Проблеми управління інформаційною безпекою

В інформаційних складових кожної сфери національної безпеки мають узгоджуватись і коригуватися різноманітні й суперечливі інтереси особи, суспільства і держави. Для цього потрібно, насамперед, завчасно виявляти й нейтралізувати загрози інформаційній безпеці, що спричиняються де­структивними конфліктами особистих, суспільних і державних інтересів.

Різнорідні, територіальне розподілені та динамічно взаємодіючі дже­рела загроз, об'єкти ураження і ресурси захисту зумовлюють системний підхід до управління інформаційною безпекою, що має стати інтегруючою складовою національної безпеки. Концептуальна структура цілісної сис­теми управління інформаційною безпекою у першому наближенні пока­зана на рис. 2.

Ефективне функціонування цієї системи в динамічних внутрішніх і зо­внішніх умовах потребує постійного вдосконалення та розвитку зворотних і прямих інформаційних каналів між об'єктами і суб'єктами в усіх сферах національної безпеки.

Зворотні канали мають забезпечувати відповідно до демократичних принципів системний моніторинг зовнішніх і внутрішніх інформацій­них загроз. Удосконалення цих каналів пов'язане з вирішенням наступ­них завдань:

- методологічних (структуризація національних інтересів в інформаційній сфері, класифікація загроз інформаційній безпеці, аналіз і прогнозування їхніх негативних наслідків і т. д.);

- юридичних (регламентування інформаційних прав і обов'язків, захист конфіденційної інформації, нормативно-правове забезпечення моніторингу інформаційних загроз тощо);

- інституційних (залучення до моніторингу інформаційних загроз державних, неурядових і міжнародних організацій, центрів соціально- політичних досліджень, створення громадських рад у редакційному складі
мас-медіа та ін.);

- інструментальних (розробка методів і засобів для опрацювання друкованої, аудіо- та відеоінформації, анкетування за допомогою мас-медіа,
телефонних опитувань і т. п.).

За результатами моніторингу прямі канали мають здійснювати регу­лювання рівня інформаційної безпеки з метою запобігання або нейтралі­зації загроз національним інтересам в інформаційній сфері. Компетенція держави щодо втручання в цю сферу визначається низкою міжнародних правових актів [10], які регламентують процеси регулювання інформацій­них відносин з метою:

- забезпечення національного суверенітету, територіальної цілісності,
громадського порядку та підтримання законності;

- забезпечення прав і свобод громадян, їхнього фізичного і психічного
здоров'я та моральності;

- захисту інформації з обмеженим доступом.

Для здійснення регулюючих заходів існують такі важелі:

- нормативно-правові (юридичні норми і регламентовані правила поведінки суб'єктів інформаційних відносин);

- організаційно-адміністративні (ліцензування, квотування, державне
замовлення, застосування санкцій);

- науково-технічні (впровадження результатів наукових досліджень і
прикладних розробок);

- фінансово-економічні (бюджетна, податкова, грошово-кредитна і
фіскальна політика);

- морально-етичні (виховання і навчання, переконання і навіювання).
Структурна організація системи управління інформаційною безпекою

має бути адекватною загальній системі державного управління [11-15]. Тобто вона повинна бути багаторівневою і територіальне розподіленою з чіткою координацією дій складових елементів. Ефективне функціону­вання цієї системи передбачає централізоване управління з конкретними відомчо-розпорядчими функціями, які мають забезпечувати системний моніторинг і регулювання всіх компонентів національного інформацій­ного простору. Вона повинна у будь-яких ситуаціях зовнішнього чи вну­трішнього інформаційного протиборства (експансії, агресії, тероризму або війни) зберігати життєво важливі параметри функціонування, тобто підтримувати стан гомеостазу.

Для надійного захисту національних інтересів в інформаційній сфері по­трібен комплексний моніторинг зовнішніх і внутрішніх інформаційних за-

гроз та дієві нормативно-правові, організаційно-адміністративні, науково-технічні та інші методи й засоби регулювання рівня інформаційної безпеки. По суті треба забезпечити постійний контроль і аналіз усіх джерел підви­щеного інформаційного ризику, завчасне прогнозування процесів їхнього прояву та оперативне відпрацювання адекватних контрзаходів для відвернення чи мінімізації небажаних наслідків.

Системний механізм забезпечення інформаційної безпеки повинен ура­ховувати особисті, суспільні й державні інтереси у зовнішньому і внутріш­ньому середовищі, виявляти небезпечні інформаційні загрози цим інтересам і включати адекватні методи й засоби для їхнього запобігання, локалізації та нейтралізації. Він повинен мати двосторонній зв'язок міме суспільством, за­собами масової інформації та державою, який дає змогу своєчасно сповіщати про соціально-економічні зміни та оцінювати ефективність задіяних заходів.

Удосконалення і розвиток зворотних і прямих каналів, тобто функцій моніторингу і регулювання рівня інформаційної безпеки, відповідає життєво важливим інтересам українського суспільства, оскільки підвищує ефектив­ність його захисту в усіх сферах життєдіяльності. Необхідною передумовою для цього є організація взаємовигідної співпраці і взаємодії міме органами вла­ди, громадськими організаціями і комерційними структурами на основі довіри і поваги один до одного. Тому відродження взаємної довіри і поваги в україн­ському суспільстві має стати першочерговим завданням державної інформа­ційної політики.