Свято Віри, Надії та матері їх Софії

Зала прикрашена квітами, калиною, осіннім листям, рушниками, в центрі залу портрет Софії Федорівни Русової, уквітчаний рушником.

ВЕДУЧА: Добрий день, люди добрі,

Що є в нашій хаті,

Раді з святом вас вітати,

Щастя і добра бажати.

ВЕДУЧА: Ось і знову восени

Зібрались на гостину ми,

Серцями щирі і завзяті,

Є місце всім у нашій хаті!

ВЕДУЧА: Тож не завадить, друзі, нам

Згадати нині по-новому,

Був давній звичай у древлян:

Вклонятися всьому святому

ВЕДУЧА: То що ж за свято восени

Святкуємо всі разом ми?

Розкажемо ми вам, малята,

А ви - своїм матусям й татам.

ВЕДУЧА: Сьогодні ми зібралися в дружній родині малих і дорослих, щоб вшанувати імена жіночі. Виявляється, що і восени є жіночий день – це 30 вересня. І було це свято колись не менш урочистим, ніж 8 Березня. Воно має назву – «Віра, Надія, Любов і мати їх Софія» Це дуже поширені імена дівчаток, жінок. І тому у нас на Україні з прадавніх часів шанували це свято. Це день їх ангела-хранителя, це день мам, бабусь, сестричок. Де є в родині Віра, освячена Надією і ніжною Любов’ю, там володарює Мудрість. Ім’я Софія перекладається як мудріть, доброчинність.

Під музику ведуча запалює свічку.

Запалимо свічку добра

І попрохаємо в цей день Софію,

Щоб поселила в домі цім Надію,

І Віру, і Любов дала.

Це свято приходить до нас восени. Якраз в таку пору, коли стає прохолодно, але так гарно. Листочки на деревах вражають своїми кольорами, ще цвітуть осінні квіти, сонечко дарує своє останнє тепло. Тож вітаймо осінь, друзі!

«Каруселі» таночок з листочками

ВЕДУЧА: Колись у прадавні часи у старовинному Єгипті жила мама Софія із трьома доньками, яких звали Віра, Надія, Любов. Тато їх помер, їм дуже важко було жити: не було в них грошей, не було різного одягу, не було їжі, але вони не плакали, не горювали, не крали, вони ходили працювати, а після роботи співали пісні, дарували один одному усмішки, хороші слова, ніколи не сварилися.

Вони ходили до церкви і там молилися, щоб всім людям жилося краще. Але прийшов до них злий цар і наказав викрасти цих маленьких дівчат, тому що він не любив посмішок, не любив добро, не любив хороших людей. А що було далі, я вам пропоную подивитися.

Хореографічний етюд «Непоборне добро» (дівчатка одягнені у білі сукні з віночками на голівці, у руках тримають стрічечки, одна- блакитну, друга - червону, третя – зелену. Під спів сопілки виконують вільний танок, потім музика змінюється, з’являється Злий цар і обмотуючи їх своїми тенетами, виводить їх із зали. Виходячи, дівчатка кидають стрічечки на килимок).

ВЕДУЧА: І ось після того, як Злий Цар забрав до себе дівчат, вони залишили ось ці стрічечки. Я їх позбираю і подарую нашим дівчаткам. (Три дівчинки виходять на середину зали). Ці стрічки допоможуть нам пригадати ті чесноти, які повинні бути притаманні усім людям: червона стрічка символізує любов, зелена – надію, а блакитна - віру.

ВІРА: Я вірю, що сонечко завтра зійде,

Я вірю, що лихо мене обмине.

Я вірю, що щастя до всіх завітає,

Я вірю, і віра мене окриляє.

І з вірою в серці щоденно живу,

Тож вірте і ви, я вас щиро молю!

НАДІЯ: Надіюсь, що світлим в нас буде життя,

Надіюсь, що зло все мине в небуття.

Надіюсь, що люди усміхнені будуть.

Надію у серці своїм не забудуть.

ЛЮБОВ: А я люблю усе, усіх,

Люблю, коли лунає сміх,

Люблю, коли добро дарують,

Люблю, як почуття квітують.

ВЕДУЧА:Я зав’яжу наші стрічечки тугим вузликом, нехай вони будуть з нами і нагадують нам про те, що віра, надія, любов назавжди залишаються у наших серцях.

В цей день ми також вшановуємо пам'ять С. Русової, невтомної трудівниці, справжньої дочки України. Саме вона найперша в Україні відкрила перші дитячі садочки. Саме вона перша вчила таких вихователів – садівниць, як потрібно працювати з дітками, як їх слід виховувати, як прищеплювати любов до рідного краю, до своєї домівки, до своїх батьків. Саме їй ви сьогодні скажете «Дякую» за те, що маєте змогу ходити до дитячого садочку, спілкуватися з ровесниками, спостерігати за всім, що вас оточує. Покладемо руку на серце, низько схилимо голівку і промовимо чарівне слово. (Діти разом промовляють «Дякуємо»). І ось цю свічечку добра разом із оберегами Віри, Надії, Любові я поставлю під портретом Софії Федорівни Русової. Адже все своє життя вона вірила, надіялась і любила свій український народ.

А народилася вона на чудовій чернігівській землі.

Чернігівщина… Чудовий куточок України. Серед лісів, велетенських дубів, які вишикувалися, мов почесна варта, розкинулося село Олешня, родинний маєток Софії Федорівни Русової. Видатна просвітителька, педагог, засновниця перших національних шкіл і дитячих садків на Україні, мудра і невтомна трудівниця. Усе своє життя вона присвятила дітям своєї рідної України.