Захисні заходи в інформаційно-психологічній сфері

Головним об'єктом негативного інформаційного впливу є свідомість людини, оскільки саме вона зумовлює людську діяльність (або бездіяль­ність) і саме через неї проявляється дисфункціональний вплив на групо­ву і масову свідомість. Інформаційно-психологічна безпека людини роз­глядається як такий стан захищеності її психіки від впливу різноманітних інформаційних чинників, при якому надійно функціонує особистий ме­ханізм психологічної адаптації, тобто забезпечується адекватне інформа­ційне сприйняття навколишнього світу і самого себе як суб'єкта інформа­ційних відносин.

Виокремлення проблеми інформаційно-психологічної безпеки люди­ни в самостійний напрям має об'єктивні причини. По-перше — внаслідок глобальної інформатизації збільшуються масштаби й ускладнюються зміст і структура інформаційних потоків, суттєво посилюється інформаційний тиск на психіку людини. Це потребує формування нових механізмів і спо­собів її виживання в динамічному інформаційному середовищі. По-друге - взаємодія психіки людини з цим середовищем характеризується якісною специфікою, оскільки не має адекватних аналогів в інформаційній взає­модії біологічних, технічних, соціотехнічних та інших систем. І по-третє -центральним об'єктом інформаційного впливу є психіка людини. Саме від окремих осіб, їхніх взаємозв'язків і взаємовідносин залежить функціону­вання соціальних суб'єктів різного рівня складності - від малої соціальної групи до населення країни в цілому.

Засобами інформаційно-психологічного захисту людини є механізми внутрішньоособистої опірності, що включають базові вольові установки [7]. Ці засоби проявляються в процесі взаємодії людини з іншими соціаль­ними суб'єктами або з інформаційним середовищем шляхом запобігання чи нейтралізації загрозливих чинників, спроможних завдати шкоди пси­хічному і фізичному здоров'ю. Життєвий досвід показує, що поширеними є ситуації, коли людина взаємодіє не наодинці з іншим суб'єктом, а у скла­ді групи, певної соціальної спільноти, застосовуючи при цьому різні засо­би захисту. Така група виступає як суб'єкт інформаційно-психологічного захисту окремої особи. Це спостерігається, зокрема, в сім'ях, релігійних та етнічних спільнотах, політичних партіях, фінансово-економічних струк­турах, органах державної влади й управління.

Таким чином, суб'єктами інформаційно-психологічного захисту особи можуть бути: 1) сама людина з її внутрішніми психологічними можливос­тями щодо самозахисту; 2) соціальні групи і спільноти, що надають людині підтримку й допомогу психологічними засобами; 3) держава і суспільство, що підтримують чи допомагають людині через діяльність певних соціаль­них інститутів.

Відповідно вирізняються три основні рівні організації інформаційно-психологічного захисту. На суспільному рівні захист реалізується шляхом регулювання інформаційних потоків у системі розповсюдження масової інформації, а також застосуванням відповідних способів, методів і засобів обробки та оцінки інформації в процесі соціальної взаємодії. Суб'єктами захисту на цьому рівні є держава і суспільство через діяльність певних со­ціальних інститутів (системи освіти, системи розповсюдження духовних і культурних цінностей, традицій, соціальних норм тощо).

На груповому рівні захист реалізується за допомогою розповсюдження й використання внутрішньогрупових інформаційних джерел і потоків, а також специфічних для конкретних соціальних груп та організацій спосо­бів взаємодії, переробки та оцінки інформації. На цьому рівні суб'єктами психологічного захисту є соціальні групи та організації (сім'я, суспільні, політичні, релігійні та інші об'єднання).

На особистому рівні захист реалізується на основі специфічних ме­ханізмів вольової поведінки, які утворюють систему індивідуального інформаційно-психологічного захисту. На цьому рівні розрізняються ме­ханізми особистого захисту від внутрішніх і зовнішніх негативних інфор­маційних впливів.

Для забезпечення інформаційно-психологічної безпеки здійснюються певні захисні заходи, які можна об'єднати у наступні групи:

1) регулювання інформаційних потоків і зв'язків, зокрема, їхнє обмеження;

2) цілеспрямоване інформування, зокрема, розповсюдження просвітницької інформації;

3) застосування способів, методів і засобів регулярного надання соціальне важливої інформації;

4) формування механізмів колективного захисту від негативних
інформаційно-психологічних впливів;

5)вихованняіндивідуальноїздатностідо інформаційно-психологічного спротиву.

Використання першої групи заходів на особистому рівні пов'язане з відмовою людини від використання певної інформації або джерел чи ка­налів її розповсюдження (наприклад, відмова від рекламної інформації) через перевірку її достовірності.

Друга група пов'язана з організацією інформаційних потоків, що спря­мовані на запобігання та нейтралізацію впливів певних інформаційних чинників, які можуть мати негативні наслідки (наприклад, при виникнен­ні чуток розповсюджуються відомості, що нейтралізують їхній вплив). На особистому рівні це проявляється в ініціативному пошуку додаткової ін­формації з різних джерел і в організації її надходження іншими каналами.

Третя група включає різноманітні форми регулярного надання соці­альне важливої інформації, зокрема, через систему освіти, підготовки та перепідготовки кадрів, розповсюдження духовних і культурних цінностей, підтримки традицій, морально-етичних норм.

Четверта група пов'язана з організацією колективного захисту, який ґрунтується на механізмах ідентифікації людини з певними соціальними спільнотами. Це означає використання людиною групових оцінок, норм і думок, а також її орієнтацію на внутрішньогрупові інформаційні дже­рела. Для цього можуть застосовуватися різні прийоми і засоби, зокрема, формування позитивного морально-психологічного клімату в колективах, актуалізація відчуття приналежності особи до конкретної організації, під­тримка неформальних лідерів, які виступають як авторитетні внутрішньо-групові джерела інформації.

П'ята група спрямована на набуття людиною практичного досвіду без­печної інформаційно-комунікаційної взаємодії (наприклад, навчання з використанням спеціалізованих форм психологічної підготовки) для фор­мування індивідуального психологічного механізму самозахисту.