Довідкові матеріали

Культура мови – це рівень володіння нормами усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування[3].

Комунікація – спілкування, повідомлення, передавання інформації, думок, почуттів, волевиявлень людини мовними засобами.

Норма літературної мови – це сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства[4].

Орфоепічні норми – правила вимови голосних і приголосних звуків у різних позиціях, сполучень звуків у словах, словосполученнях і реченнях, правильна вимова окремих граматичних форм, особливості вимови іншомовних слів, норми наголошування і інтонації[5].

Пунктуаційні норми – система загальноприйнятих правил уживання розділових знаків, які служать для членування тексту відповідно до його синтаксичних, смислових або інтонаційних особливостей[6].

Акцентуаційні норми – узвичаєне наголошування слів.

Граматичні норми – правила поєднання морфем, узгодження, керування слів, утворення висловлювань тощо.

Лексичні норми – узвичаєне вживання словникових одиниць у відповідному значенні.

Орфографічні норми – усталена система правил письма. Як зібрання конкретних правил написання загальних і власних назв, питомих і запозичених слів орфографічні норми знайшли відбиття у виданнях «Українського правопису».

Стилістичні норми – розрізнення мовних засобів щодо їх доцільності вживання в текстах неоднакової стильової орієнтації[7].

Основними комунікативними ознаками культури мовлення є змістовність, правильність, точність, логічність, доречність, багатство, чистота, виразність, образність тощо.

Правильність - визначальна ознака культури мовлення, яка полягає у відповідності його літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним, словотвірним).

Змістовність передбачає глибоке усвідомлення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми, різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого. Змістовність тісно пов'язана з такою ознакою, як лаконічність, яку репрезентує крилатий вислів: «Говоріть так, щоб словам було тісно, а думкам просторо».

Точність мовлення – це знання та вживання точних значень слів, словосполучень, речень; уміння виражати свої думки так, щоб вони були сприйняті адресатом однозначно.

Точність мовлення досягається за таких умов:

· знання предмета мовлення;

· знання мови;

· володіння мовленнєвими навичками.

Головними засобами точності мовлення є лексичне багатство мови. Наприклад, щоб утворити словосполучення з прикметниками музикальний і музичний, треба точно визнати їхнє значення: музикальний – здатний тонко сприймати музику (музикальний слух); музичний – який стосується музики як виду мистецтва (музична школа). Найбільше можливостей для вираження точності мовлення мають багатозначні слова, синоніми, омоніми, пароніми, терміни. Труднощі виникають під час використання іншомовних слів, архаїзмів, неологізмів, професіоналізмів, фразеологізмів.

Логічність мовлення – це точність у вживанні слів і словосполучень, словесне вираження думки, здійснене за законами логіки.

Умови логічності мовлення:

1. Сполучаючись, слова повинні утворювати смислову єдність. Наприклад, немає логічності у словосполученнях дуже синюватий, солодкувата кислота.

2. Правильний порядок слів і речень, тобто послідовне розташування «відомого» й «нового» в реченнях тексту. Наприклад: До класу ввійшов директор («нове»). Він («відоме») зачитав наказ («нове»).

3. Логічно правильна побудова тексту, тобто вживання службових, вставних слів як засобу зв’язку речень у тексті.

4. Правильний поділ тексту на абзаци.

Незнання або ж недотримання мовних норм часто призводить до логічних помилок:

· невиправдане повторення спільнокореневих слів (тавтологія). Наприклад: зобразити образ (треба змалювати);

· вживання зайвих слів (плеоназм). Наприклад: місяць вересень, прейскурант цін (треба вересень, прейскурант);

· неправильна побудова речень з однорідними членами. Наприклад: Ми цінуємо й пишаємося нашими переможцями (треба Ми цінуємо наших переможців і пишаємося ними);

· неправильна побудова речень із дієприслівниковими зворотами. Наприклад: Додивившись цікавий фільм, настав вечір (треба Коли ми додивилися цікавий фільм, настав вечір);

· порушення структури складних речень. Наприклад: Студенти повернулися з лекцій, які вчилися в другу зміну (треба Студенти, які вчилися в другу зміну, повернулися з лекцій).

Доречність мовлення – це відповідність темі й меті висловлювання, його логічному змісту, емоційному забарвленню, стилю мовлення; врахування ситуації спілкування, складу мовців, форми мови (усної чи писемної).

Залежно від умов і мети спілкування доречність мовлення є:

· контекстуальною (контекст вимагає, щоб у ньому були гармонійно поєднані слова, структура речень, загальна тональність, інтонація);

· ситуаційною (від ситуації спілкування залежать темп і тональність мовлення, вибір слова, форм звертань тощо);

· стильовою (від стилю мовлення залежить вибір мовних засобів, їх співвідносність);

· психологічно обумовленою (обов’язковим для кожного є уміння встановити контакт зі співрозмовником, знайти відповідні слова, дотримуватись норм спілкування).

Багатство мовлення – це використання великої кількості мовних одиниць (слів, словосполучень, речень), які відрізняються за своїм смислом і будовою.

Вимоги багатства мовлення:

1. Багатство словникового запасу людини.

2. Використання в мовленні різних мовних засобів.

3. Уміння інтонувати мовлення.

4. Постійне вдосконалення та збагачення власного мовлення.

Українська мова – багата, різноманітна. ЇЇ багатство становлять тематичні групи лексики, синоніми, омоніми, антоніми, багатозначні слова, застарілі й новоутворені слова, тропи (метафори, епітети, порівняння, метонімії тощо), варіанти граматичних форм слів, синтаксичні конструкції, стилістичні фігури (повтори, паралелізм, градація тощо), різноманітні інтонації.

Виразність мовлення досягається виокремленням найважливіших місць свого висловлювання, розкриттям власного ставлення до предмета мовлення. З цією метою треба застосовувати виражальні засоби звукового мовлення: логічний наголос, паузи, дикцію, інтонаційну виразність та технічні чинники виразності: дихання, темп, міміку, жести.

Чистота мовлення – це повна відповідність нормам літературної мови (орфоепічним, лексичним та іншим).

Засмічують мову слова-паразити (так би мовити, значить, власне кажучи), суржикові, лайливі, вульгарні слова. Особливо шкоди українській мові завдає суржик – змішування слів різних мов, зокрема української та російської. Наприклад: вроді, віддихати, обідився (правильно: ніби, відпочивати, образився). У мові художньої літератури лайливі слова вживаються для реалістичного відтворення усного мовлення персонажів, характеристики їхнього низького культурного рівня, сатиричного викриття зла, а також із метою створення особливого побутового колориту, підсилення експресії. Наприклад: Хто проворні ший, то й живеться лучше. А бевзь скрізь бевзь, хоч ти йому корону на голову посади… (В. Шевчук). Проте невмотивоване вживання цих слів засмічує мову. Руйнують чистоту мови і вжиті неточно, стилістично невмотивовано діалектизми, професіоналізми, просторічні, жаргонні та іншомовні слова. Діалектизми, просторічні, жаргонні слова використовуються з розмовному й художньому мовленні, але з повною метою. Уживання ж цих слів в інших сферах спілкування порушує чистоту мови. Іншомовні слова теж засмічують мову, якщо вживаються надмірно, недоречно. Мовлення людини – це своєрідна візитна картка, свідчення рівня освіченості особи, її вихованості й водночас показник культури суспільства. Словесний бруд, що заполоняє мовлення громадян, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина – тривожні симптоми духовного нездоров’я народу. Ще мудрий Езоп зазначав, що наше слово – це найкраще, що є в розпорядженні людини, і найгірше, чим вона володіє.

Професіограма – загальна характеристика певної професії та вимог, які вона ставить до людини.

Виокремлюють низку комунікативних характеристик, які репрезентуватимуть професійний портрет фахівця[8]:

· уміння формувати мету і завдання професійного спілкування;

· аналізувати предмет спілкування, організовувати обговорення;

· керувати спілкуванням, регламентуючи його;

· послуговуватися етикетними засобами для досягнення комунікативної мети;

· уміти проводити бесіду, співбесіду, дискусію, діалог, дебати, перемовини тощо;

· уміти користуватися різними тактиками для реалізації вибраної стратегії;

· уміти аналізувати конфлікти, кризові ситуації і вирішувати їх;

· уміти доводити, обґрунтовувати, вмотивовувати, аргументувати, спростовувати, заперечувати, відхиляти, оцінювати;

· уміти перефразовувати, тезово висловлюватися, володіти навичками вербалізації;

· уміти трансформувати усну інформацію в письмову і навпаки;

· володіти основними жанрами ділового спілкування (службові листи, факсові повідомлення, контракт, телефонна розмова, ділова бесіда, перемови, нарада тощо);

· бути бездоганно грамотним, реалізуючи як письмову, так і усну форми української літературної мови;

· володіти технікою спілкування;

· уміти адекватно послуговуватися тропами та риторичними фігурами;

· уміти використовувати «слово» для коректування поведінки співбесідника.

[1] Словник української мови (онлайн-версія). – Режим доступу: http://sum.in.ua.

[2] Український лінгвістичний портал. – Режим доступу: http://lcorp.ulif.org.ua/dictua/.

[3] «Українська мова». Енциклопедія / редкол.: В. М. Русанівський, О. О.Тараненко (співголови), М. П. Яблюк та ін. – 2-ге вид., випр.. і доп. - К.: Вид-во «Укр. енцикл.», 2004. – С. 420.

[4] Там саме. – С. 285.

[5] Єрмоленко С. Я. Українська мова: Короткий словник лінгвістичних термінів / за ред. С.Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – С. 116.

[6] Там саме. – С. 145.

[7] Там саме. – С. 107.

[8] Шевчук СВ., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням: Підручник. – К.: Алерта, 2014. – С. 71.