О.І.Чебан. В загальній композиції ролі Гамлета необхідно оцінювати цю сцену. «Так-
так».«Бути чи не бути».Гамлет розглядає поле битви, а після монологу він вирішує і почи-
нає діяти. Тоді він прийняв місію, тепер виконує її.Раніше лише зустрічався з завданнями,
які йому належить вирішити й жахався від їхньої грандіозності, тепер же починає вирішу-вати їх.
Віддаючи подарунки,Офелія починає втрачати розум (тобто покидати земний план).Сце-
на показує, як болісно вона відривається від землі. Офелія – частина душі Гамлета. В цьо-му висота її образу, її сила.
Образи Офелії, короля, Гамлета – самі по собі переконливі в силу своєї стихійності. І не-довимовленість цієї сцени – це порив у те, про що всеодно словами довимовити неможли-во. Публіка не має оцінювати й обговорювати образи, вона має одержати одкровення.
ПРОТОКОЛ № 27 3 листопада 1923р.
М.О.Чехов хворий.
1. Підвищення життєвого тонусу.
2. Імітація граючого у м’яч.
- 148 -
3. «Гра у м’яч» під музику.
«Ключі ролей»
Король. Найголовніші елементи ролі: 1. стихійний стан вбивці, що здійснив величезний
|
|
злочин, і 2. відчуття в Гамлеті свого ворога.
Королева. Вічне «не те». Постійний пошук, де ворог, де причина горя, – і неможливість знайти це. Так, не відшукавши, вона й помирає. Королева шукає можливості повного щас-тя зі своїм обожнюваним, зі своїм обранцем – королем.
Полоній. Розплутувач «клубків», інтриг. Весь час відкриває «всесвітні істини».Його сти-
хія: місія служіння трону, його непорушності.
Друга сцена другої дії.
Сцена зараз звучить в емоційному побутовому тоні. А поза тим, тут має відбутися «чор-на меса»; троє чортів, що стрибають і гігікають над листом; садистське глумління. Сцена гойївського стилю.
Розмова з Розенкранцом та Гільденштерном проходить на страшному переляку, на жаху.
Це виділить і підкреслить те благополуччя, яке зростає у сцені з Полонієм.
«Погляньте, він читає» – всі дивляться тепер на Гамлета іншими очима: все тепер вияс-нилось, все тепер благополучно.
Як реагує король на монолог Полонія?
Виліплювання груп. Темп рухів.
Елемент «глуму» вийде, якщо знайти в сцені азарт перлюстрації. Жах цієї сцени – для короля – у зміні моментів віри й сумнівів у тому, що говорить Полоній. Головне – це гой-
ївська гострота сцени.