорсткими”. Таке трактування відповідає прийнятому в комп’ютерному товаристві тлумаченню термінів “soft” – “м’якими” і “hard” – “жорсткими”. Різниця між ними значна і виявляється на всіх рівнях – починаючи з визначення користувальницької аудиторії і закінчуючи безпосередньо оплатою за надану послугу[
Сфери поширення електронної комерції такі:
· маркетинг, продаж і сприяння продажу;
· передпродаж, попередні домовленості, поставки;
· фінансування й страхування;
· комерційні операції: замовлення, отримання, оплата;
|
|
· обслуговування та підтримка продукту;
· спільна розробка продукту;
· розподільче спільне виробництво;
· використання загальних і приватних послуг;
· адміністрування бізнесу (концесії, дозвіл, податки, митниця
тощо);
· транспорт, техніка перевезень і постачання;
· загальні закупівлі;
· автоматична торгівля електронними товарами;
· бухгалтерський облік;
· розв’язання спірних моментів[
Для розвитку електронної комерції як ринку необхідно здійснення трьох основних умов:
· завоювання фірмами, що використовують мережу Internetяк канал розподілу продукції, довіри з боку споживачів;
· забезпечення достовірності учасників та їх операцій;
· створення безпеки передачі і подальшого зберігання даних у мережі Internet.
Однобічне застосування державою правових норм, регулюючих подібні відносини, без урахування досвіду міжнародної практики і законодавства інших країн буде неефективним. Про це свідчать багаторазові безуспішні спроби таких країн, як США і Великобританія поширити свою систему права і законодавство на відносини щодо врегулювання конфліктів у Internet.
оряд з нормотворчою діяльністю ООН у формуванні міжнародного права у сфері електронної торгівлі активну участь бере і Європейський Союз. У 1998 р. ним була прийнята Директива “По деякі аспекти електронної торгівлі на внутрішньому ринку” [118]. Основним завданням даної Директиви є забезпечення умов належного функціонування міжнародної електронної комерції між державами-членами ЄС. Порівняно з Типовим законом ЮНСІТРАЛ дана Директива – це серйозний документ, що визначає правове регулювання значного кола суспільних відносин у сфері електронної торгівлі. Крім загальних положень, у ньому міститься комплекс норм, які більш детально регулюють окремі аспекти електронної торгівлі.
|
|
Другим не менш важливим документом, який формує європейське право у сфері електронної торгівлі, є прийнята в грудні 1999 р. Директива ЄС “Про правові основи Співдружності для використання електронних підписів”. Даний документ найбільш повно врегулював відносини у сфері використання електронних підписів. Він вивів Європейський союз та країни, що входять до нього, вперед у справі державного регулювання електронної торгівлі. Ціль прийняття цього законодавчого акта – забезпечити ведення бізнесу через Internet [83].
Окрім згаданих документів, Європейським Союзом прийнято цілий ряд інших актів, спрямованих на регулювання електронної комерції. Серед них: Директива ЄС “Про електронну торгівлю”, “Про захист споживачів у випадку укладення контрактів на відстані” тощо.