Права й обов'язки громадян у сфері державного управління

Обсяг конкретних суб'єктивних прав і обов'язків громадянина пов'язаний з перебігом часу, зміною життєвих умов. Реалізацію прав і виконання обов'язків забезпечує держава через їх юридичне оформлення, а також відповідальність як самих громадян, так і державних органів, державних службовців за їх дотримання. Важливе значення має захист цих прав з боку громадян через звернення, в тому числі шляхом подання скарги (адміністративної чи судової). За своїм змістом права громадян можна поділити на три групи: 1) на участь у державному управлінні та соціально-політичну активність: право на державну службу, внесення пропозицій, одержання необхідної інформації та документів у встановленій формі, проведення зборів, мітингів, демонстрацій, створення громадських об'єднань чи належність до них тощо; 2) на одержання допомоги від відповідних компетентних організацій: право на медичну, санітарно-епідеміологічну допомогу, безкоштовне користування благами (бібліотеками, парками тощо), користування транспортом, одержання оплатних та інших послуг; 3) на права, які захищають: в адміністративному порядку (адміністративна скарга, адміністративно-юрисдикційне провадження), судовому порядку (скарга, позов), громадянин особисто (необхідна оборона). Взаємодіючи з органами виконавчої влади, громадяни реалізують насамперед права: на участь в управлінні; на об'єднання; на проведення мітингів, демонстрацій, зборів; на особисті або колективні звернення до державних органів; на свободу й особисту недоторканність; на недоторканність житла; на пересування; на інформацію; на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями державних організацій, а також посадових осіб під час виконання ними службових обов'язків. Обов'язки громадян у сфері державного управління можна поділити на дві групи. Перша група — це так звані абсолютні обов'язки, які не залежать від конкретних обставин і випливають із норм Основного Закону та законодавчих актів держави. До них належать обов'язки: додержуватися Конституції та законів України, державної дисципліни; охороняти інтереси держави, сприяти зміцненню її могутності й авторитету; захищати Батьківщину; оберігати природу, охороняти її багатства; сплачувати податки; сприяти охороні громадського порядку; оберігати історичні пам'ятки та інші культурні цінності. Другу групу становлять відносні обов'язки, які виникають із правомірних, а в деяких випадках — неправомірних дій, спрямованих на придбання будь-яких прав чи їх збереження. Такі обов'язки не є постійними — права абітурієнта, власника транспортних засобів, читача бібліотеки тощо. До обов'язків громадян належать і такі, що виникають у зв'язку з правопорушенням (наприклад, сплатити штраф, відшкодувати збитки). Деякі обов'язки громадян виникають у зв'язку з видом їх діяльності — державні службовці, члени громадських об'єднань та ін. Конкретний обсяг обов'язків регулюється багатьма нормативними актами адміністративно-правового характеру, в тому числі статутами, положеннями, кваліфікаційними характеристиками. Невиконання їх обумовлює застосування до винних громадян юридичної відповідальності.

Іноземці та особи без громадянства як суб'єкти адміністра­тивного права.

Можливість одночасного розгляду вказаних двох категорій суб'єктів адміністративного права пояснюється схожістю їхнього адміністративно-правового статусу, який свідчить про наявність великої кількості аналогічних прав та обов'язків. Не випадково Конституція України та низка інших нормативно-правових актів містять положення, в яких права та обов'язки цих категорій осіб установлено разом. Стаття 26 Конституції України свідчить, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свобо­дами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжна­родними договорами України.

Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без гро­мадянства базується на положеннях таких документів:

Закон України від 4 лютого 1994 р. № 3929-ХІІ «Про пра­вовий статус іноземців та осіб без громадянства»;

Закон України від 7 червня 2001 р. № 2491-111 «Про іммі­грацію»;

Закон України від 21 червня 2001 р. № 2557-ПІ «Про бі­женців»;

постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. № 1074 «Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її терито­рію» та ін.

Іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України та є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Особа без громадянства - це особа, яку жодна держава відповід­но до свого законодавства не вважає своїм громадянином. Особа без громадянства має назву апатрид. Узагалі в міжнародному праві вва­жається, що стан безгромадянства, в якому перебувають апатриди, є правовою аномалією. Виходячи з цього світова спільнота приймає документи, положення яких спрямовані на захист, охорону та спри­яння реалізації прав, свобод і законних інтересів апатридів.

Характерна особливість, на яку доцільно звернути увагу, харак­теризуючі іноземців та осіб без громадянства як суб'єктів адміні­стративного права,- це перебування України у світовому співтова­ристві, намагання інтегруватися до Європейського Союзу, що ви­магає значної уваги, зокрема до проблем перебування іноземців та осіб без громадянства на території нашої держави. Йдеться про такі речі, як:

а) підтримка у світі образу України як надійної, передбачуваної країни, що характеризується демократичністю та повагою до прав, свобод і законних інтересів людей;

б) розуміння того, що від визначеності адміністративно-правового статусу громадян тих чи інших країн, які перебувають на території України, значною мірою залежить аналогічний статус громадян України, котрі перебувають за кордоном;

в) необхідність розроблення правових заходів, спрямованих на здійснення контролю та нагляду відносно поведінки іноземців та осіб без громадянства на території нашої держави.

Іноземних громадян стосовно перебування на території України доцільно поділити на три групи.

Постійно проживають в Україні.

Тимчасово перебувають на території України.

Проїжджають через територію України транзитом.

В основі міжнародної політики та міждержавних стосунків України лежить принцип вільного в'їзду та виїзду з України осіб, що здійснюють це на законній підставі. Проте є певні винятки, на­явність яких пов'язана з пріоритетом національних інтересів, необ­хідністю забезпечити реалізацію прав, свобод і законних інтересів громадян України, намаганням мінімізувати можливість виникнен­ня правопорушень із боку іноземців і осіб без громадянства та по­требою розгляду (розслідування) вчиненого правопорушення.

В’їзд в Україну іноземцеві та особі без громадянства не дозво­ляється:

в інтересах забезпечення безпеки України або охорони гро­мадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і за­конних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо, порушивши клопотання про в'їзд в Україну, він по­дав про себе свідомо неправдиві відомості або підроблені доку­менти;

якщо його паспортний документ, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразкові або належать іншій особі;

якщо він у пункті пропуску через державний кордон Украї­ни порушив правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконав закон­них вимог посадових осіб Державної прикордонної служби Украї­ни, митних та інших органів, що здійснюють контроль на держав­ному кордоні;

якщо встановлено факти порушення ним законодавства України під час попереднього перебування в Україні.

Виїзд з України іноземцеві та особі без громадянства не дозво­ляється, якщо:

щодо нього ведеться дізнання чи попереднє слідство або кримінальна справа розглядається судом - до закінчення прова­дження у справі;

його засуджено за вчинення злочину - до відбування пока­рання або звільнення від покарання;

його виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки України - до припинення обставин, що перешкоджають виїздові.

Виїзд з України іноземця та особи без громадянства може бути відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізич­ними та юридичними особами в Україні.

Обмеження прояву прав і свобод іноземців та осіб без грома­дянства (нагадаймо, що відповідно до норм Основного Закону країни, вказані обмеження можуть бути встановлені лише Консти­туцією, законами чи міжнародними договорами України) торка­ються того, що вказані категорії:

Не можуть бути членами політичних партій України.

Не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та самоврядування, а також брати участь у референдумах.

На них не поширюється загальний військовий обов'язок, вони не проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законо­давства України.

Не можуть бути державними службовцями.

З точки зору аналізу адміністративно-правового статусу інозем­ців та осіб без громадянства певний інтерес викликають такі яви­ща, як імміграція в Україну та набуття статусу біженця. Вказані питання врегульовано в чинному законодавстві, де вказано, зокре­ма, що іноземці можуть в установленому порядку іммігрувати в Україну.

Імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні в установленому законом порядку іноземців та осіб без громадянст­ва на постійне проживання. Своєю чергою, іммігрант - це інозе­мець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на іммігра­цію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Керуючись складними соціально-політичними та демографіч­ними процесами, що мають місце сьогодні в Україні, держава пев­ним чином зацікавлена в тому, щоб до неї приїздили особи, які потенційно здатні принести користь Україні. Водночас, необхідно забезпечити об'єктивність вказаних явищ, щоби користь від таких кроків була більше виражена, ніж шкода, адже іммігранти - це певною мірою і небезпека для держави. Саме з цією метою було прийнято низку нормативно-правових актів, положення яких регу­люють указані питання.

Заяви про надання дозволу на імміграцію подаються:

1) особами, які постійно проживають за межами України,- до дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання;

2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, до органів спеціально уповноваженого центрального органу вико­навчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.

Централізованість і керованість процесом імміграції досягаєть­ся за рахунок такого чинника, як квота імміграції, адже саме в ме­жах квоти імміграції може бути надано дозвіл на імміграцію. Кво­та імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку за категоріями іммігрантів:

діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтере­сам України;

висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;

особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану в порядку, визначе­ному Кабінетом Міністрів України;

особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи ба­бою, онуком чи онукою громадян України;

особи, які раніше перебували в громадянстві України;

батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;

особи, які безперервно прожили на території України протя­гом трьох років од дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом із ними.

Для прикладу, на 2007 рік квота імміграції в Україні встанов­лена у кількості 7323 особи (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2007 р. № 37-р «Про встановлення квоти імміграції на 2007рік»).

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він пе­ребуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян Украї­ни, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;

особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;

особам, імміграція яких становить державний інтерес для України.

закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх­нім дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України (Закон України від 7 червня 2001 р. № 2491-Ш «Про імміграцію»).

Дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо:

з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці

України, громадському порядку в Україні;

це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і закон­них інтересів громадян України;

іммігрант порушив законодавство про правовий статус іно­земців та осіб без громадянства;

в інших випадках, передбачених законами України.

Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Строки звернення за набуттям статусу біженця. Особи, які мають намір набути статус біженця і перетнули державний кордон України у порядку, встановленому законодавством України, повинні протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця. Особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні протягом трьох робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання державного кордону України.
Умови, за яких статус біженця не надається. Статус біженця не надається особі: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; що вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що притискання, передбачені абзацом другим статті 1 Закону України "Про біженців", відсутні; тій, що до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні; яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні, за винятком дітей, розлучених з сім'ями, а також осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, їх нащадків (дітей, онуків).

Заява на оформлення документів щодо надання статусу біженця. Оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
Попередній розгляд заяв. Орган міграційної служби, до якого надійшла заява іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання особою заяви про надання їй статусу біженця, протягом трьох робочих днів з дня її реєстрації проводить співбесіду із заявником, оцінює наведені ним в анкеті відомості, інші документи і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Прийняття рішення за заявою про надання статусу біженця. Рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено
керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.

Права та обов'язки особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, має право на:
- тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу у порядку, встановленому законодавством України;
- проживання у родичів, у готелі, піднайом житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців;
- правову допомогу.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, зобов'язана:
- подати до відповідного органу міграційної служби
відомості, необхідні для вирішення питання щодо надання
статусу біженця;
- у разі одержання направлення органу міграційної
служби відбути до визначеного місця тимчасового проживання
і протягом трьох робочих днів зареєструватися у відповідному
органі спеціально уповноваженого центрального органу
виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних
осіб;
- проходити медичне обстеження на вимогу органів
міграційної служби;
- з'являтися до відповідного органу міграційної служби у визначений ним строк;
- повідомляти органу міграційної служби, до якого було подано заяву,' про свої виїзди за межі території адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюються повноваження цього органу.
Правовий статус осіб, яким надано статус біженця в Україні. Особи, яким надано статус біженця в Україні, є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Такі особи користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Права особи, якій надано статус біженця. Особа, якій надано статус біженця, має рівні з громадянами України права на:
- пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом;
- працю;
- підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;
- охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне
страхування;
- відпочинок;
- освіту;
- свободу світогляду і віросповідання;
направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;
- володіння, користування і розпорядження своєю
власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої
діяльності;
- оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;
- звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
- правову допомогу.
Особа, якій надано статус біженця в Україні, має рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах. Така особа має право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання. Вона користується іншими правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України.
Обов'язки особи, якій надано статус біженця в Україні. Особа, якій надано статус біженця в Україні, зобов'язана:
- повідомляти протягом десяти робочих днів органу
міграційної служби за місцем проживання про зміни
прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання,
набуття громадянства України або іншої держави, надання
притулку або дозволу на постійне проживання в іншій
державі;
- у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція іншого органу міграційної служби, знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік у органі міграційної служби за новим місцем
проживання є підставою для реєстрації у відповідному органі
спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої
влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб;
- проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання.