Державний режим - це сукупність методів, засобів і способів здійснення державної влади

Залежно від ступеня демократичності тієї чи іншої держави розрізняють демократичні, авторитарні та тоталітарні режими, межі між якими є досить нечіткими і відносними.

Сучасні демократичні режими характеризуються сукупністю таких основних ознак: народ виступає єдиним джерелом влади;народ здійснює владу як безпосередньо (шляхом виборів і референдумів), так і через виборні органи (місцеве самоврядування, парламент, президент);поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, реальна незалежність судової влади від інших гілок влади, особливо від виконавчої;плюралізм (багатоманітність) як необхідна умова економіч­ної, політичної та ідеологічної системи суспільства, що передбачає на­явність різних форм власності, багатопартійність, відсутність дер­жавної ідеології тощо;рівноправність людей, наявність реальних механізмів захисту прав людини.

Авторитарні режими характеризуються такими ознаками: недостатній контроль з боку населення за формуванням та діяльністю органів влади;обмеженість реальних прав людини та можливості їх захисту;у системі органів державної влади домінує виконавча влада (уряд, президент), представницькі органи реальної влади не мають;формально може існувати багатопартійна система, але обмежені реальні можливості опозиції впливати на політику держави.

Тоталітарним режимам властиві такі риси: тотальний (повний) контроль з боку держави за всіма проява­ми і сферами життя суспільства;відсутність механізмів захисту прав і свобод, безправ'ялюдини;однопартійність, наявність єдиної державної ідеології;реальна влада зосереджується в руках однієї особи чи групиосіб;відсутність опозиції.

4. Право - це система загальнообов'язкових, формально визна­чених, встановлених чи санкціонованих і гарантованих державою норм, які встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин та виступають регулятором суспільних відносин

Право характеризується такими ознаками:

· нормативний характер, тобто право складається з норм як загальнообов'язкових правил поведінки, що визначають права, обов'язки та відповідальність громадян, посадових осіб та державних органів;

· загальнообов'язковий характер, тобто дія норм права поширюється на всіх учасників правовідносин і повинна виконуватися ними без винятків і незалежно від ставлення до самих норм;

· системний характер, тобто право - це не просто сукупність норм, а чітка система, яка діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, яка включає інститути права та галузі права;

· формальна визначеність норм права, тобто зміст норм права, чітко визначений і формально закріплений у тексті певного правового документа;

· право виражає волю держави, тому забезпечується при потребі силою державного примусу.

Функції права - це основні напрями його впливу на суспільні відносини. Основними функціями права є регулятивна та охоронна.

Регулятивна функція права полягає у закріпленні в нормах права бажаної поведінки суб'єктів. Вона ділиться на регулятивну дина­мічну та регулятивну статистичну функції.

Регулятивна динамічна функція права передбачає, що в нормах права закріплюються бажані моделі поведінки людей. Наприклад, норми цивільного права закріплюють право приватної власності, а це, в свою чергу, стимулює розвиток підприємництва.

Регулятивна статистична функція права полягає в тому, що норми права закріпляють ті відносини, що вже фактично склалися. Наприклад, перші нормативно-правові акти та Конституція закріпили основи державного і суспільного ладу України.

Охоронна функція права полягає в тому, що норми права закріплюють одні суспільні відносини і витісняють інші. Охоронна функція спрямована на припинення і попередження протиправної поведінки.

5. Поняття "соціальна держава" є плодом XX століття, тоді як поняття "правова держава" виникло раніше - у ХҐХ столітті, хоча витоки того та іншого слід шукати у давнині.

Ідея правової держави належить німецькому філософу І.Канту (1762-1814), хоч саме словосполучення "правова держава" він не вживав. Філософські основі ідеї правової держави І.Канта такі: панування закону в житті суспільства; зв'язаність держави правом; обмеження втручання держави у сфери приватного життя; свобода кожного члена суспільства як людини; рівність одного з іншим як підданого держави; самостійність кожного члена суспільства як громадянина; наявність принципу розподілу влад як гаранта проти встановлення деспотії.

Соціальна правова держава - це сучасна політико-правова теорія, де слово "соціальна" несе велике смислове навантаження: воно підкреслює, що держава бере на себе турботу про матеріальний добробут громадян, здійснює функцію регулювання економіки з обов'язковим урахуванням екологічних вимог, забезпечує захист соціальних та індивідуальних інтересів, участь трудящих у прийнятті рішень на виробничому рівні з метою запобігання необмеженого панування підприємців та ін.

Крім звичайних ознак, які характерні для будь-якої держави, соціальна правова держава як найвища форма політичного буття, яку виробило людство, має ряд специфічних рис:

1) право панує в суспільстві, державна влада підлягає під контроль права;

2) наявність громадянського суспільства, яке функціонує у поєднанні і взаємодії з державною владою у рамках права;

3) громадяни мають невід'ємні права і свободи. Щодо громадян та їх об'єднань діє принцип: "дозволено все, крім забороненого законом";

4) закони суворо дотримуються державними органами, посадовими особами. По відношенню до владних державних органів та посадових осіб діє принцип: "дозволено тільки те, що прямо передбачено законом";

5) право як міра свободи набуває відпрацьованого у законах змісту: закон повинен відповідати праву, бути правовим законом;

6) закони приймаються і підлягають зміні тільки законним шляхом, тобто шляхом виявлення волі народу, проявом і його суверенітету. Тому найважливіший заклад правової держави - народне представництво, організація законодавчої влади, вся повнота якої.здійснюється представниками народу, обраними з його середовища;

7) недоступність підміни функцій законодавчого органу виконавчим або судовим; розосередженість влади між ними ("розподіл влади");

8) держава турбується про підняття рівня соціально-економічних прав громадян до рівня основних прав, про їх гарантії і захист; про соціальну безпеку особи шляхом гарантованого життєвого рівня літніх, хворих, безробітних, надає допомогу великим родинам, робить внески в охорону здоров'я, житлового будівництва і т.ін., тобто здійснює політику соціальних послуг і соціального забезпечення;

9) держава гарантує мінімальний рівень життя та його зростання, забезпечує рівність стартових можливостей (а не матеріальну рівність) за допомогою державної системи освіти, податкової політики, регулювання ринку праці та контролю умов праці і т.ін.;

10)держава виступає засобом соціального компромісу.

Таким чином, будучи обмеженою правом, соціальна держава виявляє активність у регулюванні соціально-економічних процесів, соціального аспекту основних прав громадян, їх соціальної захищеності відповідно до закону.

6. Основні соціальні норми класифікують відповідно до їх змісту та способів встановлення і забезпечення.

За способами встановлення і забезпечення соціальні норми діляться на види:

1. норми права, які встановлюються чи санкціонуються і охороняються державою;

2. мораль - норми, що склалися під впливом громадської думки у зв'язку з уявленнями про добро, зло, правду, справедливість тощо;

3. звичаї- норми, що склалися історично і в результаті багатора­зового повторення увійшли у звичку;

4. корпоративні норми, тобто норми громадських організацій, які держава визнає або навіть надає їм обов'язкового характеру;

5. релігія, тобто норми, що регулюють поведінку людей, посилаючись на існування тих чи інших надприродних сил.

Право є складовою частиною системи соціальних норм, хоч і має свої суттєві особливості. Всі соціальні норми повинні діяти в єдиній системі, яка є внутрішньо несуперечлива і узгоджена.

Система права (внутрішня форма) права характеризується сукупністю правових норм, що об`єднаються в інститути, підгалузі та галузі права.

Найбільшою ланкою системи права є галузь права, яка представляє собою сукупність правових норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин.

Частина галузі права, яка складається з норм, що впливають на певний вид однорідних суспільних відносин, утворюють правовий інститут.

Базовою складовою системи права є норма права.

Норма права – це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки. Яке встановлюється, забезпечується і гарантується державою.

Норма права має 3 складові: гіпотезу, диспозицію та санкцію.

Систему права не слід плутати з поняттям “ правова система”, яка набагато ширша за об’ємом і крім системи права включає юридичну практику та державну правову ідеологію, т. т. практично всю сукупність юридичних явищ, що існують в суспільстві.

Зовнішня форма права або джерела права представляє собою способи юридичного виразу і закріплення норм права, надання їм юридичного, загальнообов’язкового значення.

До основних джерел права відносять правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт.

Правовий звичай – це звичай, якому держава надала загальнообов’язкове значення і дотримання, якого гарантувала примусом.

Правовий прецедент - це судове або адміністративне рішення по конкретній юридичній справі, якому надається загальнообов’язкове, юридичне значення. Таке рішення є зразком для вирішення наступних аналогічних справ.

Нормативно - правовий акт – це офіційний документ компетентних державних органів, який містить юридичні норми.

Для зручності користування нормативно актами існує процес їх систематизації.

Систематизація нормативно - правових актів – це діяльність з впорядкування та вдосконалення нормативно актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості через створення нових нормативних актів чи збірників.

Як види систематизації розрізняють інкорпорацію та кодифікацію.

7. З метою соціального врегулювання суспільних відносин здійснюють діяльність, яка називається правотворчою.

Правотворчість – це діяльність державних органів і посадових осіб, громадських організацій, уповноважених на те державою, а також всього народу країни, що спрямовується на утворення, зміну чи скасування нормативно - правових актів. Правотворча діяльність характеризується певним юридичним процесом, що має 3 етапи:

На підготовчому етапі готують проект нормативно – правового акту. Здійснюються такі стадії: рішення про необхідність підготовки проекту нормативно – правового акта; визначення кола осіб, що готуватимуть проект; безпосереднє готування проекту; обговорення тексту проекту; узгодження проекту з усіма зацікавленими органами та особами; доопрацювання проекту.

Другий етап охоплює такі стадії: винесення проекту нормативно – правового акту на обговорення правотворчого органу (особи); обговорення проекту (можливість декількох читань); прийняття нормативно – правового акту і процедура його підписання; можливість права відкладного вето для законів.

Третій етап це набирання нормативно - правовим актом юридичної чинності опублікуванням, чи доведенням до виконавців іншим способом.

Правотворчість – це діяльність державних органів і посадових осіб, громадських організацій, уповноважених на те державою, а також всього народу країни, що спрямовується на утворення, зміну чи скасування нормативно - правових актів.