Основні риси сучасної системи менеджменту

Аналіз теорії та практики стратегічного менеджменту свідчить, що ця система все більше адаптується до тих змін, яких зазнає організація. Рівень її мобільності в умовах нестійкого зовнішнього

3 — 5-994 33

Розділ 1

середовища характеризується швидкістю й гнучкістю реакції на ці зміни з метою зберегти себе як організацію і досягти економіч­ної ефективності. З іншого боку, приймаючи виклик оточення, організація прагне передбачити ці зміни і підготуватися до них так, щоб її позиції в майбутньому були якнайкращими. Переліче­не дає змогу сформулювати особливості стратегічного управління в сучасних умовах.

• При традиційному підході організацію розглядають як "закри­ту" систему, її цілі та завдання вважають заданими і стабільними протягом тривалого часу. В сучасних умовах організацію розгля­дають як "відкриту" систему, головні передумови діяльності якої закладені не всередині, а поза нею, тобто успіх залежить від того, наскільки організація пристосувалася до свого оточення. Відповід­но змінюється тип управління в напрямі більшої демократизації. Організаційні механізми більш пристосовані до виявлення нових проблем і формування нових рішень, ніж до контролю вже прийнятих.

• Організацію можна трактувати одночасно як соціальну й еко­номічну систему. Новим чинником розвитку є її об'єктивна со­ціалізація, тобто перетворення виробничої системи у виробничо-соціальну. Найважливішим при цьому є стиль керівництва і роль людей — працівників, їхнє поступове перетворення у співвлас­ників, зі зміною певних особливостей їхнього характеру та реак­ції на управлінські рішення. Отже, особливого значення набува­ють організаційна культура, ділова етика та мораль.

• Організацію доволі часто перетворюють у сукупність різно-цільових господарських підрозділів, об'єднаних для досягнення однієї генеральної мети розвитку, які самостійно визначають стра­тегію (в межах узгоджених умов) і самостійно її здійснюють, не­суть відповідальність за результати своєї діяльності. Управління такими підрозділами характеризується відкритими діловими сто­сунками, як внутрішніми, так і зовнішніми.

• Під час розроблення стратегії відбувається докорінна зміна психології планування — проходження шляху від майбутнього до теперішнього, а не від минулого до майбутнього, що властиве системі довгострокового планування.

Стратегічний менеджмент: сутність, етапи розвитку й особливості

• Планування стратегії характеризується посиленням гнучкос­ті, зокрема, планових горизонтів. При цьому термін, на який роз­робляють прогноз, не є строго визначеним, а, здебільшого, зале­жить від характеру стратегічної мети. Планування стратегії мо­же охоплювати тривалі періоди часу, хоча часто воно базується на середньостроковому плануванні. Вважають, що саме в цьому його особливість: стратегія — це не функція часу, а функція на­пряму розвитку. Вище керівництво має запропонувати оптималь­ний шлях переходу від існуючого стану до бажаного.

1.4.2. Доцільність і можливості розроблення стратегії організації

Дискусія про те, чи доцільно витрачати час і гроші на розроб­лення стратегії розвитку організації триває не одне десятиліття. У новостворених організаціях керівництво є настільки зайнятим, що не має змоги займатися плануванням діяльності, а у діючих — менеджери відмовляються складати формальні плани, аргумен­туючи це тим, що раніше цілком без них обходилися. Причинами цього є складність і швидка зміна ринкових процесів, зокрема збільшення розмірів організацій та ускладнення форм їхньої діяльності, нестійкість зовнішнього середовища, новий стиль ке­рівництва персоналом тощо. Водночас аналіз діяльності амери­канських компаній свідчить, що більшість з них регулярно роз­робляють стратегію розвитку.

Доцільність формування стратегії полягає в наступному:

— стратегія відображає систему цінностей, погляди вищого ке­рівництва організації, його бачення майбутнього, яке допомагає зорієнтувати персонал у потрібному напрямі;

— аналіз середовища трактує вихідну ситуацію, визначає обме­ження, які ним накладаються, і можливу його еволюцію;

— сформована стратегія є інструментом координації, який за­безпечує узгодження цілей, а у випадку виникнення конфліктів чи протиріч сприяє досягненню компромісів, допомагає здійсню­вати діагностику діяльності організації, визначаючи причини від­хилень між цілями та результатами;

— наявність сформованої стратегії підвищує готовність органі­зації реагувати на непередбачені зміни, демонструє зв'язок між функціями посадових осіб, сприяє обґрунтованому управлінню.

з*

Розділ 1

Однією з найважливіших причин, які обмежують можливості регулярного стратегічного планування, є невизначеність ринково­го середовища. Досвід свідчить, що організації прагнуть встановити контроль над зовнішнім середовищем, яке зумовлює монополіза­цію ринків, неефективну цінову політику, дефіцит, ігнорування інтересів споживачів тощо. Водночас починають діяти конкурен­ти, які протидіють монопольному контролю над ринком і попи­том. Організації змушені балансувати між впливом непередбачу-ваних змін та загрозами з боку нових конкурентів і держави.

Обмеження зумовлені і витратами на організацію планування і реалізацію стратегії, зокрема на дослідження ринку та впрова­дження стратегічних змін. Очевидно, що будь-які додаткові кош­ти слід витрачати тільки тоді, коли вони створюють додатковий позитивний ефект. Однак проблема полягає в тому, що результат, отриманий від розроблення стратегії, не завжди можна кількісно виміряти.

Стратегічне управління має певні недоліки.

• Стратегія не дає точного й детального передбачення майбут­нього, а формує тільки якісні побажання того, в якому стані має перебувати організація в майбутньому, яку позицію займати на ринку і в бізнесі, тобто намагається прогнозувати можливості її виживання в конкурентній боротьбі.

• Стратегічний менеджмент не можна звести до реалізації ру­тинних процедур і схем, тобто відсутня уніфікована процедура, яка б передбачала, що і як робити при вирішенні проблем у конк­ретній ситуації. Хоча, звичайно, існують певні рекомендації, пра­вила та логічні схеми аналізу проблем і вибору стратегії, а також її реалізації. Однак вважають, що загалом розроблення страте­гії — це симбіоз інтуїції та професіоналізму вищого керівництва й зацікавленості всіх працівників у досягненні цілей.

• Методологія планування використовує багато вузькопрофе­сійних термінів, що ускладнює порозуміння з неспеціалістами.

• Розроблення стратегії пов'язане з великими зусиллями, а та­кож витратами часу та ресурсів під час формування прогнозу і його реалізації. В умовах високої нестабільності зовнішнього середо­вища помилки у стратегічному виборі можуть бути зумовлені від­сутністю повної інформації про тенденції ринку, наміри конку­рентів, появу технологічних новацій тощо.

Стратегічний менеджмент: сутність, етапи розвитку й особливості

• Наявність сформованої стратегії може сприяти бюрократи­зації управління, окреслюючи межі діяльності посадових осіб, тоді як середовище часто вимагає термінових заходів.

Таким чином, запровадження системи стратегічного менедж­менту в західних країнах було не даниною моді, а результатом об'єктивної необхідності. Починаючи з 50-х рр. XX ст., зарубіжні компанії основним завданням вважали досягнення прибутку не тільки сьогодні, але й у перспективі. На вітчизняних підприємст­вах запровадження цієї системи пов'язане з багатьма проблема­ми, зокрема з усвідомленням того, що для отримання бажаного результату потрібно одночасно вирішувати як поточні, так і стра­тегічні завдання. Більше того, єдиного "рецепту" оптимального управління організацією просто не існує. Завжди треба вибирати той тип управлінської поведінки, який найбільше відповідає пев­ному виду проблем.

Контрольні питання одиничного і множинного вибору відповідей

1. Поняття "організація" передбачає:

а) внутрішню впорядкованість усієї системи та її частин,
їх погодженість і взаємодію;

б) сукупність процесів чи дій, спрямованих на утворен­
ня і розвиток зв'язків між частинами цілого;

в) об'єднання людей з певною метою;

г) створення груп і угруповань;

ґ) дотримання правил і процедур групою людей.

2. Особливостями стратегічного управління є:

а) пошук переваг у конкурентному оточенні, відстежен-
ня й адаптація до їх змін;

б) узгодження внутрішнього потенціалу організації та
можливостей, які містяться в зовнішньому середо­
вищі;

в) зорієнтованість на досягнення сформульованих цілей;

г) пошук резервів діяльності організації.

3. Формування стратегічного мислення менеджера забезпечує:

а) розпізнавання та адекватне реагування на зміни в се­редовищі організації;

Розділ 1

б) усвідомлення можливості впливу на формування се­
редовища, а не лише реагування на зміни в ньому;

в) логічне обґрунтування форм і методів залучення та
використання всіх видів ресурсів;

г) координацію напрямів діяльності;

ґ) зорієнтованість на аналіз всіх деталей при прийнятті управлінського рішення.