Етапи формування політичної карти світу

СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА КАРТА СВІТУ

Сьогодні на політичній карті світу налічується понад 193 незалежні держави; 43-у Європі (включаючи Російську Федерацію); 48 - в Азії (включаючи Палестинську державу й Східний Тимор); 53 - в Африці (без Західної Сахари, статус якої підлягає урегулюванню, відповідно до відповідних рішень Організації Об'єднаних Націй (ООН) і Організації Африканської Єдності (ОАЄ); 35 - на Американському континенті; 14 держав - в Австралії й Океанії.

Держава - це політична форма організації суспільства. Головні ознаки держави: 1) наявність органів, що здійснюють верховну владу, яка поширюється на все населення; 2) наявність права - сукупності загальнообов'язкових правил поведінки, установлених державою; 3) наявність певної території, на яку поширюється влада, юрисдикція даної держави.

Поняття «політична карта» у системі географічних наук має двояке значення. По-перше, політична карта - це географічна карта земної кулі або його частин, на якій відображено територіально-політичний розподіл. По-друге, у переносному значенні, політична карта - це зведення відомостей по політичній географії земної кулі або великого регіону: розміщення, границі, столиці держав, форми правління, адміністративно-територіальний устрій, міждержавні відносини. Політична карта будь-якого регіону не постійна в часі, тобто є категорією історичної.

Політична карта - це географічна карта, на якій показані державні кордони всіх країн світу й зазначена приналежність залежних держав (колоній), позначені столиці йнайбільш великі міста кожної країни.

Крім незалежних держав, на політичній карті світу зберігаються залежні території - так звані заморські департаменти й заморські провінції; країни, що одержали статус обмеженого самоврядування, підопічні території й т.д. Помітимо, що з політичного лексикона колишніх метрополій (тобто держав, що володіють колоніями) практично зникло поняття «колонія» у його традиційному значенні. Таких територій на земній кулі залишилося менш 30. У найближчі роки їхнє число, безсумнівно, скоротиться.

Так, 1 липня 1997р. колишня англійська колонія Гонконг, розташована на південно-сході Китаю в якій мешкає більше 6 млн. жителів одержала політичну незалежність і увійшла до складу Китаю, як спеціальний адміністративний район Сянган. Основний закон Сянгана передбачає, що Гонконг у багатьох відносинах збереже свою незалежність - статус вільного порту. (Він уже давно був лише формальною колонією Великобританії). У компетенцію Китаю входять питання зовнішньої політики й оборони. Високий ступінь автономії Сянгана, за заявою китайського уряду, буде збережено ще 50 років. В 1999р одержала незалежність португальська колонія Макао, що ввійшла до складу Китаю за назвою Аоминь. Зазначимо, що назви Сянган, і Аоминь уже давно фігурують на політичних картах (як друга назва).

До числа молодих держав, що набули політичну незалежність в останні десятиліття, можна - віднести республіки Палау, Маршаллові острови, Федеративні Штати Мікронезії, Східний Тимор.

Однак існує ще чимало територій у рамках тих чи інших держав, які претендують на політичну незалежність, жадають від ООН міжнародного визнання. Особливо характерний сепаратизм для федеративних держав, наприклад, Індії, Нігерії, Росії. Закордонні аналітики нараховують на земній кулі понад 50 районів конфліктів і напруженості. У їхньому числі Абхазія, Чечня, Боснія й Герцеговина, Нагорний Карабах, Таджикистан, Курдистан, Конго, Шри-Ланка, Ізраїль і Палестина, Ліван, Ірак, Судан, Чад, Афганістан, Алжир, Албанія, Західна Сахара, Кашмір, Колумбія, Камбоджа, Індонезія, Індія й Пакистан, Грузія й ін. Тут напруженість то зростає, то знижується.

Зміни політичної карти можуть бути двох типів. Перші з них - кількісні - пов'язані із чисельною характеристикою території держави - його площею. Цей тип змін можна спостерігати безпосередньо на географічних картах. Якісні зміни пов'язані із трансформаціями в політичній системі держави й часто не видні на географічній політичній карті.

До кількісних змін на політичній карті можна віднести територіальні придбання або втрати. Ці процеси можуть відбуватися мирно (наприклад, освоєння росіянами Сибіру в XVII в., купівля Аляски США в Росії в 1867 р., добровільна поступка Францією деяких районів своїх африканських колоній на користь Німеччини в 1911р.), а можуть протікати у вигляді воєнних дій (зміни державних і кордонів у результаті Першої і Другої світових війн), завоювання армією США мексиканського Техаса в 1845 р. За підсумками другої світової війни Російська Федерація одержала частину території Фінляндії (район Печенга), Східну Пруссію (Калінінградська область), Південний Сахалін і Курильські острови. Окремі Держави зробили обмін ділянками суходолу. Такий обмін, наприклад, відбувся після другої світової війни між Польщею й Білорусією. Об'єднання й розпад держав також можна віднести до кількісних змін: ці трансформації чітко видимі на географічній карті.

Якісні зміни політичної карти поширені не в меншому ступені. Найбільш часто відбуваються факти надання колоніальним і залежним країнам державної незалежності. Нерідко відбуваються зміни форми державного устрою: наприклад ряд держав у післявоєнний період змінили форму державного правління. Так, Афганістан, Іран, Бурунді, Греція (1974р.) і ряд інших стали республіками (раніше були монархіями), а Камбоджа (1993р.) змінила республіканське правління на монархічне.

Трансформується й адміністративно-територіальний устрій: унітарні держави стають федераціями (Бельгія в 1989р.), федеративні - унітарними (Камерун в 1972 р.). До якісних змін також відносять утворення й розпад міждержавних союзів і організацій (створення ЄЕС в 1957 р., розпад Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) 1991 р.), поява й зникнення «гарячих точок» - вогнищ міждержавних конфліктів. Слід зазначити й такі зміни на карті світу, як перейменування держав. Так, Бірма стала називатися М'янмой, Верхня Вольта одержала нову назву Буркіна-Фасо (1984р.), Республіка Острова Зеленого Мису тепер називається Кабо-Верде, Беріг Слоновой Кості—Кот-Дивуар, Дагомея - Бенін в 1975 р., Заїр - у Демократичну Республіку Конго в 1997 р., перенесення столиці держави (у Росії з Петербурга в Москву в 1918 р., у Бразилії з Ріо-де-Жанейро в Бразиліа в 1960 р., у Нігерії з Лагосу в Абуджу в 1992 р).

Етапи формування політичної карти світу

Процес формування політичної карти світу нараховує кілька тисячоріч. Пройшло чимало історичних епох, тому можна говорити про існування періодів у формуванні політичної карти світу. Можна виділити: древній, середньовічний, новий і новітній періоди.

Древній період (від епохи виникнення перших форм держави до V в. н.е.) охоплює епоху рабовласницького ладу. Характеризується розвитком і занепадом перших держав на Землі: Древнього Єгипту, Карфагена, Древньої Греції, Древнього Рима й ін. Ці держави внесли великий вклад у розвиток світової цивілізації. Разом з тим, уже тоді головним засобом територіальних змін були воєнні дії.

Середньовічний період (У-ХУ ст.) пов'язаний з епохою феодалізму. Політичні функції феодальної держави були складніше й різноманітніше, ніж у держав при рабовласницькому ладі. Складався внутрішній ринок. Проявилося прагнення держав до далеких територіальних завоювань, тому що Європа, наприклад, уже повністю була поділена між ними. У цей період існували держави: Візантія, Священна Римська імперія, Англія, Іспанія, Португалія, Київська Русь і ін. Цей етап характеризується політичною роздробленістю держав. Під час колоніального етапу економічно розвинені держави з метою придбання ресурсних баз і ринків збуту закріплюють за собою нові землі й території, часто на інших континентах. При цьому державні утворення, які перебувають на більше низькому рівні розвитку, будучи не в силах протистояти загарбникам, гинуть. Саме так відбулося із древніми американськими доколумбовими державами-цивілізаціями ацтеків і інків, африканськими державами Бенін, Сонгай, Борну, державами Індостана.

Сильно змінила карту світу епоха Великих географічних відкриттів на стику феодальних і капіталістичної суспільно-економічних формацій. З'явилася потреба в ринках і нових багатих землях і, у зв'язку з цим, думка про кругосвітні плавання.

На рубежі ХУ-ХУІ ст. виділяють Новий період історії (аж до І світової війни XX в.). Це епоха зародження, підйому й становлення капіталістичних відносин.

Вона поклала початок європейської колоніальної експансії й поширенню міжнародних господарських зв'язків у всьому світі.

1420-і рр. - перші колоніальні захоплення Португалії: Мадейра, Азорські острова, Невільничий Берег (Африка).

1453 р. - падіння Константинополя (панування турок на південно-східному напрямку. Османська імперія контролює сухопутні шляхи в Азію).

1492-1502 р. - відкриття для європейців Америки (4 подорожі Колумба в Центральну Америку й північну частину Південної Америки). Початок іспанської колонізації Америки.

1494 р. - Тордесильяський договір - розділ світу між Португалією й Іспанією.

1498 р. - плавання Васко да Гамо (шлях навколо Африки).

1499-1504 р. - подорожі Америго Веспуччи в Південну Америку.

1519-1522 р. - кругосвітня подорож Магеллана і його супутників.

1648 р. - подорож Семена Дежньова (Росія - Сибір).

1740-і г. - подорожі Беринга й Чирикова (Сибір).

1771-1773 р. - подорожі Дж. Кука (Австралія, Океанія).

В епоху великих географічних відкриттів найбільшими колоніальними державами були Іспанія й Португалія. З розвитком мануфактурного капіталізму на сцену історії виходять Англія, Франція, Нідерланди, Германія, пізніше й США. Цей період історії також характеризувався колоніальними захопленнями.

Особливо нестійко стала політична карта світу на рубежі ХІХ-ХХ ст., коли між провідними країнами різко загострилася боротьба за територіальний розділ світу. Так, якщо в 1876 р. усього 10% території Африки належало західноєвропейським країнам, тоді як в 1900 р. - уже 90%.

Зміни на політичній карті до І світової війни

Британської імперії належали: Індія, Нігерія, Кенія, Уганда, Танганьїка, Єгипет, Судан, Канада, Австралія, Нова Зеландія, ПАР і північна частина Ірландії - Ольстер;

Франції - належали Туніс, Західна й Центральна частина Африки;

Німеччині дісталися території Східної й Південно-Західної Африки.

Італія захопила Лівію й Сомалі, а Бельгія - Конго;

До складу Австро-Угорщини входили території Австрії, Угорщини, Чехії, Словаччини, Словенії, Хорватії, Румунії, Польщі й України; Боснія й Герцеговина;

Османської імперії належали Балканські країни: Албанія, Болгарія, Греція, Сербія й Чорногорія;

До складу Російської імперії входили: Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія, частина України й Польщі, Білорусія, Азербайджан, Вірменія й Грузія, Середня Азія;

Японській імперії належали Марианські, Каролінські, Маршаллові острови й Ляодунський півострів (1918-1945рр).

Таким чином на початок XX століття фактично розділ світу виявився повністю завершеним, тобто став можливий лише його насильницький переділ.

Початок Новітнього періоду у формуванні політичної карти світу пов'язується з закінченням І світової війни. Наступними етапними моментами стали II світова війна й рубіж 80-90-х років, що характеризується великими змінами на політичній карті Східної Європи (розпад СРСР, Югославії й ін.).

Перший етап ознаменувався появою на карті світу першої соціалістичної держави (СРСР) і помітними територіальними зрушеннями, причому не тільки в Європі. Розпалася Австро-Угорщина, змінилися границі багатьох держав, утворилися суверенні країни: Польща, Фінляндія, Королівство сербів, хорватів, словенців і ін. Розширилися колоніальні володіння Великобританії, Франції, Бельгії, Японії.

Для періоду між І-ю і ІІ-гою світовими війнами характерні наступні явища у світовій політиці:

• найсильніша економічна криза, що вразила всі країни без винятку;

• виникнення фашизму;

• нарощування могутності США.

На політичній карті світу в цей період відбуваються наступні зміни:

• Італія захоплює Ефіопію й Албанію;

• Японія захоплює частину Китаю - Маньчжурію;

• Німеччина вимагає назад свої території й насильно приєднує до себе Австрію, Чехословаччину, частину Польщі й Литви, Данію.

Другий етап після 2 світові війни відбувається зміна співвідношення сил на міжнародній арені.

• Німеччина, Італія і Японія вибули із числа великих держав.

• Франція й навіть Великобританія значно ослабнули. Зате США вийшли з війни посиленими й перетворилися в гігантську «наддержаву».

• Другою «наддержавою» став Радянський Союз.

Період після II світової війни, крім змін на політичній карті Європи, асоціюється, насамперед, з розпадом колоніальної системи й утворенням великої кількості незалежних держав в Азії, Африці, Океанії, Латинській Америці (у Карибському регіоні). Перші країни одержали незалежність уже в 40-х роках XX ст. Як правило, вони входили до складу ареалів театрів воєнних дій другої світової війни, або розташовувалися в безпосередній близькості від них (Сирія, Ліван, Індонезія, Індія, Йорданія, Філіппіни й ін.). Більшість несамостійних країн Азії звільнилися від колоніальної залежності в 40-і й 50-і роки, деколонізація Африки відбувалася пізніше - наприкінці 50-х і 60-х роках (пік в 1960р., названим «роком Африки»). Довше основні масиви колоніальних володінь зберігалися у Вест-Індії (до 70-х - початку 80-х років) і Океанії (аж до 80-х років).

Третій етап триває й зараз. Політична карта світу в основному стабілізувалася до середини 80-х років. Здавалося, що спонтанних і різких змін державних кордонів більше не буде. Однак події останнього десятиліття XX ст. спростували ці прогнози. Усього лише за кілька років обриси держав які вже стали звичними змінилися, і відбулося це не де-небудь, а в Європі – регіоні, який дотепер відрізнявся завидною політичною стабільністю.

Розрив єдиних держав супроводжувався економічними труднощами й міжетнічними конфліктами, на Балканах і Кавказі сягнувши ступеню крайньої запеклості.

До нових змін на політичній карті світу й таких що мали великий вплив на соціально-економічне й суспільно-політичне життя всього світового співтовариства можна віднести наступні:

• Розпад в 1991 році СРСР, затвердження політичної незалежності трьох колишніх союзних республік Прибалтики, а потім і інших, у т.ч. Росії.

• Остаточно розпад СРСР відбувся на початку грудня

1991 р., коли на білоруській землі зібралися керівники трьох республік — Росії, України й Білорусії — заявили, що «Радянський Союз більше не існує». Ними була укладена угода про утворення СНД (Співдружність Незалежних Держав), відкритого «для всіх держав колишнього СРСР». Цьому передували спроба відсторонення від влади Президента СРСР М. С. Горбачова в серпні 1991 р. так званим ДКНС (Державним Комітетом надзвичайного стану) і референдум на Україні (80% населення республіки висловилися за політичну незалежність України). 21 грудня 1991 р. до СНД приєдналися ще 8 республік. Таким чином, розпад СРСР завершився утворенням СНД;

• Переважно мирні, народно-демократичні революції 1989-90рр. («оксамитові») у країнах Східної Європи.

• Припинення в 1991 р. діяльності Організації Варшавського Договору (ОВД) і Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), що серйозно вплинуло на політичну й економічну обстановку не тільки в Європі, але й в усьому світі;

• 3 жовтня 1990 р. — об'єднання двох німецьких держав (НДР і ФРН);. відповідно до прийнятого Народною палатою НДР рішення, НДР приєдналася до ФРН, у результаті чого утворилася єдина суверенна німецька держава. Механізм входження НДР до складу Західної Німеччини ґрунтувався на статті 23 Конституції ФРН. На території НДР замість 15 округів було створено 5 земель (Бранденбург, Мейленбург - Передня Померанія, Саксонія, Саксонія-Ангальт, Тюрінгія).

• розпад СФРЮ, проголошення політичної незалежності Словенії, Боснії й Герцеговини, Македонії, Хорватії, Союзної Республіки Югославії (у складі Сербії й Чорногорії й автономного краю Косово). Найгостріша політична криза колишньої федерації вилилась в громадянську війну й міжнаціональні конфлікти, що тривають дотепер; Наприкінці 90-х років була здійснена військова агресія країн НАТО проти СРЮ; у результаті якої Косово було практично відділене від СРЮ.

• травень 1990р. - об'єднання арабських держав ЄАР і НДРЄ на національно-етнічній основі (Єменська Республіка, столиця - м. Сану);

• 1990-91р. - процес деколонізації триває: незалежність одержала Намібія - остання колонія в Африці; утворилися нові держави в Океанії: Федеративні Штати Мікронезії (Каролінські о-ва), Республіка Маршаллові острова;

• 1 січня 1993 р. - утворення двох незалежних держав (розпад Чехословаччини) - Чехії й Словаччини;

• 1993 р. - проголошена незалежність держави Еритрея (колишня провінція Ефіопії на березі Червоного моря).

• утворення держави Палау (колись - підопічна територія США) у жовтні 1994 р.,

• повернення Китаю колишніх колоній Великобританії й Португалії -Сянгана (Гонконгу) і Аоминя (Макао). Ці території перейшли під китайський суверенітет відповідно 1 липня 1997 р., і 20 грудня 1999 р.

• У травні 2002 р. на планеті з'явилася 192-га незалежна держава - Східний Тимор у Південно-Східній Азії

Спроби розвалу федерацій відбувались в Індії, де екстремістські й сепаратистські сили штатів Пенджаб, Ассам, Джаму і Кашмір, Нагаленд, Тамілнад не раз заявляли про необхідність виходу зі складу федеративної держави. У штаті Пенджаб уже багато років виношується ідея утворення незалежного сикхської держави Халистан. Сепаратистські настрої панують у певних колах провінції Квебек у Канаді. Це найбільша за площею провінція, заселена в основному франко-канадцями, які неодноразово заявляли про «особливий шлях розвитку», і вважають, що Квебек повинен бути незалежною від Канади державою.

На сучасній політичній карті світу залишилося зовсім небагато несамоврядних територій (володінь інших держав). Це в основному острови в Тихому й Атлантичному океанах. Є також спірні території в різних регіонах світу (Гибралтар, Фолклендські острови й ін.).

Головними об'єктами політичної карти є суверенні держави й несамоврядні території, до 2004 р. у світі налічувалося більше 230 держав, з них незалежних суверенних - 193.

Поряд із суверенними державами в сучасному світі налічується більше 30 несамоврядних територій. їх можна умовно розділити на дві групи: 1) колонії, офіційно включені в список ООН (перелік територій, на які конкретно поширюється вимога ООН про надання незалежності); 2) території, фактично володіння, не включені, однак, у перелік ООН, тому що, за твердженням керуючих ними держав, вони є: їх «заморськими департаментами», «заморськими територіями» або «вільно асоційованими з ними державами» і т. п