2015-10-16
1709Музика отримала свою назву від грецького слова муза. Так називалися дочки великого Зевса, верховного бога греків, що опікувалися наукою, літературою та мистецтвом. Якщо вірити легенді, саме завдяки їх турботам розквітло мистецтво музики.
Музика = це вид мистецтва, який відображає дійсність та впливає на людину за допомогою осмислених та певним чмном організованих за висотою та формою звукових послідовностей. Змістом музики є саме життя. В центрі якого перебуває людина, її почуття, настрої та надії. Їй найбільше доступне відтворення живого руху почуттів в усіх його проявах і відтінках.
Мова музики – це міжнародна мова звуків, яку розуміють усі люди. В її основі лежить звуковисотна інтонація, що розкривається та розвивається у часі. Має динамічне та темброве забарвлення і вироблені віками принципи формотворення.
Часто, порівнюючи музику із словом, кажуть, що вона відтворює інтонацію слова, внутрішній стан людини, де його емоційне відношення до світу виражається за допомогою змінень висоти иа інших характеристик звучання голосу. Разом із тим, музика істотно відрізняється від мови, передусім якостями, які притаманні ій як мистецтву. Серед них:
- опосередкованість відображення дійсності;
- необовязковість утилітарних функцій;
- найважливіша роль естетичної функції;
- художня цінність як змісту, так і форми.
У порівнянні з універсальним засоблм звукового спікування людей – мовою, специфіка музики проявляється також у неможливості однозначно виразити конкретні поняття, у суворій упорядкованості висотних та часових (ритмічних) відношень звуків, що набагато збільшує її емоційну та естетичну виразність.
Музика як «мистецтво інтонуємого змісту (за Б.В.Асаф’євим) реально існує та функціонує у суспільстві тільки у живому звучанні, у виконанні.
Зміст музики складають художньо-інтонаційні образи, тобто збережені в осмислених звучаннях (інтонаціях) результати відображення, перетворення та естетичної оцінки об’єктивної реальності у свідомості музиканта (композитора, виконавця).
Провідну роль в змісті музики відіграють «художні емоції» - відібрані відповідно з можливостями та цілями мистецтва, очищені від випадкових моментів та сомислені емоційні стани та процеси. Їх провідне місце у музичному змісті обумовлюється звуковою (інтонаційною) та часовою природою музики, що дозволяє їй, з одного боку, спиратися на багатотисячолітній досвід зовнішнього виявлення людьми своїх емоцій та передачі їх іншим членами суспільства передусім за допомогою саме звуків, а з іншого – адекватновиражати переживання як рух, процес із всіма його змінами та відтінками, динамічними хвилями, взаємовпливами емоцій та їх зіткненнями.
З різних видів емоцій музиці найбільш властиво втілювати настрої – емоційні стани людини, не спрямовані, на відміну від почуттів, на якийсьпевний предмет (хоча і викликані об’єктивними причинами) – радість, смуток, ніжність, тривогу, впевненість, бадьорість, журбу. Широко відображає музика також емоційні сторони інтелектуальних та вольових якостей особистості (та відповідних процесів): задумливість, рішучість, енергійність, інертність, стриманість. Впертість, серьозність, легковажність. Це дозволяє музиці розкрити не тільки психологічні стани людей. Але і їх характери.
До музичного змісту також входять художні думки, відібрані подібно емоціям і тісно пов’язані з останніми. Це такі думки-узагальнення, які виражаються в поняттях, що відносяться до динамічного боку соціальних та психічних явищ, до моральних якостей, рис характеру та емоційних станів людини та суспільства. В чисто інструментальних творах видатних композиторів рвзних епох глибоко та яскраво втілилися їх уявлення про гармонічність чи дисгармонічність світу, стійкості чи нестійкості суспільних відносин, могутності чи безсиллі людини. Величезну роль у втіленні думок-узагальнень відіграє музична драматургія, тобто зіставлення, зіткнення та розвиток музичних образів.
Намагаючись більш широко охопити світ філософських та соціальних ідей, композитори часто звертаються до синтезу музики із словом як носієм конкретного понятійного змісту (вокальна чи інструментальна програмна музика), а також із специфічною дією.
Тобто, специфічний предмет музичного відображення – це відношення (головним чином емоційне) людини та суспільства до світу, взяте в динаміці.
Музиці доступний зміст епічний, драматичний, ліричний. Матеріальним втіленням змісту музики, способом його існування є музична форма – система музичних звучань, в якій реалізуються думки, емоції та образні уявлення композитора. Музична форма вторинна по відношенню до змісту та цілком підпорядкована йому. Для музичної форми характерна тенденція до стійкості, стабільності, повторюваності структур та окремих елементів, що вступає у певне протиріччя з мінливістю, рухливістю, неповторимістю музичного змісту.
Музична діяльність людини підрозділяється на три основні види: творчість, виконання та сприйняття. Їм відповідають три етапи існування музичного твору: створення, відтворення та слухання. На кожному етапі зміст та форма твору предстають у особливому вигляді. На етапі створення, коли у свідомості композитора одночасно виробляються авторський зміст (ідеальний) та авторська форма (матерфіальна), зміст існує у актуальному вигляді, а форма – лише у потенціальному. Коли ж твір реалізується у виконанні (в письмових музичних культурах цьому, як правило, передує умовне кодування музичної форми у вигляді нотного запису), тофформа актуалізується, переходить у стан звучання. При цьому і зміст, і формадещо змінюються, перетворюються виконавцем згідно з його світосприйняттям, естетичними ідеалами, особистим досвідом, темпераментом.У цьому проявляються його індивідуальне сприйняття та тлумачення музичного твору. Виникають виконавські варіантизмісту та форми. Слухачі пропускають сприйнятий твір крізь призму своїх поглядів, смаків, життєвого та музичного досвіду та завдяки йому знов перетворюють його.
Сприйняття музики – це складний багаторівневий процес, який включає фізичне слишання музики, її розуміння, переживання та оцінку.
Три основних види музичної діяльності тісно пов’язані між собою, утворюючи єдиний ланцюжок. Кожна наступна ланка отримує матеріал від попередньої та відчуває її вплив.
Музична творчість представлена багатьма різновидами, які перехрещуються иа можуть бути диференційованими за різними ознаками.
1.За типом змісту – музика лірична, епічна, драматична, а також героїчна, трагічна, юмористична; в іншому аспекті – серьозна та легка музика.
2. За вмконавським призначенням – вокальна та інструментальна музика; в іншому аспекті – сальна, ансамблева, оркестрова, хорова, змішана.
3. За синтезом з іншими видами мистецтва та словом – музика театральна, хореографічна, програмна інструментальна, вокальна із словами. Музика поза синтезом – вокалізи та інструментальна музика без програми.
4.За життєвими функціями – прикладна (виробнича, воєнна, розважальна) та неприкладена.
5. За умовами звучання – музика для слухання у спеціальній обстановці, де ссухачі відокремлені від виконавців (видовищна та концертна музика) та побутова, тобто музика для масового слухання та виконання у звичайній життєвій обстановці (масово-побутова та обрядова).
6. За типами композиції та музичної мови (наприклад, серед видовищної музики виділяють балет, оперу; серед концертної – симфонію, сюіту та увертюру.
Музика виконує важливі соціальні функції. Відповідаючи багатоманітним потребам суспільства, вона зтикається з різними видами людської діяльності – матеріальної (участь у трудових процесах та пов’язаних з цим обрядах), пізнавальної та оціночної (відображення психології як окремих людей, так і соціальних груп, вираження їх світогляду) та духовно-перетворюючою (етичний та естетичний вплив), комунікативною (спілкування між людьми), Особливо велика суспільна роль музики як засобу духовного виховання людини, формування переконань, моральних якостей, естетичних смаків та ідеалів, розвитку емоційної чутливості, чуйності, доброти, почуття прекрасного, стимулювання творчих здібностей у всіх сферах життя.
Основним будівельним матеріалом, з якого створюється музика, головним елементом системи музичних виражальних засобів є звуки, що свідомо та цілеспрямовано оформлені за вмсотою, тривалістю та тембром.
Найважливішими складовими елеменами музичної мови, основними засобами її виразності є характер, мелодія, гармонія, лад, тональність, ритм, темп, динаміка, тембр. Вони нерозривні у своїй єдності і спрямовані на створення емоційного художнього образу. При цьому співвідношення виражальних засобів та роль кожного з них у музичному творі підпорядкована певним закономірностям, виробленим у процесі багатовікового розвитку народної музичної творчості та професійного мистецтва.
